04 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25389/23 пров. № А/857/26170/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року, головуючий суддя - Кравців О.Р., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВК Львівської МР, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.09.2023 року №1029 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ».
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що не зважаючи на наявність у нього всіх необхідних дозвільних документів на розміщення тимчасової споруди для зайняття підприємницькою діяльністю, відповідач прийняв рішення про демонтаж споруди, як такої, що встановлена самовільно. Також, зазначав, що відповідач не має статусу правонаступника Малехівської сільської ради, тому не мав права приймати оскаржене рішення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позову, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв 29.09.2023 року рішення №1209 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ». Відповідно до пункту 1 якого вирішив: «Демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруди для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 (громадянин ОСОБА_1 )».
Згідно з пунктом 2 рішення рекомендовано ОСОБА_1 здійснити демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди добровільному порядку протягом 30 календарних днів.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся за захистом свої прав до суду.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача про демонтаж тимчасової споруди прийнято в межах повноважень та у спосіб визначений законом і Конституцією України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При тлумаченні вище згаданих норм права Верховний Суд України у постанові від 15.12.2015 року у справі №800/206/15 вказав, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 09.09.2021 року у справі №320/5394/20 вказав, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії можливе лише у разі, якщо такий суб'єкт повинен був вчинити такі дії (або прийняти відповідне рішення) згідно з законодавством і, невчинення цих дій (неприйняття рішення) порушує права позивача.
Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011 року (далі - Порядок №244 ).
Відповідно до пунктів 2.1, 2.20, 2.21, 2.30 та 2.31 Порядку №244 підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди; встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив'язки; відхилення від паспорта прив'язки тимчасової споруди не допускається, у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу; розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється.
Аналогічні приписи містяться і в Положенні про порядок розміщення тимчасових споруд і підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженому ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526 (далі - Положення №4526).
Відповідно до п. 2.1 зазначеного Положення розміщення тимчасових споруд здійснюється замовником відповідно до паспорту прив'язки, плану земельної ділянки та договору оренди земельної ділянки або договору окремих конструктивних елементів благоустрою. Місце встановлення тимчасових споруд повинно відповідати адресі, вказаній у паспорті прив'язки, та плану земельної ділянки або схемі прив'язки.
Згідно п. 1.3 Положення №4526 самовільно встановлена тимчасова споруда - це тимчасова споруда, яка встановлена за відсутності одного із документів, передбачених згаданим Положенням: ухвали міської ради, договору оренди земельної ділянки чи договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, паспорту прив'язки тимчасової споруди.
Враховуючи наведені норми, колегія суддів висновує, що тимчасова споруда вважається встановленою правомірно за наявності всіх необхідних дозвільних документів, визначених пунктом 1.3. Положення про порядок розміщення тимчасових споруд і підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526.
Відповідно до п. 7.2.1 Положення №4526 демонтажу підлягають самовільно встановлені тимчасові споруди.
Як слідує з матеріалів справи, виконавчим комітетом Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області 07.10.2020 року прийнято рішення №12 «Про погодження місця розташування тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності». Відповідно до рішення сільської ради позивачу погоджено місце розташування тимчасової споруди по вул. Шевченка в селі Малехів Жовківського району Львівської області в районі дитячого майданчика.
Позивач виготовив паспорт прив'язку тимчасової споруди № НОМЕР_1 від 31.12.2020 року. Паспорт прив'язки був дійсний до 31.12.2021 року.
Відповідно до акта обстеження тимчасової споруди №190 від 23.02.2023 року встановлено, що в тимчасовій споруді підприємницька діяльність не здійснюється; площа тимчасової споруди складає 60,5 м2; споруда має фундамент з газоблоку та цегли; строк дії паспорта прив'язки до 31.12.2021 року; розташована на земельній ділянці комунальної форми власності.
Виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв 29.09.2023 року рішення №1209 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 », пунктом 1 якого вирішив: «Демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруди для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 (громадянин ОСОБА_1 )».
Пунктом 2 рішення рекомендовано ОСОБА_1 здійснити демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди у добровільному порядку протягом 30 календарних днів.
Таким чином, починаючи із 01.01.2022 тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності за вказаною адресою вважається такою, що розміщена без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постановах від 13.11.2018 року у справі № 910/2145/18, від 27.11.2018 року у справі № 910/2686/18 та від 12.12.2018 року у справі № 826/10330/17, дії з демонтажу є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення території благоустрою).
Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про безпідставність покликань позивача, що Виконавчий комітет Львівської міської ради не мав приймати рішення про демонтаж тимчасової споруди, оскільки не є правонаступником Малехівської сільської ради, оскільки Львівською міською радою прийнято ухвалу №6 від 29.12.2020 року, якою:
1. Визначити Львівську міську територіальну громаду правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, територія яких включена до території Львівської міської територіальної громади, а саме Брюховицької, Винниківської, Рудненської, Грибовицької (Жовківський район), Грядівської (Жовківський район), Дублянської міської ради (Жовківський район), Зашківської (Жовківський район), Малехівської (Жовківський район), Лисиничівської (Пустомитівський район), Рясне-Руської (Яворівський район) відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
2. Встановити, що чинні у 2021 році бюджетні програми, затверджені ухвалами міської ради, поширюють свою дію та є обов'язковими до виконання на території всіх населених пунктів, що увійшли до складу Львівської міської територіальної громади.
3. Встановити, що:
3.1. Районні адміністрації здійснюють свої повноваження на території таких населених пунктів, що увійшли до складу Львівської міської територіальної громади:
3.1.1. Залізнична районна адміністрація - на території смт. Рудно, с. Рясне-Руське та с. Підрясне.
3.1.2. Личаківська районна адміністрація - на території м. Винники, с. Лисиничі та с. Підбірці.
3.1.3. Шевченківська районна адміністрація - на території м. Дубляни, с. Ситихів, с. Малі Підліски, смт. Брюховичі, с. Малехів, с. Великі Грибовичі, с. Малі Грибовичі, с. Збиранка, с. Гряда, с. Воля Гамулецька, с. Завадів, с. Зашків та с. Зарудці».
Також, відповідно до записів Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 18.08.2021 року внесено запис про припинення на підставі рішення про реорганізацію Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області.
Таким чином, Львівська міська рада є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Львова (до складу якої входить, зокрема, припинена Малехівська сільська рада) та здійснює від її імені та в інтересах функції і повноваження визначені Конституцією України та іншими законами України.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що приймаючи оспорюване рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.09.2023 року №1029 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Шевченка у с. Малехів» виконавчий комітет Львівської міської ради діяв в межах норм чинного законодавства та покладених на нього повноважень, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі №380/25389/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич