Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 945/1901/20
Провадження № 1-кп/945/155/24
02 грудня 2024 року Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_2 ;
прокурора ОСОБА_3 ;
обвинуваченого ОСОБА_4 (який бере участь дистанційно з приміщення Державної установи
“Миколаївський слідчий ізолятор»),
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві у режимі відеоконференції з Державною установою “Миколаївський слідчий ізолятор» кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 серпня 2020 року за № 12020150260000520 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Матросівка Очаківського району Миколаївської області, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
встановив:
13 листопада 2020 року до Миколаївського районного суду Миколаївської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2021 кримінальне провадження № 945/1901/20 розподілено головуючому судді ОСОБА_1 .
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2021 року кримінальне провадження № 945/1901/20 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України прийнято до провадження судді ОСОБА_1 .
Під час підготовчого судового засідання прокурор звернувся до суду з клопотанням про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_4 , у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння ОСОБА_4 та звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності. У той же час, відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 278/1566/21 від 07.10.2024, прокурор просить суд перекваліфікувати дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 162 КК України та закрити кримінальне провадження, у зв'язку із закінченням строків давності.
Обвинувачений ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні підтримав клопотання прокурора, надав свою згоду на закриття кримінального провадження відносно нього.
Заслухавши у судовому засіданні сторін кримінального провадження, розглянувши клопотання, суд дійшов такого.
ОСОБА_4 , відповідно до обвинувального акта, висунуто обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Так, в першій декаді серпня 2020 року, приблизно о 04 годині 30 хвилин, більш точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 проходив поблизу території господарського подвір'я домоволодіння ОСОБА_5 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де через огорожу, помітив, що на території вище вказаного господарського подвір'я сторонні особи відсутні. В цей час у ОСОБА_4 виник злочинний намір на незаконне збагачення шляхом заволодіння будь-яким майном та подальшим його оберненням на свою користь. Реалізуючи зазначений протиправний намір, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпечність своїх дій, переслідуючи корисливі мотиви ОСОБА_4 , перелізши через огорожу, потрапив на територію господарського подвір'я, де в подальшому, через відчинені вхідні двері, проник в середину металевої господарської будівлі (сараю), яка розташована на території вище вказаного домоволодіння, звідки вчинив крадіжку брухту кольорового металу (міді), вагою 7 кг, вартістю 140 грн. за 1 кг, який належав ОСОБА_5 . Своїми діями ОСОБА_4 завдав ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 980 гривень.
09 серпня 2024 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року (далі - Закон України від 18.07.2024) та стаття 51 КУпАП викладена в такій редакції:
Дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, -
тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин, або адміністративний арешт на строк до п'яти діб.
Дія, передбачена частиною першою цієї статті, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, -
тягне за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк від п'яти до десяти діб.
Повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частиною першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.
Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені особою, яка три і більше разів протягом року піддавалася адміністративному стягненню за дрібне викрадення чужого майна, -
тягнуть за собою накладення штрафу від шестисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк п'ятнадцять діб".
Таким чином, відповідно до вказаного Закону, дрібною крадіжкою, за яку передбачене адміністративне стягнення, вважається крадіжка, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення, не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з пунктом 5 Розділу XX («Перехідні положення») Податкового кодексу України: якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Підпунктом 169.1.1 пункту 169.1. статті 169 Податкового кодексу визначено, що податкова соціальна пільга (неоподатковуваний мінімум доходів громадян) дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривень.
Відтак, для норм адміністративного та кримінального законодавства неоподаткований мінімум доходів громадян у 2024 році становить 1514 гривень.
Виходячи з внесених змін, за ст. 185 КК України кримінально караними є таємне викрадення чужого майна (крадіжка), де вартість викраденого майна перевищує 3028 гривень, отже таємне викрадення чужого майна на суму до 3028 гривень не є кримінально караним діянням.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Частиною 1 статті 11 КК України визначено, що кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Згідно з постановою Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 945/3522/18: за загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності.
Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.
Зазначений підхід закріплено у частині першій статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що пом'якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну дію в часі.
Зміст цієї конституційно-правової норми деталізовано у статті 5 КК. Згідно з частиною першою цієї статті закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Згідно з пунктом 4-1 частини 1 статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої або пунктом 1-2 частини другої цієї статті, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених статтею 479-2 цього Кодексу (ч. 7 ст. 284 КПК України).
Статтею 479-2 КПК України визначено, що суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
За відсутності згоди підозрюваного на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що підозрюваним вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 або 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні у серпні 2020 року крадіжки на суму 980 гривень, у той час, як неоподатковуваний мінімум доходів громадян станом на 01.01.2020 становив 2102 грн, отже станом на дату розгляду кримінального провадження, вчинене ОСОБА_4 діяння, не є саме кримінально караним діянням.
Оскільки вартість викраденого майна на час вчинення діяння не перевищувала 2 НМ, до цього діяння має застосовуватися ст. 5 КК, а тому внесені законодавцем зміни про кримінальну відповідальність призвели до часткової декриміналізації діяння, і дія Закону має зворотню дію в часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння злочином меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону.
У той же час, суд враховує і висновки об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладені у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21, відповідно до яких, оскільки діяння вчинене з проникненням у приміщення, дії засудженого підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК у зв'язку з таким.
Частиною 3 ст. 337 КПК встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3 тис. НМ або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі (ч. 1 ст. 12 КК).
З огляду на зміст ч. 1 ст. 162 КК дії, кваліфіковані за цією нормою, на відміну від кваліфікованих за ч. 3 ст. 185 КК, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує становище засудженого.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 162 КК України, слід виходити із фактичних обставин.
Об'єктивна сторона ст. 162 КК України полягає, серед іншого, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи, зокрема, у незаконному проникненні до приміщення.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.
Так, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 усвідомлював, що металева господарська будівля (сарай), до якого він протиправно проник, перебуває у володінні потерпілого ОСОБА_5 .
На підставі наведеного, враховуючи положення ч. 3 ст. 337 КПК України, суд уважає за необхідне кваліфікувати дії ОСОБА_4 не за ч. 3 ст. 185 КК України, а за ч. 1 ст. 162 КК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом: у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Частинами 1-3 статті 49 Кримінального кодексу України (в редакції Закону, який діяв на час вчинення діяння) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років.
Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Відповідно до роз'яснень викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 8 від 23.12.2005 особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.
Отже, під час судового розгляду кримінального провадження 02 грудня 2024 року минуло більше ніж три роки з дня вчинення у першій декаді серпня 2020 року кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, за якою суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за обвинувальним актом. Перебіг давності зазначеного кримінального проступку переривався вчиненням ОСОБА_4 нових умисних злочинів - в останнє 06.06.2021 ним вчинено злочин, передбачений ч. 2 ст. 289 КК України, за який його засуджено вироком Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 27.09.2021. Відтак строк давності закінчився 06.06.2024р. Обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував проти звільнення його від покарання у зв'язку із закінченням, передбаченого ст. 49 КК України строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні складаються з витрат, пов'язаних із залученням експерта на суму 817 грн. 25 коп., які підтверджені документально та підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 .
І така позиція суду узгоджується з позицією, викладеною у постанові ККС ВС від 01 лютого 2024 року у справі № 930/497/23, щодо того, що нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.
Зазначена підстава дозволяє суду в більш спрощеній формі завершити кримінальне провадження. У разі згоди особи на завершення кримінального провадження у зазначеній формі, без використання своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані з розслідуванням кримінального провадження, повинна відшкодувати саме вона.
Речові докази, відповідно до ст. 100 КПК України, у даному кримінальному провадженні слід залишити у матеріалах кримінального провадження.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
За викладених обставин, суд вважає, що клопотання прокурора є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. ст. 286, 288 КПК України, суд -
постановив:
Клопотання прокурора про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_4 - задовольнити.
ОСОБА_4 звільнити від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності.
Кримінальне провадження № 12020150260000520, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 серпня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, - закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Речові докази у кримінальному провадженні: ДВД-диск, - залишити у матеріалах кримінального провадження.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати, пов'язані із залученням експертів у сумі 817 грн. 25 коп.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Миколаївський районний суд Миколаївської області протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1