Провадження № 22-ц/803/9015/24 Справа № 233/232/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Малінов О. С. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
04 грудня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Шамардін Володимир Миколайович на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 липня 2024 року, ухваленого суддею Маліновим О.С. у м.Костянтинівка Донецької області, повний текст судового рішення рішення скадено 05 липня 2024 року,
У січні 2026 року позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначено, що 29 березня 2006 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Костянтинівці реєстраційної служби Костянтинівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області був зареєстрований шлюб між ним та відповідачем, актовий запис №86. Від шлюбу з відповідачем неповнолітніх дітей не мають. 10 березня 2016 року рішенням Костянтинівського міськрайонного суду шлюб між сторонами розірвано.
За весь час спільного подружнього життя вони за спільні кошти придбали:
-житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
-торгівельний кіоск з прибудовою, який розташований у АДРЕСА_2 на приватизованій земельній ділянці площею 0,0048 га, кадастровий номер 1212600000:00:025:0038;
- автомобіль TOYOTA Fortuner, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1
Просив суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати за ним та відповідачем ОСОБА_2 право власності на ідеальну долю в розмірі частки кожному на: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; - торгівельний кіоск з прибудовою, який розташований у АДРЕСА_2 на приватизованій земельній ділянці площею 0,0048 га, кадастровий номер 1212600000:00:025:0038; - автомобіль TOYOTA Fortuner, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 липня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на ідеальну долю в розмірі частки житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ідеальну долю в розмірі 1/2 частки житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на ідеальну долю в розмірі частки автомобіля TOYOTA Fortuner, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на ідеальну долю в розмірі 1/2 частки автомобіля TOYOTA Fortuner, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 399 (триста дев'яносто дев'ять) гривень 40 копійок.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шамардін В.М., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить змінити оскаржуване судове рішення, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на ідеальну долю в розмірі по часки кожному на торгівельний кіоск з прибудовою, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 на приватизованій земельній ділянці площею 0,0048 га, кадастровий номер 1212600000:00:025:0038. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
При цьому, скаржник зазначає, що у первинній позовній заяві зазначалося два предмета спору: житловий будинок та автомобіль. Під час сумісного подружнього життя за сумісні кошти сторони придбали також торгівельний кіоск з прибудовою, який за проханням дружини було оформлено не Договором купівлі-продажу, а Договором дарування.
Вказує, що рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2016 року договір дарування від 13 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо торгівельного кіоску з прибудовою на приватизованій земельній ділянці визнано удаваним. Угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано Договором купівлі-продажу - торгівельного кіоску. У задоволені вимоги ОСОБА_1 про визнання торгівельного кіоску з прибудовою спільною сумісною власністю колишнього подружжя відмовлено, оскільки у відповідності до положень ч.2 ст.60 СК України набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності та додаткового визнання судовим рішенням не потребує.
Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції в порушення норм ч.3 ст.89 ЦПК України не надав оцінку доказам та не мотивував прийняте рішення в частині відмови у визнанні за сторонами права власності на ідеальну долю в розмірі частки торгівельного кіоску з прибудовою.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
04 грудня 2024 року на електронну адресу Дніпровського апеляційного суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кошеля П.С. надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 04 грудня 2024 року на 12:20 годину в режимі відеоонференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника відповідача через його офіційну електронну пошту, яке в силу положень ч.2 ст.212 ЦПК України задоволенню не підлягає, оскільки його подано з порушенням встановленого нормою зазначеної статті строку.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони позивача підлягає задоволенню, а рішення суду у відмовленій частині позовних вимог скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 березня 2006 року. Від шлюбу з відповідачем неповнолітніх дітей не мають.
10 березня 2016 року рішенням Костянтинівського міськрайонного суду шлюб між сторонами розірвано (а.с.8).
За період перебування у шлюбі подружжям був придбаний житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі продажу житлового будинку від 24.09.2006, посвідченого посвідчений приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу Землянським В.І. (а.с. 9-13);
- торгівельний кіоск з прибудовою, який розташований у АДРЕСА_2 на приватизованій земельній ділянці площею 0,0048 га, кадастровий номер 1212600000:00:025:0038 за договором дарування 13.08.2010 посвідченого приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу Щербініною Н.П. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області зазначений договір визнаний договором купівлі-продажу (а.с. 14-20);
- автомобіль TOYOTA Fortuner, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 21-23).
Право власності на вказане майно зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4 .
Згідно висновку №1617 за результатами проведення судової будівель-технічної експертизи Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 24.11.2017: середня ринкова вартість спірного нежитлового приміщення складає 204 896,00 грн.; вартість аналогічного житлового будинку літ.А-1, розташованого в АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи складає 98397,00 грн. (а.с. 84-94).
Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи №15802 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл.проф.М.С. Бокаріуса від 18.02.2019 ринкова вартість автомобіля TOYOTA Fortuner, 2007 року випуску, на момент проведення експертизи складає 310174,20 грн. (а.с. 158-162).
Відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржується тільки в частині відмови у визнанні права власності на ідеальну долю в розмірі частки на торгівельний кіоск з прибудовою, в іншій частині рішення суду не оскаржується та в апеляційному порядку не переглядається.
Суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві у задоволенні позовних вимог про визнання за сторонами права власності на ідеальну долю в розмірі частки кожному на торгівельний кіоск з прибудовою, який розташований у АДРЕСА_2 на приватизованій земельній ділянці площею 0,0048 га, кадастровий номер 1212600000:00:025:0038, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували придбання спірного торгівельного кіоску, що є предметом спору, за рахунок спільних коштів подружжя. Окрім того, суд виснував, що оскільки відповідач тривалий час здійснює підприємницьку діяльність, що не оспорюється позивачем, та використовує зазначений торгівельний кіоск саме для здійснення підприємницької діяльності, його поділ в натурі приведе до втручання в господарську діяльність відповідача як фізичної особи підприємця та є підставі вважати що вказане майно належить їй як приватному підприємцю, при цьому спірне майно повинно включатись до спільної маси й ураховуватися під час поділу; водночас другий з подружжя має право вимагати виплати йому сум (грошової компенсації за частку спірного майна) у разі пред'явлення такого позову й доведеності, що це майно було придбане за спільні кошти подружжя.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції та повністю погоджується з доводами представника позивача ОСОБА_5 , викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст.65 СК України).
Отже, закон передбачає презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яке набуте ними під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена в Постанові Великої палати Верховного суду від 21.11.2018 по справі № 372/504/17 у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс 17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
За змістом положень ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Матеріалами справи підтверджено, що є рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2016 року, яке набрало законної сили 06 грудня 2016 року, яким зокрема договір дарування від 13 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо торгівельного кіоску з прибудовою на приватизованій земельній ділянці визнано удаваним. Угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано Договором купівлі-продажу - торгівельного кіоску. У задоволені вимоги ОСОБА_1 про визнання торгівельного кіоску з прибудовою спільною сумісною власністю колишнього подружжя відмовлено, оскільки у відповідності до положень ч.2 ст.60 СК України набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності та додаткового визнання судовим рішенням не потребує.
Отже, рішенням суду, яке набрало законної сили встановлено, що спірний торгівельний кіоск з прибудовою на приватизованій земельній ділянці було придбано відповідачем за Договором куплі- продажу в період перебування сторін у шлюбі, що у відповідності до положень статті 60 СК України встановлює презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу.
Окрім того, відповідачем зазначений факт в суді першої інстанції не оспорювався, тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у позові в частині визнання права власності на ідеальну долю за кожним з подружжя на спірний торгівельний кіоск з прибудовою на приватизованій земельній ділянці, а відтак, у даній частині оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення цих позовних вимог.
У відповідності до положень ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів перевіривши справу дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення в частині відмовлених позовних вимог, ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, тому підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог у відмовленій частині.
Керуючись ст.ст.367,368,374,376,381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Шамардін Володимир Миколайович задовольнити.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 липня 2024 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ідеальну долю в розмірі частки торгівельного кіоску з прибудовою, який розташований у АДРЕСА_2 на приватизованій земельній ділянці площею 0,0048 га, кадастровий номер 1212600000:00:025:0038.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ідеальну долю в розмірі 1/2 частки торгівельного кіоску з прибудовою, який розташований у АДРЕСА_2 на приватизованій земельній ділянці площею 0,0048 га, кадастровий номер 1212600000:00:025:0038.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 грудня 2024 року.
Головуючий:
Судді: