Справа № 580/5626/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ
03 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 985 753 гривні 47 копійок;
- зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 985 753 гривні 47 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на день звільнення з військової служби йому не виплачено у повному обсязі належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок з ним індексації грошового забезпечення на виконання рішень суду у справах № 580/1704/23 та № 580/8364/23 проведений лише 16.12.2023 та 07.05.2024 відповідно. Тому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року даний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Службу безпеки України (вул. Малопідвальна 16, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з перерахунком грошового забезпечення та несвоєчасною виплатою позивачу (у зв'язку зі звільненням) індексації грошового забезпечення, право на яке встановлено рішеннями суду в справах № 580/1704/23 та № 580/8364/23.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню, оскільки законодавством про військову службу не передбачено таких виплат.
Водночас зазначає, що відповідно до статті 117 КЗпП України, - у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Частина перша зазначеної статті не застосовна до спірних правовідносин, оскільки передбачає відповідальність роботодавця за невиплату з його вини лише безспірних сум, а суми перерахованого грошового забезпечення та індексації-різниці грошового забезпечення були спірними, і право на них остаточно визнано лише судом у справах № 580/1704/23 та № 580/8364/23. Відповідно, - і санкція передбачена ч.1 ст.117 КЗпП
України за прострочення у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, - не може бути застосована до спірних правовідносин в даній справі.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 27.06.2016 до 30.04.2021 проходив військову службу у Службі безпеки України.
Наказом від 30.04.2021 № 580-ОС/дск позивача 30.04.2021 звільнено з військової служби у зв'язку із скороченням штатів.
У період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення.
У зв'язку з цим позивач 06.12.2022 звернувся із заявою до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення.
У відповідь на заяву відповідачем зазначено, що виплата індексації грошового забезпечення позивачу не належна.
Для вирішення спору позивач 06.03.2023 звернувся до суду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 у справі № 580/1703/23 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2023 у справі № 580/1703/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року скасовано та прийнято нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 27 червня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно та зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27 червня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невиплати в повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 квітня 2021 року включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та зобов'язано Службу безпеки України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 квітня 2021 року включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
22.08.2023 на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2023 у справі № 580/1703/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 27.06.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 68 317,20 грн із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
З метою виплати компенсації за звільнення без повного розрахунку позивач звернувся до суду щодо виплати середнього заробітку за період з 02.06.2020 до 16.11.2023 включно.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2024 року у справі № 580/8362/23 стягнуто зі Служби безпеки України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20 000 грн (двадцять тисяч гривень).
Разом з цим залишилось невиплаченим грошове забезпечення за період з 01.03.2018 до 30.04.2021.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 у справі № 580/1704/23 зобов'язано Службу безпеки України здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 30.01.2020 до 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт, та з 01.01.2021 до 09.02.2021 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2018-2021 роки з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахування раніше виплачених сум.
16.12.2023 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 у справі № 580/1704/23 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у сумі 85 894,41 грн, із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі № 580/8364/23 зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4 463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 до 30.04.2021 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум.
07.05.2024 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі № 580/8364/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4 463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 до 30.04.2021 включно у загальній сумі 161 071,61 грн, із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 30.04.2021, а крайню виплату відповідачем здійснено 07.05.2024, то відповідачем затримано розрахунок з 01.05.2021 до 06.05.2024 на 1102 дні.
Вважаючи не обґрунтованою затримку у виплаті вказаних вище коштів, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов'язок і військову службу, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.
Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
До того ж, у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з перерахунком грошового забезпечення та несвоєчасною виплатою позивачу (у зв'язку зі звільненням) індексації грошового забезпечення, право на яке встановлено рішеннями суду в справах № 580/1704/23 та № 580/8364/23.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що Законом України від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни, у тому числі до статті 117 КЗпП України та викладено її у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Виходячи із аналізу нової редакції статті 117 КЗпП України, якою законодавець, дозволивши зменшувати суму компенсації, обмежив верхню межу суми середнього заробітку, але не заборонив встановлювати меншу.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Враховуючи наведене та встановлені обставини справи, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
З врахуванням вище вказаного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що оскільки сама сума, з приводу затримки якої виник даний спір складає 246 966,02 грн (85 894,41 грн + 161 071,61 грн), з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплачених сум при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, а також наявністю судового спору, на переконання суду, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірності, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за спірний період становить 80 000 грн.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Служби безпеки України - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 03 грудня 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев