Справа № 320/8909/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
02 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Кобаля М.І.,
Кузьменка В.В.,
При секретарі: Долинській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати бездіяльність уповноважених осіб військової частини НОМЕР_1 , що полягає у нездійсненні розгляду рапорту, солдата, ОСОБА_1 , гранатометника відділення охорони взводу охорони роти охорони, ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 04.08.2022 про звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, що підтверджується ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області у справі №368/411/22 від 26.07.2022 - протиправною та зобов'язати розглянути такий рапорт;
- зобов'язати посадових осіб військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення, солдата, ОСОБА_1 , гранатометника відділення охорони взводу охорони роти охорони, ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 04.08.2022 про звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, що підтверджується ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області у справі № 368/411/22 від 26.07.2022.
Позовні вимоги обґрунтовано бездіяльністю відповідача у нерозгляді рапорту від 04.08.2022 про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», яким передбачено, що військовослужбовці мають право на звільнення у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року позовну заяву залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та направити справу на продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що саме з листа військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2024 № 413/1, який отримано на електронну пошту представника позивача, адвоката Шаповалова А.М. - 16.01.2024 (що підтверджується скріншотом з вхідної кореспонденції на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 ) позивачу стало відомо про існування оскаржуваного наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.10.2022 № 188, яким його визнано таким, що самовільно залишив військову частину та фактично повідомлено про те, що рапорт про звільнення від 04.08.2022 не буде розглянуто, за таких обставин строк звернення до суду був дотриманий.
На думку скаржника, оскільки суд першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі не вирішив питання щодо строків звернення до суду, відтак суд після відкриття провадження повинен був надати позивачу час для подачі клопотання з відповідним обгрунтуванням причин пропуску такого строку.
Враховуючи, що Київський окружний адміністративний суд не надав можливості позивачу подати заяву про поновлення строку звернення до суду, тому оскаржувана ухвала є такою, що підлягає скасуванню.
29 листопада 2024 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Інші сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, а подання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі відповідно до статті 304 КАС України є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовий квиток серії НОМЕР_2 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.10.2008 року, військовослужбовець, солдат, призваний під час мобілізації згідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022.
З 08 квітня 2022 року ОСОБА_1 був зарахований до військової частини НОМЕР_3 на місце курсанта.
Згодом, солдат, ОСОБА_1 , був зарахований до військової частини НОМЕР_1 на посаду гранатометника відділення охорони взводу охорони роти охорони, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2022 №15.
У той же час, позивач є опікуном своєї доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виховує її самостійно та здійснює за нею постійний догляд, якого вона потребує. При цьому, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , повністю перебуває на утриманні та вихованні позивача, ОСОБА_1 .
Також, самостійне виховання позивачем своєї малолітньої доньки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , підтверджується ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області у справі № 368/411/22 від 26.07.2022, якою було судом визнано мирову угоду, укладену по цивільній справі за ОСОБА_1 , до матері доньки, ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, Виконавчий комітет Ржищівської міської ради Обухівського району Київської області про визначення місця проживання дитини та визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до досягнення нею повноліття, разом із батьком - ОСОБА_1 , за місцем його проживання.
З метою належного виховання своєї доньки ОСОБА_1 , як військовослужбовцем, 04.08.2022 подано рапорт до військової частини НОМЕР_1 , а саме: командиру роти охорони військової частини, про звільнення його відповідно до статті ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.
Проте, як зазначає позивач, станом на подання даної позовної заяви, його не повідомлено про результати розгляду вказаного рапорту.
При цьому, позивач наголошує на тому, що з листа військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2024 № 413/1, який отримано на електронну пошту представника позивача, адвоката Шаповалова А.М. - 16.01.2024 йому стало відомо про існування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.10.2022 № 188, яким його визнано таким, що самовільно залишив військову частину та фактично повідомлено про те, що рапорт про звільнення від 04.08.2022 не буде розглянуто.
Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю щодо не розгляду рапорту від 04.08.2022 про звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач до суду з даним позовом звернувся лише 15.02.2024, та з моменту подачі позивачем рапорту звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, до моменту звернення до суду з даним адміністративним позовом, пройшло близько півтора року, а доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем суду не надано, наявні пістави для залишення позовної заяви без розгляду.
Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Згідно з п. 5 частини першої ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
У силу вимог частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, за правилами частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
У свою чергу, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Отже, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено спеціальний місячний строк звернення до суду.
При цьому, колегія судів звертає увагу на те, що дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий - один місяць, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар'єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв'язку з проходженням публічної служби.
Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об'єктивні причини.
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу в судове засідання. При цьому в ухвалі зазначено, що питання щодо строків на звернення до адміністративного суду буде вирішено в судовому засіданні.
У подальшому, у судовому засіданні представник позивача просив суд поновити позивачеві строк на звернення до суду з даною позовною заявою, втім судом першої інстанції позовну заяву було залишено без розгляду.
Так, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини третьої вказаної статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною четвертою статті 123 КАС України визначено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, до відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху з пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення строку.
Подібним чином законодавець урегулював і механізм залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, факт якого встановлено після відкриття провадження у справі, закріпивши у частині третій статті 123 КАС України, що позов залишається без розгляду, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.
Верховний Суд у справі № 640/5645/19 (постанова від 23.09.2020) щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 123 КАС України дійшов висновку, що правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції при відкритті провадження у справі не вирішив питання про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку та не визнавав підстави такого пропуску поважними чи ні.
У даному випадку, суд в ухвалі про відкриття провадження у справі зазначив лише про те, що питання щодо строків на звернення до адміністративного суду буде вирішено в судовому засіданні.
Однак, матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати причини поважності пропуску строку звернення до суду.
Висловлення у судовому засіданні представником позивача своєї позиції щодо поновлення позивачу строку на звернення до суду не може свідчити про надання такої процесуальної можливості.
При цьому, за правилами частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, застосовуючи частину третю статті 123 КАС України неправомірно залишив позовну заяву без розгляду, так як в силу частини першої зазначеної статті суд не залишив позовну заяву без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливості повідомити про причини поважності пропуску строку на звернення до суду.
На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 08.08.2019 у справі № 480/106/19, від 11.02.2020 у справі № 640/9242/19, від 10.06.2020 у справі № 620/1715/19, від 23.09.2020 у справі № 640/5645/19, від 03.12.2020 у справі № 817/660/18, від 17.03.2021 у справі № 160/3092/20, від 18.03.2021 у справі № 640/23204/19 і Суд не знаходить підстав застосовувати інший підхід до тлумачення вимог статті 123 КАС України.
Вказане свідчить, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, а тому передчасно залишив без розгляду позовну заяву.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви - скасувати та направити справу до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року - скасувати, а справу № 320/8909/24 направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді М.І. Кобаль
В.В. Кузьменко