Справа № 199/9977/24
(1-кп/199/749/24)
іменем України
05 грудня 2024 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі (далі скорочено Суд):
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні, за відсутності учасників судового провадження, кримінальне провадження № 12024046630000352, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 червня 2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, з середньою-технічною освітою, не працюючого, не одруженого, на утримані дітей або утриманців не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , судимого 07.10.2024 року Кіровським районним судом міста Дніпропетровська за ч. 4 ст. 185, ст. 75, 76 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,
Суд уважає доведеним, що ОСОБА_3 25 червня 2024 року перебував на вулиці Грінченко в місті Дніпрі де у нього раптово виник кримінально-протиправний умисел, направлений на незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу, обіг якого обмежено - «метадон», без мети збуту, для особистого вживання.
Реалізовуючи свій умисел, направлений на незаконне придбання наркотичного засобу без мети збуту, обіг якого обмежено - «метадон», ОСОБА_3 в той же день, а саме 25 червня 2024 року, перебуваючи на вулиці Грінченко в місті Дніпрі, через месенджер «Telegram» знайшов невстановлений канал, де було розміщено оголошення з продажу наркотичного засобу, обіг якого обмежено - «метадон».
Після цього, ОСОБА_3 на вищезазначеному сайті оформив замовлення наркотичного засобу, обіг якого обмежено - «метадон», у кількості 0,1181 г., оплативши замовлення через термінал «ІВох» на невстановлений рахунок в сумі 800 гривень, після чого, він 25 червня 2024 року отримав координати з місцезнаходженням наркотичного засобу, обіг якого обмежено - «метадон».
Продовжуючи реалізовувати свій умисел ОСОБА_3 , 25 червня 2024 року у невстановлений час, знаходячись за координатами місцезнаходження наркотичного засобу, обіг якого обмежено - «метадон», а саме біля будинку АДРЕСА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, достовірно знаючи про те, що незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів та психотропних речовин тягне за собою кримінальну відповідальність, підняв з поверхні землі поліетиленовий згорток, в середині якого знаходиться два паперових згортки з порошкоподібною речовиною білого кольору, яку останній визначив для себе як наркотичний засіб, обіг якої обмежено - «метадон», які до шкарпетки, одягненої на його правій нозі.
Таким чином, ОСОБА_3 незаконно придбав та почав незаконно зберігати для особистого вживання наркотичний засіб, обіг якого обмежено - «метадон», тобто без мети збуту,
В цей же день, тобто 25 червня 2024 року о 17 годині 48 хвилин ОСОБА_3 , знаходячись біля будинку АДРЕСА_4 , був помічений працівниками поліції, які відповідно до ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію» провели поверхневу перевірку останнього, в ході якої в шкарпетці, одягненій на його правій нозі, виявили поліетиленовий згорток, в середині якого знаходилися два паперових згортки з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - «метадон», після чого поліцейські на місце викликали слідчо-оперативну групу.
25 червня 2024 року в період часу з 20 години 00 хвилин до 20 години 30 хвилин дізнавач СД ВП № 1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, під час проведення огляду місця події, за адресою: АДРЕСА_4 , в присутності двох понятих, вилучив у ОСОБА_3 з одягненої на його правій нозі шкарпетки поліетиленовий згорток, в середині якого знаходилося два паперових згортки з порошкоподібними речовинами білого кольору, масами 0,2496 г, 0,2136 г, які містять метадон (фенадон) - наркотичний засіб, обіг якого обмежено та дифенгідрамін (димедрол), який до наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів не відноситься.
Дифенгідрамін (димедрол) (тверді форми) відноситься до сильнодіючих лікарських засобів за міжнародними непатентованими або загальноприйнятими назвами. Маса метадону (фенадону) становить 0,0764 г, 0,0417 г, відповідно. Маса дифенгідраміну (димедролу) становить 0,1414 г, 0,1339 г відповідно.
Вказаний наркотичний засіб ОСОБА_3 незаконне придбав та зберігав без мети збуту.
Відповідно, Суд розглянув цей обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин, відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України, установивши таке.
Із долучених до обвинувального акту матеріалів слідує, що обвинувачений ОСОБА_3 був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акту за його відсутності, йому відомі наслідки розгляду кримінального провадження у спрощеному провадженні, передбачені ч. 2 ст. 302 КПК України, у зв'язку з чим, прокурором був скерований до Суду обвинувальний акт, в якому зазначено клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду у судовому засіданні у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 302 КПК України.
Як наслідок обставини щодо учинення кримінального проступку, установлені органом досудового розслідування, сприймаються Судом як дійсні.
До обвинувального акту, який надісланий до Суду разом із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, додані:
- письмова заява підозрюваного ОСОБА_3 , складена в присутності його захисника ОСОБА_4 , щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, зазначеними вище, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою статті 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
- розписки підозрюваного ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 про отримання копії обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні,
- розписки підозрюваного ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 про отримання копій матеріалів дізнання;
- протокол роз'яснення права підозрюваному ОСОБА_3 , який складений в присутності його захисника ОСОБА_4 , на можливість розгляду в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні (в порядку ч. 2 ст. 302 КПК України);
За результатами дослідження змісту вказаних відповідних клопотань, заяв, протоколів, розписок та матеріалів дізнання, у Суду не виникло сумнівів в тому, що зазначені клопотання та заяви обвинуваченого ОСОБА_3 є не усвідомленими ним, не відповідають його внутрішній волі, а його процесуальна позиція сформувалася під дією будь-якого стороннього неправомірного впливу на нього або тиску.
Згідно ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Встановлені органом досудового розслідування обставини не оспорюються учасниками судового провадження і суд не вбачає підстав ставити їх під сумнів та визнає їх доведеними, оскільки вони повністю узгоджуються з наданими Суду матеріалами дізнання.
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Відповідно, при кваліфікації дій обвинуваченого, Суд враховує позицію Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду викладену у постанові від 05.04.2018 року (справа № 658/1658/16-к) в якій зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:
1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;
2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
Відомості вказані у цьому вироку в частині складу кримінальних правопорушень є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК.
Вищенаведені фактичні обставини поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку в обсязі обвинувачення, яке було сформульоване прокурором, і Суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 309 КК України, як незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу без мети збуту.
При цьому, Суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, уважає таку кваліфікацію дій обвинуваченого дійсною та вірною.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , Суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує Суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Застосовуючи покарання ОСОБА_3 , Суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є умисним, закінченим, кримінальним проступком, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченого.
Останній є громадянином України, з середньою-технічною освітою, не працює, не одружений, не має на утримані дітей або утриманців, має місце реєстрації та місце проживання, судимий 07.10.2024 року Кіровським районним судом міста Дніпропетровська за ч. 4 ст. 185, ст. 75, 76 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки, судимість не погашена та не знята, на обліку лікаря психіатра, нарколога не знаходиться.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 66 КК України, Суд визнає щире каяття обвинуваченого.
Обставини, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, Судом не встановлені та на такі обставини прокурор не посилається в обвинувальному акті.
Кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді обмеження волі, оскільки на думку суду такий вид покарання зможе забезпечити досягнення його мети, підстави для призначення більш суворих видів покарання судом не встановлені і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення.
Суд вважає, що покарання у вигляді обмеження волі у межах санкції частини 1 статті 309 КК України, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).
Обвинувачений ОСОБА_3 був засуджений вироком Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 жовтня 2024 року за ч. 4 ст. 185, ст. 75, 76 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки.
За даним кримінальним провадженням ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок 25 червня 2024 року, тобто до постановлення вироку Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 жовтня 2024 року.
В постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 лютого 2021 року (справа № 760/26543/17, провадження № 51 - 3600 кмо 20) зазначено, якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.
У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок - попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально - виконуються самостійно.
Враховуючи, що попередній вирок Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 жовтня 2024 року залишається незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком ОСОБА_3 призначається покарання, яке він має відбувати реально, тому положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання ОСОБА_3 з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а тому кожний вирок - попередній від 07 жовтня 2024 року, за яким останній звільнений від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким йому призначено покарання, що належить відбувати реально, - виконуються самостійно.
Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.
За даним кримінальним провадженням запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 не застосовувався.
На підставі ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України у розмірі 3029 гривень 12 копійок.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 302, 368, 374, 381-382 КПК України, Суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у вигляді 1 (одного) року обмеження волі.
Початок строку відбування покарання, призначеного ОСОБА_3 , відраховувати з моменту приведення вироку до виконання та затримання засудженого.
Вирок Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 жовтня 2024 року, за яким ОСОБА_3 звільнений від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким ОСОБА_3 призначено покарання, що належить відбувати реально, - виконуються самостійно.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України у розмірі 3029 гривень 12 копійок.
На підставі ст. 100 КПК України речові докази, після набрання вироку законної сили:
- диск з відеозаписом, наданої співробітниками Управління поліції з нагрудних камер працівників патрульної поліції,- зберігати в матеріалах кримінального провадження;
- наркотичний засіб метадон (фенадон) та сильнодіючий лікарський засіб дифенгідрамін (димедрол), які вилучені у ОСОБА_3 , - знищити.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок в іншій частині може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
05.12.2024