04 грудня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/4212/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення з військової частини військослужбовця старшого оператора 1 зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби, військовослужбовця старшого оператора 1 зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме через такі сімейні обставини, наявністю чи необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю ІІ групи (матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи. Батько позивача помер у 2018 році. Відповідно, у зв'язку з наявністю необхідності здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, і при цьому відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий постійний догляд, позивач подав відповідачу рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Однак у задоволенні такого рапорту відповідач відмовив, оскільки позивачем не доведено потребу у здійсненні постійного догляду за матір'ю. Позивач не погоджується з відмовою відповідача у звільненні з військової служби, оскільки, на його думку, ним надано достатньо належних доказів на підтвердження підстав для звільнення його з військової служби, а доводи відповідача про недоведення необхідності здійснення постійного догляду позивач вважає такими, не ґрунтуються на нормах Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою суду від 24 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано докази у військової частини НОМЕР_1 .
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на законність оскаржуваної відмови у звільненні з військової служби, вказано, що позивачем не доведено необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю. Водночас така обставина підлягає доведенню в силу вимог абзацу 12 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Так, відповідач звертав увагу на те, що встановлення ІІ групи інвалідності не є станом, який спричиняє потребу у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. Водночас у розумінні підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не потребує доведення військовослужбовцем обставина щодо необхідності здійснення постійного догляду виключно за особою з інвалідністю І групи. Вказано, що підстави звільнення з військової служби через необхідність здійснення постійного стороннього догляду, зокрема, за одним із своїх батьків, повинні підтверджуватись висновком медико-соціальної експертної комісії або висновком лікарсько-консультативної комісії. Проте надана позивачем довідка до акта огляду МСЕК не підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю позивача. У зв'язку з наведеним відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
У поданих до суду додаткових поясненнях позивач вказав, що положення статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не вимагають документального підтвердження потреби у постійному догляді. Така обставина сама по собі визначається Конституцією України та Сімейним кодексом України, відповідно до положень яких повнолітні працездатні діти зобов'язані доглядати, утримувати та піклуватись про своїх непрацездатних батьків. Відповідно, на думку позивача, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» чітко визначає лише необхідність документального підтвердження наявності І або ІІ групи інвалідності в одного з батьків та підтвердження родинних відносин, а тому достатнім є подання документів, які підтверджують факти наявності інвалідності, родинних відносин та відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд. Вказані обставини, як вважає позивач, були ним доведені у повному обсязі, що свідчить про протиправність оскаржуваної відмови у звільненні з військової служби.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29 травня 2024 року №145 ОСОБА_1 , прибулого з військової частини НОМЕР_2 , з 29 травня 2024 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення і призначено на посаду майстра відділення регламенту та ремонту 4 зенітної ракетно-артилерійської батареї військової частини НОМЕР_1 .
У вересні 2024 року ОСОБА_1 подав до військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби, який зареєстровано 09 вересня 2024 року за вх.№3884, що підтверджується відбитком штампу реєстрації вхідної кореспонденції на рапорті та відомостями з журналу реєстрації вхідних документів військової частини НОМЕР_1 (том 3).
Так, у вказаному рапорті ОСОБА_1 , не бажаючи проходити військову службу, просив звільнити його з військової служби у запас відповідно до пункту « 2.г» частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків (матір'ю), яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
До вказаного рапорту позивач надав такі документи:
- копію паспорта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з довідками про присвоєння РНОКПП;
- копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 18 лютого 1986 року, відповідно до якого ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;
- копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 05 серпня 2018 року, згідно з яким батько позивача - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- копію довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №805067 від 09 липня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню безтерміново, протипоказано роботу у звичайних виробничих умовах;
- довідку Відділу обслуговування громадян №2 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 19 липня 2024 року №357, відповідно до якої ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання з 03 травня 2024 року довічно;
- довідку Вітрянського старостинського округу Дністровського району Чернівецької області про зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб від 23 липня 2024 року №264, згідно з якою разом з ОСОБА_2 проживає та зареєстрований, зокрема, ОСОБА_1 .
За результатами розгляду вказаного рапорту помічником командира частини з правової роботи - начальником юридичної групи військової частини НОМЕР_1 складено правову експертизу рапорту солдата ОСОБА_1 , в якій вказано таке.
Так, довідкою до акту огляду медико-соціальної експертною комісією серії 12 ААГ №805067 від 09 липня 204 року, виданою загально-профільною МСЕК №1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інваліду ІІ групи, причина інвалідності - загальне захворювання, рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності - «Д» нагляд та лікування у невропатолога, кардіолога (пункт 13 Довідки), висновок про умова та характер праці - Протипоказана робота у звичайних виробничих умовах (пункт 12 Довідки). Враховуючи викладене, надана солдатом ОСОБА_1 довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №805067 від 09.07.2024 видана загально-профільною МСЕК №1, не підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю та не може слугувати підставою для звільнення відповідно пушту « 2.г» частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини або з інших поважних причин, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II груші, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Вказану правову експертизу було надано позивачу на ознайомлення 10 вересня 2024 року.
В подальшому рапорт ОСОБА_1 був залишений без реалізації, про що міститься відповідна відмітка на самому рапорті позивача про звільнення з військової служби і про що позивач також був ознайомлений 10 вересня 2024 року.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024 строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Зокрема, згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:
- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Як свідчать встановлені у справі обставини, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своєю матір'ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, і при цьому у неї відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за нею.
Так, дослідженням змісту довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ від 09 липня 2024 року, яка була додана до рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, судом встановлено, що матері позивача - ОСОБА_2 дійсно встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із загальним захворюванням безстроково. У пункті 12 названої вище довідки вказано, що ОСОБА_2 протипоказана робота у звичайних виробничих умовах.
Разом з цим, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби, відповідач виходив з того, що надана солдатом ОСОБА_1 довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №805067 від 09.07.2024 видана загально-профільною МСЕК №1, не підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю та не може слугувати підставою для звільнення.
Надаючи оцінку доводам відповідача, якими він обґрунтовує відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби, суд зазначає таке.
Верховний Суд у своїх постановах від 11 квітня 2023 року (справа №420/16689/23) та від 21 лютого 2024 року (справа №120/1909/23) звертав увагу на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Так, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд вказав, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
З урахуванням наведеного суд вважає, що необхідність здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, повинна бути підтверджена на вибір заявника (військовослужбовця) відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як зазначалось судом вище, для звільнення військовослужбовця з військової служби саме на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ підлягає доведенню, зокрема, факт необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи.
Суд зауважує, що сама по собі наявність в особи інвалідності ІІ групи не є підставою для здійснення постійного догляду за нею, тобто така особа може самостійно себе обслуговувати.
Зазначене кореспондується з абзацом 16 пункту 27 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до якого підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Відповідно, факт необхідності у здійсненні постійного догляду має бути взаємопов'язаний з фактом наявності в особи інвалідності ІІ групи. Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою фактів, а також за умови доведення військовослужбовцем відсутності в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо такі члени сім'ї самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, то він підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до рапорту про звільнення з військової служби надано копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №805067 від 09 липня 2024 року, відповідно до якої його матері - ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню безстроково. Крім цього, позивач подав копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , відповідно до якого батько позивача - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Між тим, надана позивачем до рапорту про звільнення з військової служби довідка до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №805067 від 09 липня 2024 року не містить рекомендацій щодо необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю позивача ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, із зазначенням про систематичність чи іншу періодичність такого догляду.
Оскільки позивачем не доведено факту необхідності здійснення постійного догляду за своєю матір'ю - ОСОБА_2 (не надано відповідного медичного висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я), суд приходить до висновку, що позивач при зверненні до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби не надав відповідачу усіх необхідних доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Доводи позову, якими позивач обґрунтовує заявлені у ньому вимоги, не спростовують висновків військової частини НОМЕР_1 про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, що викладені в правовій експертизі рапорту солдата ОСОБА_1 .
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про правомірність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби. У даних спірних відносинах військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові підстави для задоволення даного позову відсутні.
Водночас суд зазначає, що позивач за наявності у нього інших документів, окрім тих, які були додані до рапорту, зареєстрованого у військовій частині НОМЕР_1 від 09 вересня 2024 року за вх.№3884, не позбавлений права звернення до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно. Тому, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04 грудня 2024 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ); відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя О.П. Лелюк