Справа № 420/31361/24
04 грудня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 08.10.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить суд:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі меншому, ніж сім мінімальних пенсій за віком;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що є інвалідом війни 3 групи та пенсіонером Міністерства оборони України та перебуваю на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області. У серпні 2024 року отримав одноразову грошову допомогу, як інвалід війни 3 групи у розмірі 2700,00 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2024 року № 369 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань». Проте вважає, що грошова допомога була виплачена в розмірі меншому, ніж передбачено чинним законодавством України, що не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-p/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18). З огляду на ідентичність предмету спору та сталістю судової практики, позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо перерахунку грошової допомоги та виплати заборгованості. Відповідно до відповіді відповідача від 27.09.2024 позивачу було відмовлено в задоволенні заявлених вимог. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України.
14.10.2024 ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ; відкрито провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
29.10.2024 до суду надійшов відзив представника відповідача (вхід.№ЕС/58314/24) в якому зазначено, що розмір грошової допомоги визначено не відповідачем, а Постановою №754; дії Головного управління щодо виплати грошової допомоги у 2023 році полягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному Постановою № 754 розмірі до відомості (списку) на виплату пенсій; головним розпорядником коштів на виплату грошової допомоги та відповідальним виконавцем такої бюджетної програми є Мінсоцполітики, на рахунок якого Пенсійним фондом України повертаються невиплачені суми грошової допомоги (незалежно від причин такої невиплати); повноважень на вчинення дій, не передбачених Постановою №754, органам Пенсійного фонду України не надано. Постанова №754 вичерпно врегульовує порядок дій державних органів у процедурі виплати грошової допомоги. Органи Пенсійного фонду України не можуть вчиняти дій, що суперечать вищенаведеним законодавчим актам або не відповідають їм. Представник відповідача просить відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.
У серпні 2024 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №369 від 02.04.2024 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України», передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань», позивачу виплачено грошову допомогу до Дня Незалежності в сумі 2700,00 грн, відносно чого відповідач не заперечує.
02.09.2024 позивач звернувся з листом до відповідача щодо здійснення перерахунку належної йому щорічної допомоги за 2024 рік та виплатити різницю з урахуванням раніше виплаченої суми (а.с.9)
27.09.2024 відповідач своїм листом на заяву позивача повідомив, що оскільки особам з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин визначена доплата в сумі 2700,00 грн, тому зазначена сума зарахована Вам на поточний рахунок разом із пенсією за серпень 2024 року. Отже, державна щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистськи переслідувань до Дня Незалежності України у 2024 році виплачена Головним управлінням з рахунок коштів, що надійшли з Державного бюджету України, та у розмірах які визначен Постановою № 369(а.с. 10-11)
Позивач вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та виплати в 2024 році, як інваліду війни ІІІ групи, разової грошової виплати до Дня Незалежності України в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» звернувся до суду з цим позовом.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно абзацу другого статті 4 Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 13 Закону встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-XIV від 25.12.1998 статтю 13 Закону доповнено частиною четвертою такого змісту: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом 2 пункту 20 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема, зазначену вище норму викладено в такій редакції: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед інших, положення пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Поряд із цим, внаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих самих правовідносин пункт 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України в редакції Закону України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28.12.2014 визначено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зазначена норма діяла з 01.01.2015.
Разом з тим, 27.02.2020 рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) стаття 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має застосовуватись у такій редакції: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Відтак, з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №367-ХІV від 25.12.1998, яка передбачала розмір щорічної разової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Водночас, 15.04.2023 набрав чинності Закон України від 20.03.2023 № 2983-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», яким частину п'яту статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: “Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2024 року № 369 Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році, з метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань», установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 р. у таких розмірах:
- особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: - I групи - 3100 гривень; - II групи - 2900 гривень; - III групи - 2700 гривень;
- учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;
- особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень;
- членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень;
- учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
Порівняння зазначених редакцій частини 5 статті 13 Закону №3551-XII та Постанови №369 демонструє очевидну різницю в розмірах щорічної разової грошової допомоги, при цьому не на користь допомоги, запровадженої Законом №2983-IX та Постанови №369, яка за розміром значно менша тієї допомоги, яку отримували особи з інвалідністю внаслідок війни до внесення змін до Закону.
Порівнюючи дві редакції частини 5 статті 13 Закону №3551-XII з одного боку видається, що разова щорічна грошова допомога до Дня Незалежності України, що передбачена чинною частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ, за своєю назвою, тобто суто за формальним критерієм, є новим видом соціального забезпечення.
З іншого боку, за своїм змістом та ознаками (щорічна системність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) вона є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалась особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом №2983-ІХ відповідних змін до частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ.
Оскільки частина цієї статті “у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новою у правовому регулюванні питання застосування згаданої пільги для ветеранів війни, то наявні підстави вважати, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України є зміненою за умовами та підставами виплати щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня, шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ (а не через бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій).
Отже, за своєю природою передбачена частиною 5 статті 13 №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак, запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає стаття 2 Закону №3551-XII, що, своєю чергою, суперечить також статтям 17, 22 Конституції України.
Спірна у справі, яка розглядається, допомога не належить до тих прав, які відповідно до статті 92 Конституції України можуть визначатись виключно законами.
Крім того, безпосередньо Законом №2983-IX, яким частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, розмір спірної допомоги не визначено, а лише делеговано право з його визначення Кабінету Міністрів України.
Водночас, закріплення розмірів грошової допомоги на законодавчому рівні за своєю юридичною силою та ієрархічною підпорядкованістю нормативно-правових актів є ознакою високого рівня досягнутих соціальних гарантій у цій сфері.
Відтак, скасування визначення розміру спірної допомоги на рівні закону та делегування повноважень з його визначення Кабінету Міністрів України також не може вважатись рівноцінною заміною раніше встановлених пільг в розумінні статті 2 Закону №3551-XII і свідчить також про звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав та невідповідність з цих підстав положень Закону №2983-IX статті 22 Конституції України.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у рішенні від 05.03.2024 у зразковій справі №440/14216/23.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, позивач має право на отримання грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2024 році в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи.
Відтак, враховуючи висновки викладені Верховним Судом у рішенні від 05.03.2024 у зразковій справі №440/14216/23 суд вбачає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік позивачу як інваліду війни ІІІ групи у меншому розмірі, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Враховуючи протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у здійснені перерахунку щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік, у суду є всі підстави для зобов'язання відповідача здійснити саме перерахунок та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни третьої групи за 2024 рік відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, в тому числі ненадання позивачем доказів щодо визначених в позові сум які він вважає недоплаченими, суд вважає адміністративний позов ОСОБА_1 таким, що підлягає задоволенню.
Позивачем при зверненні до суду судовий збір не сплачувався на підставі п. 8 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни третьої групи, щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі меншому, ніж сім мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни третьої групи, перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА