Справа № 560/14518/24
іменем України
04 грудня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, в якій просить:
- визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень військового інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо обчислення і виплати мені ОСОБА_1 , грошового забезпечення з 29.01.2020 по 25.05.2020 а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020;
- зобов'язати військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка обчислити і виплатити мені ОСОБА_1 , грошове забезпечення з 29.01.2020 по 25.05.2020 а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально- побутових питань, одноразову грошової допомогу при звільненні), з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", станом на 01.01.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 29.01.2020 він набув право на обчислення та виплату грошового забезпечення, а також всіх інших додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, що передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами). У період з 29.01.2020 по 12.05.2023 року слід застосовувати саме пункт 4 Постанова №704 в редакції Постанови №103 від 21.02.2018 де зазначено: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1.12. 13 і 14. З огляду на вищевикладені положення, доводи позивача про те, що скасування судом пункту 6 Постанови №103 відновлюють раніше діючий порядок є безпідставними, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття відновлення в силі законів чи окремих їх норм, які у встановленому порядку втратили чинність. З огляду на викладене згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Також вказує, що позивачем в частині зазначених позовних вимог за вказаний період пропущено тримісячний строк звернення до суду.
Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем процесуального строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Так, ч. 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У той же час, ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП України.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.
Внаслідок набрання чинності Законом № 2352 зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.
Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
При цьому, ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
А ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:
- у справах про звільнення працівника місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Водночас, Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.
Таким чином, Закон № 2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно, зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Таким чином, незважаючи на те, що з цим позовом позивач звернувся до суду у 2024 році, при вирішенні питання щодо дотримання ним строку звернення до суду має застосовуватися норма ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом №2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вказує, що з 29.01.2020 положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожитковою мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1928-IX та Закон №2710-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Таким чином, з 29.01.2020 по 25.05.2020 визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями позивача мало здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року.
Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року в пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами). Тому, перерахунок та доплата колишньому військовослужбовцю ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення є порушення нормативно-правових актів, які регулюють порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, а саме постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами) та наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (зі змінами). Військовий інститут при нарахуванні грошового забезпечення позивачу діяв виключно в межах та спосіб, визначений законодавством України. Просить відхилити наведені позивачем у відповіді на відзив пояснення, міркування та аргументи, а у задоволенні позову - відмовити повністю.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив.
В період з 28 червня 2017 року по 25 травня 2020 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Наказом начальника військового інституту (по стройовій частині) від 25 травня 2020 року №108 позивача з 25 травня 2020 року виключено зі списків особового складу військового інституту та усіх видів забезпечення.
Позивач вважає, що у період з 29.01.2020 по 25.05.2020 відповідач неправильно нараховував та виплачував позивачу як постійні, так і одноразові складові грошового забезпечення, застосовуючи для їхнього обчислення розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.
Не погоджуючись такими з діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, пунктом 4 Постанови № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01 січня 2020 року Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт.
Крім того, суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні відпусток, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення і виплати позивачеві, грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 25.05.2020, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, тощо), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відтак, похідна вимога щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачеві, грошове забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, тощо), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 також підлягає задоволенню.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задоволити.
Визнати протиправними дії Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка щодо обчислення і виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 25.05.2020, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, тощо) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Зобов'язати Військовий інститут Київського національного університету ім. Тараса Шевченка здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 25.05.2020, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, тощо), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням виплачених сум.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Військовий інститут Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (вул. Юлії Здановської, 81, м. Київ, 03189 , код ЄДРПОУ - 22994521)
Головуючий суддя П.І. Салюк