Справа № 308/4263/24
Іменем України
19 листопада 2024 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді Джуги С.Д.
суддів - Кожух О.А., Мацунича М.В.
з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик Віталій Васильович, на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2024 року у складі судді Деметрадзе Т.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дитини,-
05 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
29 квітня 2024 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дитини.
04 червня 2024 року ОСОБА_2 повторно звернулася із заявою про забезпечення позову.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що підставою для звернення до суду із зустрічним позовом слугували обставини, які вже були досягнуті між сторонами усно, але не завжди дотримувались з боку відповідача за зустрічним позовом.
Так, зазначала, що 13 травня 2024 року за словами вихователів дошкільного закладу «Я Сям», відповідач за зустрічним позовом забрав малолітнього сина ОСОБА_3 та станом на день подання вказаної заяви не повернув його позивачу, хоча між ними була досягнута домовленість, що дитина проживатиме разом з матір'ю, а батько проживає окремо від дитини, має право забрати дитину із дошкільного закладу з обов'язковим поверненням дитини матері того ж дня та зобов'язується не чинити перешкод у спілкуванні із дитиною та інше.
Вказувала, що станом на 14 травня 2024 року відповідач за зустрічним позовом та відповідно малолітній син не виходили на зв'язок, місце їх перебування позивачу за зустрічним позовом невідоме. Ні від батька, ні від сина не надходило жодних повідомлень про їхнє спільне перебування, їх місце перебування. З боку матері не надавалося батьку будь-якого дозволу на залишення дитини разом із ним на такий тривалий час.
Зазначає, що при особистій зустрічі сторін у справі, дійти до спільного вирішення місця перебування сина не надалось за можливе, та позивачем в подальшому було подано дві заяви до поліції, а також заяву до Служби у справах дітей Ужгородської міської ради для надання відповідного висновку.
Крім того, вказувала, що 17 травня 2024 року судом було частково задоволено заяву про забезпечення позову, яку було доведено до відома ОСОБА_4 , однак останній повідомив, що не чинить перешкод у спілкуванні з дитиною та зауважив, що перші пів року дитина проживе з ним, а інші з ОСОБА_2 , що відповідає "рівноцінному" часу спілкування.
У зв'язку з наведеним, просила суд забезпечити позов шляхом:
- зобов'язати ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 можливість спілкування та виховання з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом його повернення матері до закінчення розгляду справи №308/4263/24;
- встановити графік перебування малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з позивачем та відповідачем: із 14:00 год. четверга до 10:00 год. понеділка - з ОСОБА_2 ; із 10:00 год. понеділка до 14:00 год. четверга - з ОСОБА_1 , таким чином, щоб забезпечити рівноцінний час перебування дитини з кожним із них до закінчення розгляду справи №308/4263/24.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2024 року ОСОБА_2 - задоволено частково.
Вжито заходи забезпечення позову та встановлено графік перебування малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із сторонами: із 14:00 год. четверга до 10:00 год. понеділка - з ОСОБА_2 ; із 10:00 год. понеділка до 14:00 год. четверга - з ОСОБА_1 , таким чином, щоб забезпечити рівноцінний час перебування дитини з кожним із них до закінчення розгляду справи №308/4263/24.
В іншій частині вимог заяви - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик Віталій Васильович, ставить питання про скасування зазначеної ухвали, посилаючись на її незаконність і необгрунтованість та постановлення нової ухвали, якою залишити без розгляду заяву про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у суду першої інстанції не було правових підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Матіко С.Р. в інтересах ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних мотивів.
Статтею 7 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Коли сім'я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
В постанові від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
29 квітня 2024 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дитини. Зустрічний позов мотивовано тим, що за час шлюбу у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син, одноосібним вихованням якого займається ОСОБА_2 , яка забезпечує дитині належні умови проживання, виховання, навчання, комфорту та матеріально-побутових умов. Крім цього, зазначає, що ОСОБА_1 у первісній позовній заяві просить тільки розірвати шлюб, проте згоди щодо визначення місця проживання дитини досягнуто не було, у зв'язку з чим просить визначити її місце проживання за місцем поживання матері.
Таким чином, між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2024 року вжито заходи забезпечення позову наступним чином:
- заборонити ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення ОСОБА_2 перешкод у побаченнях, спілкуванні та проведені разом часу з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення розгляду справи №308/4263/24;
- встановити графік перебування малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із сторонами забезпечивши рівноцінний час перебування дитини з кожним із них до закінчення розгляду справи №308/4263/24;
- заборонити ОСОБА_1 особисто або через третіх осіб вивозити за межі України малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення розгляду справи №308/4263/24.
Вказана ухвала суду була звернута до примусового виконання та постановою старшого державного виконавця Відділу ДВС у м. Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ярешко Н.А. від 28.05.2024 було відкрито виконавче провадження №75150717.
Повторне звернення ОСОБА_2 до суду із заявою про забезпечення позову обумовлене тим, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2024 року, у зв'язку з чим 28 травня 2024 року внесено відомості про даний факт до ЄРДР під №12024071030001148 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та продовжує перешкоджати ОСОБА_2 бачитись із сином.
Статтею 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Суть висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії" ("Cristian Catalin Ungureanu v. Romania", заява №6221/14, рішення від 04 вересня 2018 року) зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, в тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Відповідно до обставин справи "Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії" мова не йшла про ситуацію, коли є об'єктивні підстави вважати, що зазначений доступ до дитини явно суперечить її інтересам.
Згідно з практикою ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява №10383/09, п. 100, від 11 липня 2017 року в справі "М. С. проти України", заява №2091/13, п. 76).
В постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №127/31828/19 (провадження №61-10859св20) вказано, що у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, правильно врахував, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері з її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір'ю. Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 04 квітня 2018 року у справі №344/16653/16-ц. Зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
В постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №490/1087/21 (провадження №61-12931св21) вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним з батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим з її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір'ю. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі №760/15413/19 (провадження №61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі №761/25101/20 (провадження №61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі №752/6099/20 (провадження №61-13598св20). Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Встановивши, що обставини, викладені в заяві про забезпечення позову та докази, надані на їх підтвердження, з огляду на можливий тривалий розгляд цієї справи без можливості спілкування дитини з матір'ю, що може призвести до втрати емоційного зв'язку між матір'ю та дитиною та може в подальшому ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення в цій справі, свідчать про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а також врахувавши, що порядок виконання попередньої ухвали суду першої інстанції від 22 травня 2024 року про встановлення графіку перебування малолітньої дитини із сторонами, без вказівки на конкретний період часу, трактується ОСОБА_1 на власний розсуд, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у виді встановлення графіку перебування малолітньої дитини ОСОБА_5 із кожним із сторін із зазначенням конкретного періоду часу.
Окрім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 повернути малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його матері ОСОБА_2 до закінчення розгляду справи №308/4263/24, оскільки така за своїм змістом є тотожною задоволенню заявлених позовних вимог.
Посилання апелянта на те, що заявником не вірно обрано спосіб захисту, оскільки, на його думку, у даному випадку слід було заявляти клопотання про заміну одного заходу забезпечення позову, вжитого ухвалою суду першої інстанції від 22 травня 2024 року, на інший, є необґрунтованими, оскільки норми процесуального права не містять заборони щодо неодноразового звернення з заявами про забезпечення позову, а суд відповідно до ч.2 ст.150 ЦПК України може застосувати кілька видів забезпечення позову, які у даному випадку не є ідентичними та взаємовиключними.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції на законних підставах вжито заходів забезпечення позову та обґрунтовано постановлено оскаржувану ухвалу з додержанням вимог закону. Підстав для її скасування чи зміни не вбачається.
За таких обставин, апеляційну скаргу, відповідно до ст. 375 ЦПК України, слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Щодо стягнення з апелянта витрат на професійну правничу допомогу колегія зазначає наступне.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Матіко С.Р. в інтересах ОСОБА_2 , зокрема, просив стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн., яка була надана позивачу згідно договору про надання правової допомоги від 23 травня 2024 року, а також додаткової угоди від 28 жовтня 2024 року, укладених між ОСОБА_2 та адвокатським бюро «Майор і партнери».
Відповідно до ч.ч. 1,4 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат ( встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів вважає, що сума гонорару в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 грн. є співмірною із складністю справи та наданими адвокатським об'єднанням «Майор і партнери» послугами, відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності, а тому в цьому розмірі є обґрунтованою та підлягає задоволенню. В іншій частині не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.12,81,137,374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрик Віталій Васильович, залишити без задоволення.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2024 року залишити без змін.
Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 2000 (дві тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. В решті - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 29 листопада 2024 року .
Головуючий:
Судді: