Справа № 620/5508/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
03 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сектору з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Сектору з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати відмову Сектору з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України у зарахуванні підполковнику поліції ОСОБА_1 , старшому оперуповноваженому 1-го відділу (боротьби з організованим злочинними групами та злочинними організаціями) управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області, пільгової вислуги років, сформованої за період служби з 21.12.2002 по 16.08.2004 та період з 30.11.2007 10.04.2015 до стажу служби в поліції для встановлення поліцейському набавки за вислугу років та для призначення пенсії, відповідно до відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію", оформлену листом від 04.03.2024 №34459/48 - 2024 "Про підстави призначення пенсії»;
- зобов'язати Сектор з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України зарахувати підполковнику поліції ОСОБА_1 , старшому оперуповноваженому 1-го відділу (боротьби з організованим злочинними групами та злочинними організаціями) управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області, відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію", до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та для призначення пенсії, періоди пільгової вислуги років, який сформований в період з 21.12.2002 по 16.08.2004 та період з 30.11.2007 10.04.2015 та встановити надбавку за стаж служби з урахуванням періоду пільгової вислуги років та для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про Національну поліцію".
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Сектору з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України.
При цьому, суд першої інстанції вказав, що про порушення своїх прав позивач мав дізнатися ще за час служби та в день звільнення 26.06.2023 та мав достатній час для звернення до суду за захистом своїх порушених прав в межах встановленого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
За наведеного, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 КАС України.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції звернув увагу на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, оскільки з даним позовом позивач звернувся до суду поза межами строку, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Так, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави будуть визнанні неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав, що позивачка звільнена зі служби в поліції 26.06.2023 та оскаржує дії відповідача щодо не зарахування пільгової вислуги років, сформованої за період служби з 21.12.2002 по 16.08.2004 та період з 30.11.2007 10.04.2015 до стажу служби в поліції. Тобто про порушення своїх прав позивач мав дізнатися ще за час служби та в день звільнення 26.06.2023, а отже позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з адміністративним позовом щодо правовідносин, що виникли під час проходження публічної служби.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та звертає увагу, що позивач не оскаржує наказ про звільнення зі служби від 26.03.2023 року. Позивач звернулась з позовом про визнання протиправною та скасування відмови Сектору з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України у зарахуванні їй пільгової вислуги років, сформованої за період служби з 21.12.2002 по 16.08.2004 та період з 30.11.2007 10.04.2015 до стажу служби в поліції для встановлення поліцейському набавки за вислугу років та для призначення пенсії, відповідно до відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію", оформлену листом від 04.03.2024 №34459/48 - 2024 "Про підстави призначення пенсії».
Так, оскаржувану відмову, оформлену листом від 04.03.2024 позивач отримала лише 28.03.2024. Після чого у місячний термін звернулась до суду.
Колегія суддів наголошує, що право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань та посадових осіб.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема в справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium, рішення від 17 січня 1970 року, заява № 2689/65) висловлено позицію про те, що в демократичному суспільстві, у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Колегія суддів також ураховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції» (Bellet V., France, рішення від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94), в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року - скасувати.
Адміністративну справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.
Повний текст рішення виготовлено 03 грудня 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев