Номер провадження: 22-ц/813/7964/24
Справа № 523/7555/22
Головуючий у першій інстанції Сувертак І.В.
Доповідач Кострицький В. В.
02.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судової колегій судової палати з розгляду цивільних справ у складі
головуючого судді: Кострицького В.В.,
суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря: Булацевської Я.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 15 жовтня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації м., про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та призначення опікуном,-
встановив
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 15 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації м., про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та призначення опікуном було залишено без задоволення. Повний текст рішення складено 22 жовтня 2024 року.
Не погодившись з вказаним рішенням 14 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою через суд першої інстанції до Одеського апеляційного суду.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у вказаній справі.
29 листопада 2024 року до Одеського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову , в якій просила заборонити виїзд з України малолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою : АДРЕСА_1 , у супроводі матері ОСОБА_2 громадянки республіки Молдова, паспорт № НОМЕР_1 від 18.07.2022р., або з будь-якою іншою особою до набрання законної сили рішення суду по даній справі.
В обґрунтування клопотання зазначала, що після винесення оскаржуваного рішення у справі № 523/7555/22, яким позовні вимоги ОСОБА_4 залишено без задоволення, відповідач ОСОБА_5 в особистих повідомлення по телефону запевнила малолітню ОСОБА_6 , що найближчим часом вона виїжджає з Лондону в Україну з метою забрати з собою її на постійне місце проживання до Сполученого Королевства Великої Британії, про що надала роздруківку переписки (повідомлень).
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів доходить до висновку про необхідність відмови у його задоволенні, з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. (п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Скаржник ОСОБА_1 в заяві про забезпечення позову, зазначила, що наявні підстави для застосування забезпечення позову, оскільки предмет спору стосується позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та призначення опікуном, а тому існує реальна загроза вивезення відповідачкою дитини за кордон.
Однак, колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутні правові підстави для застосування забезпечення позову, оскільки відповідно до оскаржуваного рішення відповідачка не позбавлена батьківських прав, скаржником не надано достатніх та допустимих доказів, що існує реальна загроза вивезення малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка наділена частковою цивільною дієздатністю, за кордон, що свідчитиме про неможливість або утруднення виконання ймовірного рішення суду.
Також судова колегія враховуючи діючий в країні військовий стан та існуючи реальні загрози життю вважає, що застування забезпечення позову шляхом заборонити виїзду з України малолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в супроводі матері ОСОБА_2 або будь-якої особи може зашкодити інтересам малолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Апеляційний суд також враховує правові позиції ЄСПЛ при постановленні даної ухвали та зазначає, що якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов?язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», $124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельтеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», $35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven und De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов?язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Таким чином, вимоги заяви про застосування забезпечення є безпідставними та не співмірними, так як можуть вплинути на права малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишати територію України вимушено, під час військового стану, що суперечить Конвенції з прав людини.
З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про застосування забезпечення у справі.
Керуючись ст. ст. 149, 150, 158, 381 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову позову у справі у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 15 жовтня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації м., про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та призначення опікуном- відмовити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного суду.
Головуючий В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко