Справа № 201/4417/24
Провадження № 2/201/2422/2024
(заочне)
02 грудня 2024 року місто Дніпро
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Демидової С.О.,
з секретарем судового засідання Галко С.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» територіальна підсудність судових справ Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області визначена за Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська.
Стислий виклад позиції позивача
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 18 квітня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, в якій просив суд:
-Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ПНОКПП НОМЕР_1 батьківських прав щодо її неповнолітнього сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
В обґрунтування своїх вимог, позивач у позовній заяві посилався на те, що під час спільного проживання з відповідачкою у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З осені 2014 року син перебуває на його утриманні та проживав з ним за адресою: АДРЕСА_1 , у Івано -Франківській області ,смт Ворохта, вул. Д. Галицького, буд.68, у Закарпатській області у місті Ужгород , вул. О.Богомольця, буд. 32. Станом на теперішній час вони з сином мешкають за адресою АДРЕСА_2 .
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 серпня 2010 року шлюб між сторонами було розірвано.
Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує та не турбується про необхідне та достатнє харчування, медичний огляд, що є складовою виховання. Взагалі не спілкується з дитиною, не створює належні умови для розвитку здібностей (дзюдо) сина не виявляє інтересу до його внутрішнього світу . Після того як він разом з сином зміг виїхати з окупованої території , відповідач не цікавилася життям та здоров'ям дитини (а.с. 1-2).
Відповідач правом на надання відзиву не скористалася.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 18 квітня 2024 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.26).
Згідно із вимогами ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача.
До суду 19 квітня 2024 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с. 27).
Ухвалою судді від 29 квітня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (а.с. 31-32).
28 травня 2024 року через систему «Електронний суд» представником позивача було подано клопотання про витребування доказів , а саме просили витребувати від Державної прикордонної служби України інформацію , починаючи з 2014 року по теперішній час, а саме дати виїзду за межі України та в'їзду до України громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.48-49), яке ухвалою суду від 29 травня 2024 року було задоволено (а.с. 57-58).
05 червня 2024 року Адміністрацією Державної прикордонної служби України надано витребування докази (а.с. 63).
01 серпня 2024 року Службою у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надано висновок органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 03 липня 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Розгляд справи просили провести за їх відсутності (а.с. 76-77).
Ухвалою суду від 12 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 97-98).
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, 02 грудня 2024 року надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягали.
Відповідач в судове засідання не з'явилася про день та час повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила.
У відповідності до статей 174, 178 ЦПК України відповідач не скористалася своїм процесуальним правом та не направила суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Фактичні обставини встановленні судом.
ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_3 (а.с. 10).
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 06 серпня 2010 року справа № 2-10356 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с. 19)
04 жовтня 2018 року складено акт про фактичне місто проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14)
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 23 травня 2019 року № 20-141-0033 та від 17 січня 2020 року № 15-13-01 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4 з 20 березня 2018 року по теперішній час, ОСОБА_5 з 17 січня 2020 року по теперішній час (а.с. 4).
30 вересня 2019 року надано довідку про склад сім'ї за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якої до складу сім'ї входять ОСОБА_1 батько та ОСОБА_3 син (а.с. 13)
Відповідно довідки від 06 квітня 2022 року № 2618-7000361580 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 , фактичне місце перебування АДРЕСА_3 (а.с. 16).
Відповідно довідки від 06 квітня 2022 року № 2618-7000360799 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , фактичне місце перебування АДРЕСА_3 (а.с. 17).
06 квітня 2022 року Ворохтянською селищною радою надано довідку ОСОБА_1 про те, що він фактично взятий на облік внутрішньо переміщеної особи та у АДРЕСА_3 за даною адресою проживає один і має на утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18).
Згідно довідки від 27 жовтня 2023 року № 3007-7001915142 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , фактичне місце перебування АДРЕСА_2 (а.с. 8).
Згідно довідки від 27 жовтня 2023 року № 3007-7001915191 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 , фактичне місце перебування АДРЕСА_2 (а.с. 9).
Відповідно до довідки виданої Комунальним закладом «Маріупольська спеціалізована школа 1-111 ступенів № 66 Маріупольської міської ради Донецької області» від 07 березня 2024 року № 48 ОСОБА_3 , дійсно навчається дистанційно в 9-А класі (а.с. 11).
Згідно характеристики КЗ «Маріупольська спеціалізована школа 1-111 ступенів № 66 Маріупольської міської ради Донецької області» Залівчий Ринат навчається у школі з першого класу. Має навчальні досягнення середнього рівня. Навчається не в повну міру своїх можливостей, потребує контролю за навчанням, не виявляє зацікавленості. Учень не використовує свій потенціал належним чином. У виконання нового завдання включається не відразу, темп роботи невисокий. Має довільну пам?ять, повільно запам?ятовує учбовий матеріал. Найбільший інтерес проявляє до уроків інформатики. Цікавиться комп?ютерними іграми. На уроках не завжди уважний, домашні завдання виконує не завжди. Має посередній загальний розвиток. Увага стійка, якщо діяльність для учня цікава. У знайомому йому колі людей, почувається комфортно, вільно, дружелюбно. Ринат має спокійний характер, у нього не буває сильних емоційних спалахів, неагресивний, сором?язливий, доброзичливий. Прагне до самостійності. У спілкуванні та поведінці переважають позитивні риси. Батько приділяє належну увагу вихованню. Постійно підтримує зв?язок зі школою та класним керівником, хвилюється за навчання та виховання сина. Мати взагалі не бере участі у вихованні сина. З класним керівником та адміністрацією школи не спілкується (а.с. 20)
03 квітня 2024 року керівником КМ «РЖМ Виноградар» ОСОБА_6 надано довідко про тещо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 та ведуть спільне господарство (а.с. 15).
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за період 4 квартал 2023 року ОСОБА_1 отримує заробітну плату в ТОВ «АвтоКарта» (а.с. 12).
Відповідно до наданих відомостей ІНФОРМАЦІЯ_4 виїхала до Стамбулу (а.с. 63).
Згідно висновку органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 03 липня 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі по 2010 рік. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син ОСОБА_3 . Неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 2014 проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні. ОСОБА_1 забезпечує потреби сина в повному обсязі, для ОСОБА_7 створені умови для проживання та виховання. Мати самоусунулася від виконання покладених на неї батьківських обов?язків по вихованню дитини, що виражається в її бездіяльності та свідомому нехтуванні своїми батьківськими обов'язками, обов?язками щодо фінансового забезпечення. Фактичне перебування її не відоме. Неповнолітній ОСОБА_8 в своїх поясненнях зазначив, що з 2014 року він не підтримує стосунків з матір?ю, після того як вона поїхала до Туреччини, мати йому не телефонує, він не знає її номеру. Вважали за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 76-77)
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Інтерес дитини складається з двох аспектів.
З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною.
Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю.
З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об'єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. 2 ст. 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини
Відповідно до ч. 1 ст. 152 Сімейного кодексу України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Відповідно до ст. 23 - 1 ЗУ «Про охорону дитинства» усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, надання їй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомоги.
Суб'єкти соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю в процесі своєї професійної діяльності здійснюють заходи з виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, надають їм комплекс послуг у межах повноважень, визначених законодавством, інформують інших суб'єктів, органи опіки та піклування в разі необхідності здійснення комплексних заходів щодо захисту прав та інтересів дитини та надання підтримки батькам чи притягнення їх до відповідальності.
У разі якщо у зв'язку із складними життєвими обставинами дитина тимчасово не проживає чи не може проживати із своїми батьками, іншими законними представниками, її утримання та виховання можуть здійснювати родичі, сім'я патронатного вихователя, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, притулки для дітей служб у справах дітей, інші установи для дітей (незалежно від форми власності та підпорядкування), в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.
Уповноважені органи, що здійснюють соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю, зобов'язані в максимально короткий термін запропонувати сім'ї дитини комплекс послуг, спрямованих на мінімізацію чи повне подолання складних життєвих обставин, та сприяти поверненню дитини до батьків, інших законних представників.
Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) зроблено висновок про те, що: «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин».
Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Отже, у цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відтак, умовою ухилення від обов'язків по вихованню дитини, як підстави позбавлення батьківських прав, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.
Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні. Доводи позивача, викладені у позовній заяви стосовно умисного ухилення від виконанн батьківських обов'язків матір'ю належними та допустимими доказами не доведені.
Жодних клопотань про допит свідків стороною позивача заявлено не було.
Позивач також не довів та не надав суду доказів, в чому саме полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення мати по відношенню до дитини батьківських прав та не надано доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається батько, а мати проживає за кордоном, не свідчить безумовно про те, що вона не бажає приймати участь у вихованні та утриманні свого сина, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Суд вважає, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відтак, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п'ята, шоста статті 19 СК України).
Аналізуючи висновок органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації що доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її сина ОСОБА_3 , суд наголошує на тому, що органом опіки та піклування, жодним чином не мотивована саме доцільність позбавлення матері батьківських прав, не було з'ясовано можливість застосування до відповідачки інших попереджувальних заходів впливу замість позбавлення батьківських прав.
Найкращих інтересів дитини, яким відповідає позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав, у висновку служби не наведено.
Таким чином, користуючись своїм правом, наданим положеннями ч. 6 ст. 19 СК України, суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування, оскільки вважає його неповним та передчасним, а тому не може покласти його в основу судового рішення.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа № 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків та не є достатньою підставою для застосування до відповідачки таких крайніх заходів впливу на батьків як позбавлення батьківських прав.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно Залівчого Рината, а тому вважає за необхідне у позові відмовити.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
За таких обставин, враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження їх зав'язків з сім'єю, в тому числі і з матір'ю, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову.
Судові витрати розподілити на підставі ст. 141 ЦПК України
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 76-78, 81, 141, 263-265,355 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав відмовити в повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення виготовлено 05 грудня 2024 року
Суддя С.О. Демидова