28 листопада 2024 року м. Київ
Справа № 755/8904/23
Провадження № 22-ц/824/14597/2024
Резолютивна частина постанови оголошена 28 листопада 2024 року
Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач Дніпровська окружна прокуратура м.Києва в
інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Доброчинською Анастасією Сергіївною на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого у складі судді Арапіної Н.Є. 14 червня 2024 року, у справі за позовом Дніпровської окружної прокуратури м.Києва, яка діє в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна, -
У червні 2023 року керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, яка діє в інтересах держави в особі Київської міської ради, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна.
Позов мотивований тим, що відповідно до ордера№ 127159, виданого 13 лютого 1970 року виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів квартира АДРЕСА_1 надана ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . 19 липня 1993 року розпорядженням № 2956ж комітету по оренді та приватизації комунального майна Дарницького району «Про приватизацію квартири АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 приватизована квартира, про що видано свідоцтво про право власності. 22 січня 1997 року приватнийнотаріус Київського міського нотаріального округу Левченко В. М. посвідчив заповіт ОСОБА_2 , яким вона все належне їймайно заповіла ОСОБА_4 .
20 січня 2020 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 і, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., реєстровий номер 206.
Позивач вказував, що цей договір дарування квартири на користь ОСОБА_5 сторонами не укладався, є підробним та нікчемним в силу вимог закону, оскільки волевиявлення ОСОБА_6 на відчуження квартири та реальна передача спірного майна на користь обдарованої були відсутні, а тому право власності в ОСОБА_5 на спірне майно не виникало, що відповідно виключає можливість розпорядження цим майном, а всі дії зі спірною квартирою спрямовані виключно на незаконне заволодіння майном.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 і ОСОБА_4 померли.
Після смерті ОСОБА_2 і ОСОБА_4 спадкоємцівза законом та за заповітом немає, а тому вказана квартира має бути визнана відумерлою спадщиною і перейти у власність територіальної громади міста Києва відповідно до статті 1277 ЦК України.
Оскільки вказане майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва без відповідного волевиявлення Київська міська рада вправі вимагати витребування спірного майна від добросовісного набувача. Бездіяльність Київської міської ради як суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого входять відповідні повноваження щодо захисту майнових інтересів держави в цій сфері, а відтак звернення прокурора з позовом відповідає положенням статті 23 Закону України «Про прокуратуру» і надає підстави для представництва інтересів держави.
У зв'язку з викладеним, прокурор просив визнати квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передати квартиру у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради; витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
29 червня 2023 року ухвалою суду прийнято заяву до свого провадження та відкрито провадження у справі.
Протокольною ухвалою суду від 12 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2024 року позовні вимоги Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, яка діє в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передано квартиру у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Доброчинською А. С. подано апеляційну скаргу, ва якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, яка діє в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скаги посилається на те, що при ухваленні рішення, суд визнав встановленими обставини, які не доведені належними, достатніми та допустимими доказами, внаслідок чого сформулював висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, що в сукупності із порушенням норм процесуального права та фактами неправильного застосування норм матеріального права є підставою для скасування ухваленого судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу, керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, яка діє в інтересах держави в особі Київської міської ради, проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Доброчинська А. С. підтримали доводи апеляційної скарги.
Прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Встановлено, що відповідно до ордера № 127159, виданого 13 лютого 1970 року виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів квартира АДРЕСА_1 інадана ОСОБА_2 і ОСОБА_3
19 липня 1993 року розпорядженням № 2956ж комітету по оренді та приватизації комунального майна Дарницького району «Про приватизацію квартири АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 приватизовано вказану квартиру, про що видано свідоцтво про право власності.
22 січня 1997 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левченко В. М. посвідчив заповіт ОСОБА_2 , яким вона все належне їймайно заповіла ОСОБА_4
20 січня 2020 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 і, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., реєстровий номер 206.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 і ОСОБА_4 померли.
Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) спадкоємцівза законом та за заповітом у спадкодавців немає.
Згідно з інфомаційеної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 чеврня 2023 року № 336803295, право власнсоті на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажду від 29 січня 2021 року, серія та номер 72, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасової О. В.
23 січня 2023 року Дніпровська окружна прокуратура міста Києва звернулася до Київської міської ради з листом про необхідність повідомлення про вживання заходів реагування з метою усунення порушення інтересів держави для повернення спірної кварти у власність територіальної громади міста Києва.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Задовольняючи позовн вимоги, суд прешої інстанції виходив із того, що, оскільки спадкоємців ОСОБА_2 за заповітом і за законом немає, договорів дарування вона не укладала, тому спадщина, що відкрилась після її смерті, та складається з квартири АДРЕСА_1 повинна бути визнана відумерлою та перейти у власність територіальної громади міста Києва, однак у зв'язку з тим, що спірна квартира вибула
з володіння Київської міської ради не з її волі, шляхом протиправного відчуження на користь третіх осіб, то спірне майно підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України на користь Київської міської ради.
Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. (частина друга статті 328 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).
Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (див.: пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20)).
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.: пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (абзац 1 частини першої статі 1277 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 8 ЦК України).
Законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв'язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1, 9 ЦК України); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див. постанову Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 295/7291/20 (провадження № 61-11106св21)).
Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію (частина друга статті 1280 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що:
«51. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
57. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
58. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вказано, що:
«75. Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.
76. Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
77. Відтак спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв'язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв'язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.
78. Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вказано, що:
«82. Проаналізувавши зміст законодавчих норм у системі з установленими судами правовідносинами, Велика Палата вважає, що у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань.
83. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».
84. Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
85. Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
86. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
87. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.
88. Слід зауважити, що захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин».
У справі, що переглядається:
прокурор в інтересах держави в особі Київської міської радиміської просив визнати спадщину (квартиру АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відумерлою, передати її у власність територіальної громади м. Києва, та витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва спірну квартиру;
суд вважав, що існують підстави для визнання спадщини відумерлою та передання її територіальній громаді, оскільки на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , спірна квартира належала спадкодавцю на праві власності, тобто, входила до складу спадщини. З огляду на відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира після спливу одного року з часу відкриття спадщини за заявою Київської міської ради повинна бути визнана відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Київ. Окрім цього, встановивши, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, вважав, що існують підстави для витребування спірної квартири;
суд не звернув уваги, що: територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації; закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем; з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин;
за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та її передачу її територіальної громади м. Києва задоволенню не підлягають;
суд не врахував, що саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13). У цій справі встановлено, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.
Тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, із ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах зроблено у простанові Верхвоного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21 (провадження № 61-795св24).
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України).
Зважаючи на те, що судом першої інстанції обставини справи встановлені повно, однак суд неправильно застосував норми матеріального праваколегія суддів дійшла висновку, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, судові витрати понесені ОСОБА_7 зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 26 380,32 грн слід стягнути з Київської міської прокуратури.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 376, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Доброчинською Анастасією Сергіївною - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовоу Дніпровської окружної прокуратри м. Києва, яка діє в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна - відмовити.
Стягнути із Київської міської прокуратури (код платника:02910019, рахунок платника: UA68201720343100001000011062) на користь ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ) 26 380,32 грн судового збору, у зв?язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна