Справа № 438/2055/24
Провадження № 3/438/958/2024
іменем України
03 грудня 2024 року суддя Бориславського міського суду Львівської області Слиш А.Т., розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції №1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області про притягнення
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.164 КУпАП,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №372308 від 12 листопада 2024 року, 12 листопада 2024 року о 18 год 08 хв в м. Бориславі по вул. Коваліва, гр. ОСОБА_1 будучи фізичною особою - суб'єктом господарювання, здійснював провадження господарської діяльності без отримання ліцензії, а саме проводив господарську діяльність, з надання послуг по перевезенню пасажирів, в режимі таксі на своєму автомобілі «Nissan Leaf» з д.н.з. НОМЕР_2 , чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 164 КУпАП.
Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився подав пояснення в якому просить закрити справу за відсутності складу адміністративного правопорушення, просив розгляд справи проводити без його участі.
Відповідно до положень ст.268 КУпАП визначний вичерпний перелік справ про адміністративні правопорушення, під час розгляду яких участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є обов'язковою, а справа про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.164 КУпАП до таких не відноситься, тому вважаю можливим проводити розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 оскільки право останнього не порушується, в тому числі і на захист.
Крім цього, Європейський суд з прав людини в п. 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див. mutatismutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 та «Трух проти України», заява № 50966/99 від 14.10.2003).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалого судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі. Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень п.1 ст. 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Слід зазначити, що Європейський суд у своїх рішеннях наголошує на тому, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожна з сторін, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, і не може автоматично вважатись порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому вважаю можливим розгляд справи проводити у відсутність правопорушника.
Таким чином, вважаю за можливе провести розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 на підставі наявних матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вважаю, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
За диспозицією ч. 1 ст. 164 КУпАП відповідальність за цією статтею настає у разі провадження господарської діяльності без одержання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 57 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення пасажирів і вантажів між пунктами, розташованими на території України, транспортними засобами, що належать іноземним перевізникам, забороняється, якщо на це не було отримано дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності - перевезення пасажирів.
Відповідно до ч.2 ст.55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Ліцензія ж, згідно з частиною 2 ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» видається на господарську діяльність з надання послуг з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів, в тому числі на такий вид робіт, як надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів. Стаття 39 вказаного Закону визначає, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'явити особам, які уповноваженні здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі: для автомобільного перевізника ліцензія, інші документи, передбаченні законодавством України; для водія таксі посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
Враховуючи вказане вище, на такий вид господарської діяльності як надання послуг з перевезення пасажирів чинним законодавством передбачено обов'язкове ліцензування даної діяльності, при цьому на перевізника, який має бути зареєстрованим як суб'єкт господарювання (юридична чи фізична особа підприємець) покладається обов'язок пред'явити особам, які уповноваженні здійснювати контроль на автомобільному транспорті, зокрема ліцензію, а у випадку, якщо водій таксі перебуває в трудових відносинах із перевізником або є фізичною особою підприємцем і посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи передбаченні законом.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво, як вид господарської діяльності це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Таким чином, обов'язковою ознакою господарської діяльності є її систематичність, виконання на професійній основі, а саме вчинення три і більше разів, а разове вчинення будь - якої дії, не утворює складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст.251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є, будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 цієї статті визначено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Суддею встановлено, що до матеріалів про адміністративне правопорушення не надано належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у протоколі про адміністративного правопорушення, оскільки будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 є суб'єктом господарювання, самостійно здійснював господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів на вказаному автобілі, без ліцензії чи іншого дозволу, до того ж систематично (декілька разів) та отримував за це прибуток не представлено.
Відповідно до вимог ст. ст. 9, 252 КУпАП, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, що має бути встановлено судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
У відповідності до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Слід зазначити, що згідно положень КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, при цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Таким чином, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, є недоведеним.
Враховуючи зазначене, суддя приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП, оскільки до протоколу не надано достатніх об'єктивних та безсторонніх доказів, які б дозволили суду на підставі ст.252 КУпАП зробити висновок про доведеність факту вчинення ОСОБА_1 інкримінованого правопорушення.
Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283-284, 294 та п.1 ст. 247 КУпАП, суддя
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками ч.1 ст.164 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя Андрій СЛИШ