Справа № 739/2077/24 Суддя (судді) першої інстанції: Іващенко І.К.
04 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2024 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
10 вересня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач, апелянт), у якому просив суд скасувати постанову серії ЕНА №2919734 від 27 серпня 2024 року про накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення в розмірі 340 грн, а провадження у справі закрити.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що наведеного в оскаржуваній постанові правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме, перевищення обмеження швидкості руху у населеному пункті, не вчиняв. Вважає, що виміряна відповідачем швидкість руху керованого ним транспортного засобу - 75 км/год є сумнівною, оскільки поліцейський тримав вимірювальний прилад TruCAM LTI 20/20 у руці, що суперечить положенням частини 2 статті 40 Закону України "Про Національну поліцію", а тому, показання приладу не може бути доказом вчинення ним адміністративного правопорушення.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, в якій просить скасувати рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2024 року повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач зазначає, що факт вчинення адміністративного правопорушення був зафіксований лазерним вимірювачем швидкості транспортних засобів ТruСАМ LTI 20/20.
Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що лазерний вимірювач ТruСАМ відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань та, відповідно, може розміщуватись безпосередньо в руках поліцейського при використанні по зовнішньому периметрі дороги для виявлення та фіксування правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху щодо перевищень встановлених обмежень швидкості руху транспортними засобами на вулично-шляховій мережі.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судове засідання на 04 грудня 2024 року.
У судове засідання 04 грудня 2024 року сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів приходить до наступного.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що постановою серії ЕНА №2919734 від 27 серпня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення за перевищення, більше як на 20 км/год, обмеження швидкості руху у населеному пункті та застосовано штраф в розмірі 340 гривень.
З вказаних матеріалів вбачається, що транспортний засіб д.н.з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 рухався зі швидкістю 75 км/год., швидкість виміряна лазерним вимірювачем швидкості TruCAM LTI 20/20.
Позивач, вважаючи протиправною вказану постанову, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості керованого ОСОБА_1 транспортного засобу не використовувався у спосіб, визначений законом. Протилежного відповідачем не доведено і в ході розгляду справи, не встановлено, що підтверджується висновками, наведеними у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі № 161/8600/24.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
За доводами позовної заяви, незгода позивача із винесеною постановою мотивована лише тим, що під час вимірювання швидкості його транспортного засобу лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 не був встановлений стаціонарно, а знаходився в руках поліції, що за позицією позивача, не дає змоги використовувати отримані таким чином докази на підтвердження наявності події вчинення ним адміністративного правопорушення.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Законами України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі - Закон № 3353-ХІІ), Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині першій статті 3 Закону № 580-VIII закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до статті 14 Закону № 580-VIII учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до статті 40 Закону № 580-VIII поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;
5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
Інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці.
Строки та порядок зберігання матеріалів фото- і кінозйомки, відеозапису та результатів їх аналізу встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Згідно з пунктом 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
Частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено накладення адміністративного стягнення за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Відповідно до частин першої статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені статтею 122 цього Кодексу.
Пунктом 5 розділу IV Інструкції № 1395 передбачено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
У статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Так, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція № 1395.
У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (пункт 4 розділ 1 Інструкції № 1395).
Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції № 1395 передбачає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
У статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як було зазначено, відповідно до оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв'язку з порушенням ПДР за перевищення встановленої швидкості руху в межах населеного пункту.
У постанові вказано, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam LTI 20/20 № ТС000676.
Надаючи оцінку даним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо-регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/30497, виданого ДП "Укрметртестстандарт" від 04 квітня 2024 року, яке чинне до від 04 квітня 2025 року, прилад TruCam LTI 20/20 № ТС000676 станом на час виникнення спірних правовідносин був придатним до застосування (а.с.33).
Крім того, цим же свідоцтвом передбачено можливість використання вказаного приладу в ручному режимі вимірювання з похибкою +/- 2км/год.
Можливість використання виробу TruCam LTI 20/20 № ТС000676, виробництва LaserTechnologyInc також підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України експертного висновку від 27 вересня 2018 року № 04/02/03/-3008, який засвідчує правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування АЕS відповідно до ДСТУ ІSO/IES 18033-3:2015 (а.с.36).
З листа ДП «Укрметртестстандарт» від 01 жовтня 2019 року за №22-38/49 вбачається, що лазерний вимірювач «TruCAM LTI 20/20» належить до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач TruCAM також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху ТЗ в автоматичному режимі (а.с.37).
Таким чином, технічними характеристиками приладу TruCam LTI 20/20 № ТС000676, яким було зафіксовано порушення позивачем швидкісного режиму передбачено можливість застосування такого приладу в ручному режимі та навіть відведено на це допустиму похибку +/-2%.
Відтак, вказане підтверджує факт правомірності використання приладу для вимірювання швидкості.
Таким чином, в даному випадку порушення позивачем ПДР зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCam в ручному режимі, а не в автоматичному, тому вимоги статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Отже, з аналізу викладеного вбачається, що використання приладу ТruСАМ відбувається у автоматичному режимі як у мобільному, так і у статичному положенні, а тому доводи позивача з приводу того, що посадовою особою відповідача було використано вимірювач TruCam LTI 20/20 № ТС000676 у ручному режимі, що в свою чергу свідчить про недопустимість доказів, отриманих в такий спосіб, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, відповідно до підпункту «б» пункту 12.9 ПДР водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Знак 3.31 «Зона обмеження максимальної швидкості» забороняє в зоні (населений пункт, мікрорайон, зона відпочинку тощо) рух із швидкістю, яка перевищує зазначену на знаку.
Згідно пункту 12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Так, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач здійснював рух у межах села Лемеші, у межах якого в силу 12.4 ПДР рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. У свою чергу, відповідачем встановлено перевищення позивачем обмеження швидкості руху більше ніж на 20 км/год, що за змістом позовної заяви не спростовано.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення на позивача за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення була винесена обґрунтовано, дії працівників поліції є правомірними та відповідають вимогам закону.
При цьому, позивачем не надано суду будь-яких належних та достовірних доказів, які б спростували факти викладені в оскаржуваній постанові та факт відсутності в його діях складу правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Зважаючи на те, що колегією суддів не встановлено жодних доказів, що спростовують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення є правомірною та підстави для її скасування відсутні.
Отже, доводи, зазначені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та спростовують висновки суду першої інстанції, а відтак, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який ним, в даному випадку, не виконано.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки допущені порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неповного з'ясування обставин справи, та передчасного висновку про необхідність скасування оспорюваної постанови.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, при цьому неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 272, 286, 308, 311, 313, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, відповідно до частини 3 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан