П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 473/4649/24
Перша інстанція: суддя Лузан Л.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
при секретарі судового засідання Коблова А.О.,
за участі представника апелянта - адвоката Кудіної Т.М.,
представника відповідача Двірської О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 листопада 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення неправомірною та її скасування,
21 серпня 2024 року до Вознесенського міжрайонного суду Миколаївської області надійшов позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ББА №356721 від 17.08.2024 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач Правила дорожнього руху не порушував, оскільки не перебував за кермом. Транспортним засобом керувала його дружина - ОСОБА_2 , яка з метою уникнення ДТП, перетнула суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки. Після здійснення маневру ОСОБА_2 зупинила транспортний засіб на узбіччі та разом з позивачем вийшли з авто. В цей час під'їхали працівники патрульної поліції та повідомили про вчинене порушення ПДР.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що правопорушення зафіксоване належним способом та підтверджено наданим до суду відеозаписом та рапортами поліцейських.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 листопада 2024 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, апелянт наполягає, що відповідачем подано відзив з порушенням строку, а долучені письмові докази не завірені належним чином, що виключало можливість суду першої інстанції використати отримані докази.
Також апелянт наголошує на відсутності доказів, які підтверджують вину позивача у порушенні ПДР та доводять, що саме він перебував за кермом транспортного засобу у час, коли було вчинено адміністративне правопорушення.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.
17 серпня 2024 року поліцейський Управління поліції в Миколаївській області Швінд А.А. виніс відносно ОСОБА_1 постанову серії ББА №356721, якою встановлено, що 17 серпня 2024 року о 08 год. 10 хв. на автодорозі Одеса - Мелітополь - Новоазовськ, 64 км позивач, керуючи транспортним засобом марки Audi А4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не виконав вимоги дорожнього знаку 1.1, чим порушив п. 8.5.1 Правил Дорожнього руху.
Згідно постанови, позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, та на нього накладено стягнення в вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з дослідженого в судовому засіданні відеозапису вбачається, що після зупинки транспортного засобу ОСОБА_2 вийшла з пасажирського боку автомобіля та не перебувала за кермом. Разом з тим, часу для того щоб вийти з автомобіля з місця водія та опинитися з іншого боку транспортного засобу в неї не було. За таких умов та наявних доказів у суду першої інстанції були відсутні сумніви в тому, що за кермом транспортного засобу на час вчинення адміністративного правопорушення перебував саме позивач.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно частини 1 статті 1 Закону України “Про Національну поліцію», Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Статтею 14 Закону України “Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України “Про дорожній рух», встановлюють ПДР України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.
Пунктом 1.1 ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України “Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
У відповідності до п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують вказані вище Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до Правил дорожнього руху розмітка 1.1 (вузька суцільна лінія) поділяє транспортні потоки протилежних напрямків (осьова розмітка) на дорогах з двома чи трьома (2+1) смугами руху в обох напрямках; позначає межі смуг руху у попутному напрямку (розділювальна розмітка); позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено (напрямні острівці та острівці безпеки); розділяє пішохідний і велосипедний рух на суміжних пішохідних та велосипедних доріжках, позначених знаком 4.18.
Лінію 1.1 перетинати забороняється. Як виняток, за умови забезпечення безпеки дорожнього руху, дозволяється перетинати лінію 1.1 для об'їзду нерухомої перешкоди, розміри якої не дають змоги здійснити її безпечний об'їзд, не перетинаючи цю лінію, а також обгону поодиноких транспортних засобів, що рухаються із швидкістю менше 30 км/год.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
В оскаржуваній постанові зазначено, що правопорушення зафіксовано на БК 471344.
Департамент патрульної поліції до відзиву на позовну заяву долучив компакт-диск з результатами фіксації руху транспортного засобу, Audi А4, реєстраційний номер НОМЕР_1 та відеозаписом з нагрудної камери патрульного поліцейського (а.с.30).
Доводи апелянти про неналежність даної відеофіксації як доказу, судова колегія вважає хибними.
Так, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції встановив відповідачу строку подання відзиву «до початку розгляду справи по суті», що і було дотримано управлінням патрульної поліції, оскільки відзив подано 17.10.2024 року, а розгляд справи по суті розпочався 31.10.2024 року. Отже, відсутні підстави для висновку про несвоєчасність подання відзиву на позовну заяву разом з доказами, у тому числі відеофіксацією вчиненого позивачем правопорушення.
Крім того, стаття 269 КАС України визначає особливості подання заяв по суті справи в окремих категоріях адміністративних справ, зокрема у справах щодо оскарження рішень про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 1, 2 вказаної статті у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив). Копії позовної заяви та доданих до неї документів направляються відповідачу та іншим учасникам справи до електронного кабінету, а за його відсутності - електронною поштою, якщо така відома суду, або надаються для ознайомлення в судовому засіданні.
Таким чином, посилання позивача на відсутність доказів направлення йому відзиву з усіма додатками не є порушенням процесуального закону, оскільки спеціальний порядок розгляду позовних заяв щодо скасування постанови про накладення адміністративного стягнення передбачає можливість сторін ознайомитись з відзивом та його додатками в судовому засіданні.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про допущені відповідачем порушення порядку засвідчення електронних доказів, які долучені до відзиву, з огляду на наступне.
Так, у постанові від 10.09.2020 року у справі №751/6069/19 Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного кримінального суду зазначив, що відповідно до ст.7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003р. № 851-IV у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Матеріальний носій - лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.
Долучений слідчим до матеріалів провадження в якості речового доказу DVD-R диск з відеозаписом обставин події був виготовлений у зв'язку із необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні та є самостійним джерелом доказу похідним від інформації, що зберігається на комп'ютері в електронному вигляді у виді файлів.
Таким чином, записаний на оптичний диск - носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документу».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.11.2021 року у справі № 540/7665/18-а.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно використав надані відповідачем докази під час розгляду даної справи.
Переглянувши наданий відеозапис, колегія суддів зазначає, що файл «Факт» містить відеозапис, який відображає рух транспортного засобу позивача та фіксує вчинене правопорушення.
Крім того, в поданій позовній заяві позивач визнає, що транспортний засіб Audi А4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив порушення ПДР, а саме перетин суцільної лінії, однак за кермом перебував не він, а ОСОБА_2 .
З відеозапису файла «Пархомюк» вбачається, що позивач, який перебував за кермом транспортного засобу на час його зупинки, та пасажир ( ОСОБА_2 ) міняються місцями (19 секунда запису), що спростовує наведені вище доводи позивача.
В даному аспекті колегія суддів також зазначає, що досліджені відеозаписи, з урахуванням зазначеного на них часу, повністю спростовують твердження позивача, що ОСОБА_2 , перебуваючи за кермом транспортного засобу, здійснила адміністративне правопорушення, потім зупинила авто на узбіччі, вийшла з водійського місця та сіла на місце пасажира та, вже потім знову, повернулась на місце водія.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи містять докази, які підтверджують вчинення апелянтом адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а саме перетин вузької суцільної лінії горизонтальної розмітки.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, відповідно до ст.316 КАС України апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно приписів ч.3 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст.286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 272 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий: Н.В. Вербицька
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: К.В. Кравченко