04 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/6243/24 пров. № А/857/26618/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року, головуючий суддя - Волдінер Ф.А., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ у Волинській області, ГУПФУ в Запорізькій області, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (по місцю проживання позивача) зарахувати період проживання 3 роки станом на 01.01.1993 року в зоні гарантованого добровільного відселення та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з часу права на призначення пенсії з 22.06.2024 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він як потерпілий від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на пільгову пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, проте відповідач відмовив їй у призначенні такої пенсії. Вказує, що причиною такої відмови стало те, що період проживання або роботи станом на 1 січня 1993 року менше 3 років.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 29.03.2024 №032950008200 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням віку ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 22.06.2024 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Запорізькій області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що за наданими документами період роботи (проживання) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 року становить 2 роки 01 місяць 03 дні (з 26.04.1986 року). Враховуючи те, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та працювали (працюють) або проживали (проживають) визначену кількість років у зоні посиленого радіологічного контролю доводи позивача стосовно наявності у нього права на зниження пенсійного віку передбаченого статтею 55 Закону №796-ХІІ на основі лише наявного статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи є безпідставними.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.06.2024 року звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 30.05.2024 року №032950010523, у зв'язку з відсутністю страхового стажу та період проживання в зоні складає менше трьох років, а саме 2 роки 01 місяць 03 дні.
Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернувся в суд з даним позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 року (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом 13 Перехідних положень Закону №1058-ІV передбачено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року (далі - Закон №796-XII від 28.02.1991 року).
Згідно із статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року (далі - Закон №796-XII), особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Статтею 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії станом на 01.01.1993 року не менше 3 роки, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986 року) по 31.07.1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом чотирьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 року у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 року у справі №205/4589/16-а та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 4 років станом на 01 січня 1993 року, необхідно пов'язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 року по 01.01.1993 року. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на ЧАЕС.
Так, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (у селі Полиці Камінь-Каширського району) підтверджується довідкою старости Гуто-Боровенського старостинського округу виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради від 14.05.2024 року №849, відповідно до якої позивач дійсно постійно проживає та зареєстрований у селі Полиці Камінь-Каширського району Волинської області з дня народження по 28.08.1987 року, з 20.06.1990 року по 27.08.1990 року, з 10.06.1992 року по даний час.
Також, матеріалами справи підтверджується, що позивачу не зараховано до періоду проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення період навчання, оскільки навчався у Володимир-Волинському технікумі гідромеліорації і механізації сільського господарства, оскільки розташування учбового закладу не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Також не зараховано до періоду проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення період проходження військової служби з 22.06.1988 року по 04.06.1990 року, оскільки відсутня інформація про місце проходження військової служби.
Колегія суддів звертає увагу на те, що постійне місце роботи/навчання на денній формі/служба в армії позивача нерозривно пов'язане з його постійним місцем проживанням, відтак період навчання позивача у Володимир-Волинському технікумі гідромеліорації і механізації сільського господарства та період проходження військової служби спростовують факт постійного проживання його у зоні гарантованого добровільного відселення в цей період.
Таким чином, доказами, долученими до матеріалів справи, не підтверджено факт постійного проживання (роботи) позивача на території гарантованого добровільного відселення понад 3 роки станом на 01.01.1993 року (у позивача - 2 роки 1 місяць 3 дні), відтак він не набув права на пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому, колегія суддів вважає, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, однак не підтверджує факту постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, відтак такі задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі №140/6243/24 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич