Справа № 420/30497/24
04 грудня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016-2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016-2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.
Ухвалою суду від 01.10.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування підстав для задоволення адміністративного позову позивач вказав, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та на цей час виключений з списків особового складу. Позивач вказав, що відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 від 11.04.2016 йому надано статус учасника бойових дій та, що Військовою частиною НОМЕР_3 безпідставно не нараховувалась та не виплачувалась грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016-2023 рік.
05.10.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач вказав, що у зв'язку зі звільнення позивача з військової служби у запас за підпунктом “г» (через такі сімейні обставини - військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», 14.04.2023 його було виключено зі списків особового складу військової частини за наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 104 від 14.04.2023. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 70 від 10.03.2024 внесено зміни до вищевказаного наказу та включено абзац відповідно до якого щодо позивача визначено: «додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, за 2022 рік, за 2023 рік - 28 календарних днів, що передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не надавалась, виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2022 рік, 2023 рік.». Відповідно до даного наказу позивачу було нараховано компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у сумі 28755,31 грн та зарахована на депонентський рахунок у травні 2024 року. Таким чином, як вказав відповідача, військовою частиною НОМЕР_1 було відновлено право позивача на компенсацію за невикористану додатково відпустку за 2022-2023 р. ще до подання ним адміністративного позову у цій справі. При цьому, щодо компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій Позивачу за період з 2016 р. по 2021 р. відповідач зазначив, що і з доданого до позовної заяви витягу із послужного списку вбачається, що до його призову під час мобілізації та призначення на посаду у військовій частині НОМЕР_1 26.02.2022 він не перебував на військовій службі з 20.03.2019, коли був виключений зі списків особового складу 11 ОБАА СВ ЗСУ. Відповідно ж до абзацу 3 пункту 242 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Згідно пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указу Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. В той же час,як вказав відповідач, позивач безпідставно висуває вимогу до військової частини НОМЕР_1 про компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, так як будучи звільненим з військової служби в запас через сімейні обставини 20.03.2019 та виключеним зі списків особового складу іншої військової частини, правовідносини щодо компенсації вказаної відпустки за період з 2016 по 2019 роки виникли між ним та військовою частиною зі списків якої він був виключений при звільненні в 2019 році. З вказаного вбачається,як зазначив відповідач, безпідставність вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 р. по 2021 р., так як у вказаний період військова частина НОМЕР_1 не мала обов'язку щодо здійснення грошового забезпечення позивача, а в 2019 році він був звільнений з військової служби в запас з іншої військової частини, яка й мала дотримуватись законодавства під час здійснення розрахунку з позивачем при його звільненні.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 11.04.2016(а.с.19).
Відповідно до Указу Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», ОСОБА_1 як такого, що прибув до військової частини НОМЕР_1 , призначено на посаду у військовій частині за штатом воєнного часу, з 26 лютого 2022 року та зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2022 № 43 (по стройовій частині).
У зв'язку зі звільнення позивача з військової служби у запас за підпунктом “г» (через такі сімейні обставини - військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», 14.04.2023 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини за наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 104 від 14.04.2023.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 70 від 10.03.2024 внесено зміни до вищевказаного наказу та включено абзац відповідно до якого щодо ОСОБА_1 визначено: «додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, за 2022 рік, за 2023 рік - 28 календарних днів, що передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не надавалась, виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2022 рік, 2023 рік.».
Позивач, зазначивши, що ОСОБА_1 не нараховувалась грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016-2023 рік, звернувся до суду із цим позовом.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються зокрема такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка, додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацами 1-3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже, приписи чинного законодавства передбачають право військовослужбовця на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у разі звільнення зі служби за станом здоров'я пропорційно відпрацьованому часу.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Аналізуючи наведені норми, суд приходить висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації, під час дії воєнного стану припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Указу Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», ОСОБА_1 як такого, що прибув до військової частини НОМЕР_1 , призначено на посаду у військовій частині за штатом воєнного часу, з 26 лютого 2022 року та зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2022 № 43 (по стройовій частині).
У зв'язку зі звільнення позивача з військової служби у запас за підпунктом “г» (через такі сімейні обставини - військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», 14.04.2023 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини за наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 104 від 14.04.2023.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 70 від 10.03.2024 внесено зміни до вищевказаного наказу та включено абзац відповідно до якого щодо ОСОБА_1 визначено: «додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, за 2022 рік, за 2023 рік - 28 календарних днів, що передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не надавалась, виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2022 рік, 2023 рік.».
Тобто, ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період 2022-2023 та після виключення зі списків особового складу вказаної військової частини за наказом командира військової частини НОМЕР_1 вирішено виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2022 рік, 2023 рік.
З урахуванням викладеного посилання позивача на те, що Військовою частиною НОМЕР_1 не нараховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2022-2023 рік не знайшло свого підтвердження.
Щодо періоду 2016 -2021 рік, суд зазначає, що у вказаний період позивач не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та з 20.03.2019 був виключений зі списків особового складу 11 ОБАА СВ ЗСУ, що підтверджується послужним списком ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене та те, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період 2022-2023 та після виключення зі списків особового складу вказаної військової частини за наказом командира військової частини НОМЕР_1 вирішено виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2022 рік, 2023 рік, а також те, що у період 2016-2021 відповідачем не порушувались права ОСОБА_1 , суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016-2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення; зобов'язання Військову частину НОМЕР_3 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016-2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.
Як встановлено ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.