Провадження № 22-ц/803/9521/24 Справа № 185/5047/24 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
27 листопада 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Павлоградського районного нотаріального округу Іщик Микола Васильович, ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності,-
У травні 2024 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ПН ПРНО ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності (а.с. 1-6), в обґрунтування якого посилалось на те, що заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31.07.2013 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ “Надра» заборгованість за кредитним договором №856938/МБ від 21 липня 2008 року в сумі 71 720 доларів 76 центів США.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.04.2021 року було замінено стягувача у виконавчому листі на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.08.2021 року було видано дублікати виконавчих листів та 13.09.2022 року приватним виконавцем відкрито ВП №69835043.
В рамках виконавчого провадження було накладено арешт на все майно та кошти боржника, а саме: квартира за адресою АДРЕСА_1 , та квартира за адресою: АДРЕСА_2 .
В свою чергу, 05.09.2023 року ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області було скасовано заочне рішення від 31.07.2013 року по справі №185/4574/13-ц та за заявою боржника ОСОБА_1 . приватним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а також припинено чинність арешту майна та коштів боржника, скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
17.10.2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.01.2024 року було задоволено позов ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 71 720,76 доларів США.
Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2024 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ПН ПРНО ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, відмовлено в повному обсязі (а.с. 153-156).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» подало апеляційну скаргу (а.с. 162-171), посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін (а.с. 202-203).
Відповідач ОСОБА_1 скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін (а.с. 206-207).
Інші учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17.10.2023 року між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу квартири, де ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31.07.2013 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ “Надра» заборгованість за кредитним договором №856938/МБ від 21 липня 2008 року в сумі 71 720 доларів 76 центів США.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.04.2021 року було замінено стягувача у виконавчому листі на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.08.2021 року було видано дублікат виконавчого листа по справі №185/4574/13-ц від 31 липня 2013 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за договором «Автопроект» №856938/МБ від 21 липня 2008 року та поновлено строк звернення до виконання.
13.09.2022 року приватним виконавцем Ванжою О.В. було відкрито виконавче провадження за вищевказаним рішенням суду та винесено постанову про арешт майна боржника.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05.09.2023 року було скасовано заочне рішення від 31.07.2013 року по справі №185/4574/13-ц.
Згідно постанови від 14.09.2023 року, виконавче провадження за виконавчим листом №185/4574/13-ц було закінчено на підставі того, що рішення, за яким був виданий виконавчий лист, скасовано.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.01.2024 року було задоволено позов ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» заборгованість за кредитним договором в сумі 71 720,76 доларів США.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, провадження №14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» обґрунтовувало свої вимоги, зокрема, тим, що відповідачі уклали договір купівлі-продажу квартири у період існування для одного з них зобов'язання із погашення заборгованості та наявності з цього приводу судового спору, а отже, оспорюваний правочин є фраудаторним, оскільки мав на меті такий наслідок, як ухилення від виконання зобов'язань, тому може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства та зловживання правом.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №747/306/19, провадження №61-1272св20).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).
У ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що перебуває в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №523/17429/20, провадження №61-2612св23).
У постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: - фіктивного (стаття 234 ЦК України); - такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); - такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі №523/17429/20, провадження №61-2612св23).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значущих дій.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов'язань, якщо така процедура визначена законом імперативно.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі №910/16579/20 (провадження №12-60гс21) та Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19).
Верховний Суд у постанові від 21 липня 2022 року у справі №908/3468/13 звернув увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №750/11492/19 (провадження №61-4044св21) вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. У справі, яка переглядається, встановлено, що, укладаючи 22 березня 2019 року оспорювані договори купівлі-продажу, продавець ОСОБА_2 була обізнана про перебування в провадженні Деснянського районного суду міста Чернігова спору щодо стягнення з неї на користь позивача грошових коштів та передбачала можливе стягнення з неї на користь ОСОБА_1 боргу. ОСОБА_2 усвідомлювала негативні наслідки для себе у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та мала намір всупереч інтересам кредитора уникнути цих наслідків. Такі дії ОСОБА_2 не можна визнати добросовісними у розумінні пункту 6 частини першої та третьої статті 3 ЦПК України. Отже, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що будь-які права та інтереси ОСОБА_1 як кредитора продавця оспорюваними правочинами не порушені. З огляду на те, що укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу між відповідачами є способом ухилення від виконання рішення суду, оскільки нерухомість, яка належала ОСОБА_2 та на яку могло бути накладено стягнення в рамках виконавчого провадження, була відчужена іншій особі в період перебування в провадженні суду справи за позовом ОСОБА_1 про стягнення з неї грошових коштів, дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що є підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними.
Подібних висновків про визнання недійсним договору купівлі-продажу, що укладений боржником на шкоду кредитору до ухвалення рішення суду про стягнення боргу, Верховний Суд дійшов у постанові від 19 травня 2021 року у справі №693/624/19 (провадження №61-6420св21), зазначивши таке: «…очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів купівлі-продажу) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори купівлі-продажу) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника; встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорювані договори купівлі-продажу є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору; до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні належить момент вчинення договорів (30 квітня 2016 року та 11 травня 2016 року, тобто після відкриття провадження, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі №439/506/16-ц)…».
Схожих висновків (визнання недійсним фраударного договору до ухвалення рішення про стягнення боргу) дійшов Верховний Суд у постановах від 09 лютого 2023 року у справі №910/12093/20 та від 23 травня 2024 року у справі №539/5262/21.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у межах захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує у межах захисних правовідносин (зобов'язань).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21 (провадження №61-12101св23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі №607/20787/19 (провадження №61-11625сво22)).
У статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з практикою Верховного Суду у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Такі висновки викладені в постанові Верховного суду від 10 липня 2024 року у справі №201/3274/21.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послалися на те, що договір купівлі-продажу був відплатним, дійсно квартира була передана покупцю та за неї отримані кошти, квартира не перебувала під будь-якими заборонами для відчуження, була спільним сумісним майном подружжя, нотаріусом та сторонами договору було дотримано усіх вимог діючого законодавства, договір був направлений на дійсне настання його наслідків, тобто продаж квартири, а не фіктивну зміну титульного володільця, суд вважає, що відсутні підстави для визнання такого договору фраудаторним.
Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками, оскільки суд першої інстанції не врахував, що сама собою відсутність обтяжень на майно боржника та/або відсутність судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів на день укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не має визначального значення для ідентифікації оплатного правочину як фраудаторного, тобто такого, що вчинений на шкоду кредитору.
Критеріями для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і винятки із цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); ціна договору (ринкова/неринкова); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними під час доведення фраудаторності, а отже, й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Проте усупереч вимогам статей 89, 263, 264, 367, 368 ЦПК України суд першої інстанції у цій справі не встановив критеріїв, наявність або відсутність яких у сукупності дозволяє зробити висновок, що оспорюваний правочин не є фраудаторними, а отже, фактично не спростував ті обставини, на які посилався позивач як на підтвердження порушення його прав як кредитора та підставу своїх вимог.
Судом не було враховано той факт, що укладення спірного договору купівлі-продажу квартири було вчинено під час перебування на розгляді в суді спору між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо наявності заборгованості за кредитним договором №856938/МБ від 21 липня 2008 року, в подальшому за результатами вказаного спору судом було встановлено наявність такої заборгованості та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» заборгованість за кредитним договором в сумі 71 720,76 доларів США.
Судом також не було враховано той факт, що після укладення спірного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_1 не здійснив жодних дій щодо виконання обов'язку з погашення заборгованості за кредитним договором №856938/МБ від 21 липня 2008 року, у добровільному порядку, а навпаки, позбувся всього наявного у нього майна, на яке могло бути накладено стягнення у межах виконавчого провадження, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О.О. на виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.01.2024 року, яким було задоволено позов ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» заборгованість за кредитним договором в сумі 71 720,76 доларів США.
Крім цього, судом не звернуто увагу на те, що також після скасування заочного рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31.07.2013 року, закриття виконавчого провадження щодо виконання вказаного рішення та скасування арештів ОСОБА_1 також було відчужено належне йому майно, а саме: квартири АДРЕСА_4 , що також є свідченням недобросовістних дій відповідача ОСОБА_1 направлених на ухилення від виконання рішення суду, у зв'язку з чим кредитор подав до суду позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію та ухвалою суду від 09.07.2024 року відкрито провадження у справі.
Також, слід зазначити про те, що майно придбане не за ринковою вартістю, що підтверджується змістом оспорюваного правочину, а саме п.4 Договору згідно якого, відповідно до відомостей, викладених у звіті по оцінку майна, ринкова вартість відчужуваної квартири становить 240 000,00 грн, у той час яка ціна договору за домовленістю сторін становить 50 000,00 грн, що значно менше за її ринкову вартість.
Крім того, відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 після придбання вказаної нерухомості дійсно проживає в ній. Наданий акт (а.с. 246) не є таким доказом, оскільки вказаний акт складений лише 19.11.2024 року, тобто під час перегляду рішення суду в суді апеляційної інстанції, однак рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції на час його ухвалення, та не містить відомостей щодо періоду з якого ОСОБА_2 почав там дійсно проживати.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значущі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники повинні мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, надати справедливе та своєчасне задоволення вимог та правомірних інтересів кредитора.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
У контексті правової оцінки судом першої інстанції доводів позивача щодо фраудаторності оспорюваного правочину колегія суддів зауважує, що суд не звернув належної уваги на усі фактичні обставини спірних правовідносин та не надав їм повної правової оцінки.
Отже, передчасними є висновки суду першої інстанції про те, що будь-які права та інтереси позивача як кредитора продавця оспорюваним правочином не порушені.
У справі, яка переглядається, встановлено, що, укладаючи 17 жовтня 2023 року оспорюваний договір купівлі-продажу, продавець ОСОБА_1 був обізнаний про перебування в провадженні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області спору щодо стягнення з нього на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» заборгованості за кредитним договором та передбачав можливе стягнення з нього на користь позивача боргу. ОСОБА_1 усвідомлював негативні наслідки для себе у випадку задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та мав намір всупереч інтересам кредитора уникнути цих наслідків. Такі дії ОСОБА_1 не можна визнати добросовісними у розумінні пункту 6 частини першої та третьої статті 3 ЦПК України. З огляду на те, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу між відповідачами є способом ухилення від виконання рішення суду, оскільки нерухомість, яка належала ОСОБА_1 та на яку могло бути накладено стягнення в рамках виконавчого провадження, була відчужена іншій особі в період перебування в провадженні суду справи за позовом ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, як фраудаторного, тобто вчиненого на шкоду кредитору.
Враховуючи задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 17.10.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення похідної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру та припинення право власності останнього на неї.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, доходить висновку наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення в повному обсязі первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України колегія суддів враховуючи задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача сплачений судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у сумі 6 661 грн 60 коп з кожного.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» - задовольнити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2024 року - скасувати з ухваленням нового рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Павлоградського районного нотаріального округу Іщик Микола Васильович, ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності - задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, загальна площа (кв.м): 34,2, житлова площа (кв.м): 14,8, Опис: однокімнатна квартира. Приміщення: №1 - сіни, № 2 - кухня, № 3 - жила кімната, 1/2 прим. №І - тамбур, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 17.10.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Іщик Миколою Васильовичем, зареєстрованого в реєстрі за №1065.
Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на квартиру, загальна площа (кв.м): 34,2, житлова площа (кв.м): 14,8, Опис: однокімнатна квартира. Приміщення: №1 - сіни, № 2 - кухня, № 3 - жила кімната, 1/2 прим. №І - тамбур, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , номер РНОНМ 158457212124, індексний номер рішення: 69772426 від 17.10.2023 року, номер відомостей про речове право: 52145441.
Припинити право власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на квартиру, загальна площа (кв.м): 34,2, житлова площа (кв.м): 14,8, Опис: однокімнатна квартира. Приміщення: №1 - сіни, № 2 - кухня, № 3 - жила кімната, 1/2 прим. №І - тамбур, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , номер РНОНМ 158457212124.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» сплачений судовий збір по 6 661 грн 60 коп з кожного.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна