Номер провадження: 11-сс/813/1727/24
Справа № 523/17602/24 1-кс/523/3459/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 кизи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 23.10.2024 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12024162490001541 від 04.10.2024 року, відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого відповідно до ст. 89 КК України,
- підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,-
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 23.10.2024 року задоволено клопотання слідчого СВ ВП №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 та до ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 21.12.2024 включно, із визначенням розміру застави - 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 242 240 гривень, із покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;
- не відлучатися з населеного пункту в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи;
- утримуватись від спілкування з потерпілими та свідками по справі.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржену ухвалу та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 .
Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що підозра необґрунтована, ОСОБА_7 пояснив, що інкримінований йому злочин він не скоював.
Стороною обвинувачення не обґрунтовані твердження про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та слідчий суддя виніс необґрунтоване рішення, чим порушив вимоги ч.3 ст.370 КПК України.
Позиції учасників судового розгляду
Апеляційний розгляд проведено без участі підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки він подавав клопотання про забезпечення його особистої участі під час апеляційного розгляду, а також захисника ОСОБА_6 , який повідомлений про місце та час судового засідання, проте до суду не з'явився, причини неявки не повідомив.
Також, необхідності в призначенні іншого захисника, апеляційний суд не вбачає, оскільки злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 не відноситься до категорії особливо тяжких, а також підозрюваний не відносяться до категорії населення, які потребують додаткового захисту від держави.
Від прокурора ОСОБА_9 надійшло клопотання в якому він просив проводити апеляційний розгляд за його відсутності.
Враховуючи неявку учасників процесу в судове засідання, колегія суддів, керуючись вимогами ч. 4 ст. 405 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності учасників провадження та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Частина перша ст.404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали встановлено, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави.
Слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання органу досудового розслідування, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти існуючим ризикам.
Захисник підозрюваного вказує на необґрунтованість пред'явленої ОСОБА_7 підозри, із посиланням на те, що ОСОБА_7 пояснив, що інкримінований йому злочин він не скоював.
Так, під час апеляційного розгляду встановлено, що у провадженні СВ ВП №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській областізнаходиться кримінальне провадження №12024162490001541 від 04.10.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
23.10.2024 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України за наступних обставин.
ОСОБА_7 , достовірно знаючи про військову агресію збройних сил російської федерації проти України та впровадження на території України воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, згідно з яким в Україні запроваджено воєнний стан з 05:30 години 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому був неодноразово продовжено, в останнє Указом Президента України від 23.07.2024 року № 469/2024, затвердженого Законом України від 23.07.2024 № 3891-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб скоїв умисне корисливе кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, 01 жовтня 2024 року близько 19 год. 10 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи біля 2-го під'їзду житлового будинку АДРЕСА_3 , помітив раніше незнайому йому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на шиї якої знаходився золотий ланцюжок та в цей час у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна з метою незаконного збагачення.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з корисливих мотивів, ОСОБА_7 підбіг до ОСОБА_10 та шляхом ривку своєю рукою зірвав з її шиї золотий ланцюжок із плетінням «Бісмарк», вагою 20.34 г.
Після чого, ОСОБА_7 з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши своїми умисними протиправними діями ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 28476,10 гривень.
Апеляційний суд відхиляє доводи сторони захисту щодо необґрунтованості пред'явленої підозри ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині з огляду на таке.
Відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності, допустимості та їх достатності відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено.
Крім того, вирішуючи питання про обґрунтованість підозри, поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
На підставі зазначеного, апеляційний суд вважає, що надані слідчим докази, які долучені до клопотання, доводять на даній стадії досудового розслідування обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, про що вірно зазначено в оскаржуваній ухвалі, а тому апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді в цій частині.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.
Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст.177 КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_7 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому може загрожувати у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та свідків у вказаному кримінальному провадженні, оскільки офіційно не працевлаштований, не має стійких соціальних зв'язків, а також йому відомі дані про особу потерпілої.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, є доведеними.
Наявність вище зазначених ризиків, дає достатні підстави вважати, що застосування на даному етапі досудового розслідування кримінального провадження найсуворішого запобіжного заходу є обґрунтованим та дієвим, поряд з менш суворими запобіжними заходами, які на переконання апеляційного суду не будуть здатні забезпечити належну поведінку підозрюваного під час досудового розслідування.
Таким чином, апеляційний суд приходить до переконання, що органом досудового розслідування була доведена неможливість застосування на даному етапі досудового розслідування відносно підозрюваного ОСОБА_7 більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, для запобігання названим вище ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та продовження їх існування, у зв'язку з чим неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід.
Слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України (ч. 3 ст. 183 КПК України).
Враховуючи положення ч. 3 ст. 183 КПК України, а також обставини вчиненого кримінального правопорушення, слідчий суддя вважав за необхідне визначити розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України - 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 242 240 гривень.
Розмір застави стороною захисту не оскаржується, тому колегія суддів вважає,що застава визначена слідчим суддею в межах передбачених законом.
Зважаючи на тяжкість та характер злочину у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , обставини кримінального правопорушення та індивідуальні особливості підозрюваного, слідчий суддя прийшов обґрунтованого висновку, що застава в межах, визначених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та буде достатнім стримуючим фактором для запобігання існуючим ризикам кримінального провадження. Такий розмір застави є розумним з огляду на необхідність виконання завдань кримінального провадження та не є завідомо непомірним для підозрюваного.
З урахуванням того, що апеляційний суд перевіряє ухвалу слідчого судді на момент її постановлення, приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, дають достатні підстави вважати, що на дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підозрюваного ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 23.10.2024 року про застосування відносно ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, у кримінальному провадженні №12024162490001541 від 04.10.2024 року, запобіжного заходу у виді тримання із визначенням розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4