Справа № 760/17199/23 Суддя (судді) першої інстанції: Українець В.В.
04 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про адміністративне правопорушення, закриття провадження в справі, -
12 липня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, скасування постанови серії ЕАС № 7270307 від 02 липня 2023 року про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі.
Свої вимоги мотивує тим, що 02 липня 2023 року щодо нього інспектором роти № 3 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в м. Києві Коберником В.М. винесена постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень за керування транспортним засобом без ввімкненого ближнього світла фар у темну пори доби, що є порушенням пункту 19.1. «в» Правил дорожнього руху.
Позивач вважає, що оскаржувана постанова є незаконною, винесена з порушенням закону та підлягає скасуванню; зазначає, що Правил дорожнього руху він не порушував, їхав з увімкненим ближнім світлом фар. Крім того, наголошує, що відповідач доказів порушення ним правил дорожнього руху не надав, пояснення позивача не були прийняті до уваги.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позиція суду мотивована тим, що з наданого відеозапису з системи «Безпечне місто» вбачається, що позивач рухався без ввімкненого ближнього світла фар у темну пори доби. За таких обставин, суд вважає, що факт порушення позивачем Правил дорожнього руху доведено належними доказами. Встановлено, що інспектор патрульної поліції, виконуючи свої службові повноваження, здійснював патрулювання зазначеної у постанові ділянки дороги. Винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача відповідало вимогам закону та посадових інструкцій і було спрямоване на дотримання безпеки дорожнього руху.
З огляду на наведене, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, 05 листопада 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Апелянт наголошує на тому, що оскаржувана постанова була винесена відповідачем без розгляду справи по суті та з порушенням процесуальних вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення; зазначає, що інформація наведена у постанові не відповідає дійсності, зокрема номер транспортного засобу, марка автомобіля, категорія автомобіля, час вчинення правопорушення.
Позивач зазначає, що відповідачем не було пред'явлено докази вчинення ним адміністративного правопорушення; в оскаржуваній постанові відсутні відомості щодо технічного пристрою, за допомогою якого здійснено відеозапис події; відсутні відомості щодо боді-камер співробітників поліції.
Заперечуючи проти відеозапису з системи «Безпечне місто», позивач наголошує, що на даному відео не видно номерних знаків транспортного засобу та водія, який керував автомобілем, не зазначено місце, час та локацію такого руху; відсутні докази розгляду адміністративної справи та процедури складення оскаржуваної постанови.
Крім того, позивач наголошує на тому, що наданий відповідачем оптичний диск не містить цифрового підпису.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 грудня 2024 року.
У судове засідання 04 грудня 2024 року сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 липня 2023 року щодо позивача інспектором роти № 3 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в м. Києві Коберником В.М. винесена постанова серія ЕАС № 7270307 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень за керування транспортним засобом без ввімкненого ближнього світла фар у темну пори доби, що є порушенням пункту 19.1. «в» Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частинами 1-4 статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до вимог статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, передбачене частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до пункту 3, пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.
Згідно з статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як свідчать обставини справи, за позицією відповідача, позивач керував транспортним засобом без ввімкненого ближнього світла фар у темну пори доби, чим порушив пункту 19.1. «в» Правил дорожнього руху.
Стаття 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 31 Закону України «Про національну поліцію» до превентивних заходів, які можуть застосовуватись поліцією, належить застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Для забезпечення публічної безпеки і порядку поліція може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) виявлення або фіксування правопорушення; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Обов'язок поліцейського забезпечувати відеозйомку під час здійсненням ним службових повноважень шляхом використання портативного відеореєстратора, як пристрою, призначеного для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, прямо передбачений пунктами .4, 5 розділу ІІ «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня.2018 року №1026.
За змістом пункту 9 розділу ІІІ «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року №1395 (далі - Інструкції), розгляд поліцейським справи про адміністративне правопорушення передбачає, крім роз'яснення прав і обов'язків особі, яка бере участь у розгляді справи, також і заслуховування її пояснень та дослідження доказів.
Так, відповідно до відомостей, що містяться у матеріалах справи, зокрема відзиву на позовну заяву, відповідачем долучено диск з відеозаписом вказаної події (а.с.48).
З наданого диску вбачається наявність двох відеофайлів, зокрема одне відео сформовано з системи «Безпечене місто», інше відео містить запис з боді-камери співробітника поліції.
Однак, шляхом огляду змісту оптичного диску колегія суддів встановила, що на відеозаписах відсутній цифровий підпис як їх автора так і особи, уповноваженої на виготовлення даних копій.
Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Згідно з частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів встановлено Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі - Закон № 851-IV).
Відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону № 851-IV для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.
Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка.
Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи.
Електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Засвідчення чинності відкритого ключа - процедура формування сертифіката відкритого ключа.
Засіб електронної ідентифікації - матеріальний та/або нематеріальний об'єкт, який містить ідентифікаційні дані особи і використовується для автентифікації особи в інформаційно-комунікаційних системах.
Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - засіб електронного підпису чи печатки, що відповідає вимогам, встановленим частинами першою - четвертою статті 19 цього Закону.
Згідно з частинами 1, 2 статті 19 Закону України «Про електронні довірчі послуги» засоби кваліфікованого електронного підпису чи печатки за допомогою відповідних технічних та процедурних засобів повинні забезпечувати:
- надійний рівень конфіденційності особистих ключів під час їх генерації, зберігання та створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки;
- належний рівень унікальності пари ключів, які вони генерують;
- надійний рівень неможливості обчислення значення особистого ключа на основі відкритої інформації та надійний захист кваліфікованого електронного підпису чи печатки від підроблення шляхом використання наявних на даний момент технологій;
- можливість надійного захисту підписувачем чи створювачем (уповноваженим представником створювача) електронної печатки особистого ключа від використання іншими особами.
Засоби кваліфікованого електронного підпису чи печатки не повинні змінювати електронні дані, з якими пов'язаний такий підпис чи печатка, або перешкоджати доступу підписувача чи створювача (уповноваженого представника створювача) електронної печатки до таких електронних даних перед накладанням на них кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікована електронна довірча послуга формування, перевірки та підтвердження чинності кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки включає:
- створення умов для генерації пари ключів особисто підписувачем чи створювачем (уповноваженим представником створювача) електронної печатки за допомогою засобу кваліфікованого електронного підпису чи печатки;
- формування кваліфікованих сертифікатів електронного підпису чи печатки, що відповідають вимогам цього Закону, та видачу їх користувачу електронної довірчої послуги;
- скасування, блокування та поновлення кваліфікованих сертифікатів електронного підпису чи печатки у випадках, передбачених цим Законом;
- перевірку та підтвердження чинності кваліфікованих сертифікатів електронного підпису чи печатки шляхом надання третім особам інформації про їхній статус та відповідність вимогам цього Закону;
- надання доступу до сформованих кваліфікованих сертифікатів електронних підписів та печаток шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг, за умови згоди підписувача чи створювача електронної печатки на публікацію кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки.
Таким чином, колегія суддів висновує, що наданий до суду першої інстанції відеозапис не є допустимим доказом в розумінні статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім того, колегія суддів акцентує свою увагу на наступному.
Відповідно до частини другої та третьої статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Разом з тим, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом МАЗ 5561 д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , натомість позивач здійснював керування транспортним засобом Ford Fiesta д.н.з. НОМЕР_2 .
Крім того, в оскаржуваній постанові відсутні коректні дані про місце вчинення адміністративного правопорушення, оскільки вказана адреса: м. Київ, Михайла 30.
Також, колегія суддів звертає увагу на невірну кваліфікацію відповідачем адміністративного правопорушення, оскільки за приписами пункту 19.1. «в» Правил дорожнього руху у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: на причепах та транспортних засобах, що буксируються, - габаритні ліхтарі.
Водночас, з матеріалів справи колегією суддів не встановлено обставин того, що транспортний засіб, яким керував позивач мав причеп або буксирувався та відповідно вимагав увімкнення габаритних ліхтарів.
Колегія суддів також акцентує увагу на тому, що жодних відомостей про відеофіксацію даної події із зазначенням відповідних реєстраційних номерів пристрою, яким здійснено відеозапис, зокрема, але не виключно, боді-камер співробітників поліції, оскаржувана постанова не містить.
В контексті вищенаведеного, судом апеляційної інстанції враховується правова позиція Верховного Суду у справі № 428/2769/17 від 24 січня 2019 року, згідно якої суд зазначив, що зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтею 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
У разі відсутності в постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, наданий відповідачем відеофайл не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Згідно з частинами 1-3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
За таких обставин, колегія суддів визнає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо беззаперечного підтвердження відеозаписом, наданим відповідачем, факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
З урахуванням вищенаведеного, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАС № 7270307 від 02 липня 2023 року, яка при цьому містить суттєві процесуальні недоліки.
Колегія суддів зауважує, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2018 у справі №338/1/17.
Водночас, з огляду на встановлені колегією суддів процесуальні недоліки оскаржуваної постанови, вона не може розглядатися як доказ в цілому.
Отже, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова не відповідає приписам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, як така, що прийнята: необґрунтовано, не добросовісно.
Колегія суддів констатує, що будь-яких інших належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що процесуальний обов'язок, передбачений частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не виконаний.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, трактуються на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді даної справи факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не знайшов свого підтвердження.
Водночас, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій інспектора роти № 3 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в м. Києві Коберника В.М. щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до правових позицій, що викладені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі №742/2298/17 та від 26 грудня 2019 року у справі за №724/716/16-а: «відповідні інспектори, поліцейські та управління не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративне правопорушення, передбачені зокрема частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному 315 Кодексу адміністративного судочинства України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення».
Так, Верховний Суд у вказаних справах виклав правовий висновок про те, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
З матеріалів справи вбачається, що інспектор роти № 3 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в м. Києві Коберника В.М. не є учасником справи, відповідних клопотань про залучення його до участі у розгляді справи позивачем не заявлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в даній частині.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до приписів частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанцій у цій справі - скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції становить 536,80 грн; за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції - 805,20 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 342,00 грн.
Водночас, підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 272, 286, 308, 311, 313, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про адміністративне правопорушення, закриття провадження в справі - задовольнити частково.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАС № 7270307 від 02 липня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, справу про притягнення до адміністративної відповідальності закрити.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ:40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 342,00 грн (одна тисяча триста сорок дві гривні).
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан