Справа №717/2168/24
04 грудня 2024 року Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого - судді: Туржанського В.В.,
при секретарі: Тихоненко І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Кельменці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури та державного реєстратора прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради Ротаря Василя Миколайовича, про скасування заборони відчуження нерухомого майна.
Позивач подав до Кельменецького районного суду Чернівецької області позовну заяву у якій просить усунути перешкоди у користуванні його власністю - нежитловою будівлею, телятником, яка розташована по АДРЕСА_1 , зобов'язавши Чернівецьку обласну прокуратуру та Державного реєстратора прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради ОСОБА_2 зняти заборону відчуження нежитлової будівлі, телятника, яка розташована по АДРЕСА_1 , зареєстровану 24 грудня 2010 року за № 28908812 реєстраційний номер обтяження 10661568 від 24 грудня 2010 року.
Представник Чернівецької обласної прокуратури: Димов Валерій Миколайович.
Представник відповідача Чернівецької обласної прокуратури Димов В.М. в судовому засіданні визнав позов та просить не стягувати з Чернівецької обласної прокуратури судові витрати.
Відповідач Державний реєстратор прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради Ротар В.М. у судове засідання не з'явився. ОСОБА_2 подав до суду відзив, у якому не визнає позовні вимоги.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився. У поданій до суду заяві просить розглянути справу за його відсутності.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на праві власності з 23 грудня 2008 року належить нежитлова будівля, телятник, яка розташована у АДРЕСА_1 . Вказана обставина стверджується копією договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 11 грудня 2008 року укладеним між ТзОВ «Подвір'ївська» та ОСОБА_1 , копією витягу з державного реєстру правочинів №6827760 від 11 грудня 2008 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21381906 від 23 грудня 2008 року.
13 грудня 2010 року постановою старшого слідчого прокуратури Кельменецького району ОСОБА_3 накладений арешт на нежитлову будівлю, телятник, яка розташована по АДРЕСА_1 , зареєстрований 24 грудня 2010 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 28908812. Вказана обставина стверджується копією постанови від 13 грудня 2010 року. Рішення про реєстрацію обтяження індексний номер 44034404 прийняте 14 листопада 2018 року державним реєстратором Ротарем В.М. Вказана обставина стверджується копією інформаційної довідки №366480499 сформованої 20.02.2024 року.
Наявність обтяження у вигляді арешту, який накладено на вказане вище приміщення перешкоджає позивачу вільно розпоряджатися майном, а тому він вважає, що його право власності підлягає захисту шляхом зняття заборони відчуження.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 126 КПК 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Правова природа арешту майна не змінилась і з прийняттям чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, згідно зі ст.170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально - правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Відповідно до п.9 розділу ХІ "Перехідних положень" КПК України 2012 року, питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Відповідно до ЦПК України, спори про цивільне право, пов'язані із належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією із сторін відповідного спору є фізична особа, яка не є стороною кримінального провадження.
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_1 був стороною кримінального провадження під час досудового розслідування якого було накладено арешт на належне позивачу приміщення.
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що кримінальне провадження під час досудового розслідування якого було накладено арешт на належне позивачу приміщення, в даний час розслідується, або перебуває на розгляді в суді.
Відповідач не надали суду доказів, які б підтверджували наявність підстав для подальшого застування арешту майна позивача.
Відповідно до правової позиції, сформульованої в п.п. 51,52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 в справі № 727/2878/19, провадження № 14-516цс19, спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Отже, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права і виникають з цивільних правовідносин, тому відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України спір у цій справі вирішується судом цивільної юрисдикції.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом ч. 1ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 цього Кодексу встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідно до положень ч.ч.1-5 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши дійсні обставини в цій справі, перевіривши їх доказами, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що станом на день розгляду даної справи кримінальне провадження під час досудового розслідування якого було накладено арешт на належне позивачу приміщення, розслідується, або перебуває на розгляді в суді, а також доказів, які б підтверджували наявність підстав для подальшого застування арешту майна позивача, суд дійшов висновку, що на даний час відпали правові підстави такого арешту, наявність арешту/заборони на відчуження на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а тому його право підлягає судовому захисту шляхом скасування арешту рухомого майна.
Суд вважає, що позивачем не доведено, що порушення його прав здійснене державного реєстратора прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради Ротарем В.М.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Згідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.15, 16,316,317,319,321,391 ЦК України, ст.170 КПК України,ст.ст.4, 19, 76, 81,89, 128, 141, 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 , до Чернівецької обласної прокуратури, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 029101120, яка розташована в м. Чернівці Чернівецької області вулиця Кордуби будинок 21, та державного реєстратора прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради Ротаря Василя Миколайовича, адреса якого АДРЕСА_2 , про скасування заборони відчуження нерухомого майна - задовольнити частково.
Скасувати арешт на нежитлову будівлю, телятник, яка розташована по АДРЕСА_1 , зареєстрований 24 грудня 2010 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 28908812, накладений постановою старшого слідчого прокуратури Кельменецького району Руснаком П.А. від 13 грудня 2010 року.
У задоволенні позовної вимоги до державного реєстратора прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради Ротаря Василя Миколайовича - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 04 грудня 2024 року.
Суддя: