Провадження № 11-сс/821/463/24 Справа № 711/8379/24 Категорія: ст. 170 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
03 грудня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючої ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
представника власника
майна адвоката ОСОБА_7
власника майна ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 жовтня 2024 року про накладення арешту на майно, подане під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024250000000325, внесеного до ЄРДР 26 серпня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,-
24 жовтня 2024 року до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси звернулась слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Черкаській області старший лейтенант поліції ОСОБА_9 із клопотанням, погодженим прокурором відділу Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про накладення арешту на майно, поданим в рамках кримінального провадження №12024250000000325 від 26 серпня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
В обгрунтування поданого клопотання слідчий зазначила, що слідчим управлінням ГУНП в Черкаській області здійснюється досудове розслідування в рамках даного кримінального провадження.
Досудовим розялідуванням встановлено, що відповідно до Спільного Наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та КНП «Золотоніська багатопрофільна лікарня» Золотоніської міської ради №174 від 01.10.2024, призначено позаштатну постійно діючу військово-лікарську та лікарсько-льотну комісію при ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 ), членом якої визначено лікаря-психіатра комунального некомерційного підприємства «Золотоніська багатопрофільна лікарня Золотоніської міської ради» ОСОБА_8 .
Відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України, службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Таким чином, перебуваючи на посаді члена позаштатної постійно діючої ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , на момент вчинення кримінального правопорушення мав відповідні службові повноваження та був особою, яка за спеціальним повноваженням здійснював функції представника влади.
Проте, незважаючи на обізнаність з вимогами нормативно-правових актів щодо проведення медичного огляду військовозобов'язаних осіб, член військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 , всупереч обов'язку неухильного дотримання вказаних вище нормативних актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив умисний злочин у сфері службової та професійної діяльності, за обставин, викладених у клопотанні.
Отже, ОСОБА_8 , перебуваючи на посаді лікаря-психіатра дільничного психіатричного кабінету поліклінічного відділення КНП «Золотоніська багатопрофільна лікарня» Золотоніської міської ради та члена позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи умисно, з метою одержання ним неправомірної вигоди з використанням службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди за вчинення дій в інтересах ОСОБА_10 , тобто третьої особи, одержав неправомірну вигоду в сумі 500 доларів США, за вирішення питання щодо вжиття заходів з відстрочки призову на військову службу ОСОБА_10 .
З метою забезпеченя виконання покарання у виді конфіскації майна у разі доведеності вини ОСОБА_8 під час судового провадження, оскільки санкція статті, по якій оголошено підозру ОСОБА_8 передбаає обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, слідчий звернулася із клопотанням про накладенння арешту на майно підозрюваного.
Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 жовтня 2024 року вказане клопотання задоволено, накладено арешт у кримінальному провадженні, внесеному 26 серпня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024250000000325, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, на майно, належне на праві власності ОСОБА_8 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а саме на транспортні засоби:
- «SKODA OCTAVIA» сірого кольору з реєстраційним знаком НОМЕР_1 , 2005 року випуску, VIN НОМЕР_2 ;
- «ВАЗ НОМЕР_3 » зеленого кольору з реєстраційним знаком НОМЕР_4 , 2007 року випуску, VIN НОМЕР_5 ;
- «ВАЗ» зеленого кольору з реєстраційним знаком НОМЕР_6 , 2011 року випуску, VIN НОМЕР_7 .
Заборонено відчуження вищевказаного майна до скасування арешту у встановленому КПК України порядку.
Обґрунтовуючи своє рішення, слідчий суддя зазначила, що у даному випадку, саме ненакладення арешту на майно, належне підозрюваному на праві приватної власності, може призвести до подальшого його відчуження, що суперечить завданням кримінального провадження та унеможливить виконання покарання у виді конфіскації майна, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 368 КК України, у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та винесення обвинувального вироку, а тому клопотання підлягає до задоволення шляхом заборони відчуження належного підозрюваному ОСОБА_8 майна, що забезпечить виконання можливого покарання у виді конфіскації майна.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 16 листопада 2024 року подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу слідчого судді Придніпровського районного суду м. Чекраси від 25 жовтня 2025 року скасувати в частині накладення арешту на автомобіль марки «ВАЗ 21101» зеленого кольору з реєстраційним знаком НОМЕР_4 , 2007 року випуску, VIN НОМЕР_5 , та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно в цій частині.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, апелянт зазначає, що розгляд клопотання слідчого про накладення арешту на майно відбувся без участі власника майна ОСОБА_8 та його представника - адвоката ОСОБА_7 , якому судом не було надіслано копію оскаржуваної ухвали та про яку він дізнався лише 15 листопада, коли отримав її за місцем своєї роботи від підозрюваного ОСОБА_8 . Копію оскаржуваної ухвали власник майна - ОСОБА_8 отримав тільки 08 листопада 2024 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, отже адвокат вважає, що відповідно до вимог п.3 ч.2 ст.395 КПК України 5-денний строк на подання скарги не було пропущено.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, та такою, що прийнята з порушенням норм КПК України.
Зокрема зазначає, що в поданому клопотанні слідчого не було дотримано вимог ст.ст. 171, 172 КПК України, що на його думку є грубим порушенням норм чинного Кримінального процесуального кодексу України.
Також вважає, що судом першої інстанції помилково, на його думку встановлено право власності на автомобіль марки «ВАЗ 21101» зеленого кольору з реєстраційним знаком НОМЕР_4 , 2007 року випуску, VIN НОМЕР_5 за ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідача, думку власника майна та його адвоката, які підтримали подану апеляційну скаргу і просили її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення поданої апеляційної скарги, а ухвалу слідчого судді просив залишити без змін, як законну та обґрунтовану, перевіривши матеріали клопотання, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк, повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 КПК України будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна розглянуто у відсутності власника майна ОСОБА_8 . Як зазначає апелянт, про існування оскаржуваної ухвали про накладення арешту на майно дізнався тільки 08 листопада 2024 року. Вказане підтверджується рекомендовим повідомлення про отримання поштового відправлення, а також трекінгом Укрпошти, що міститься в матеріалах справи, у зв'язку з чим колегія суддів вбачає підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.
Положеннями статті 131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Слідчий зазначила, що відповідно до частини 5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно положень статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Таким чином, майно, яке належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_8 , у разі визнання судом його винним у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, може бути використано для забезпечення виконання конфіскації майна та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, у звязку із чим слідчий суддя прийшла до обгрунтованого висновку про задоволення клопотання слідчого.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно положень ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на належні ОСОБА_8 транспортні засоби, з підстав, передбачених ст. 170 КПК України, оскільки дане майно може підлягати конфіскації як виду покарання, у випадку визнання підозрюваного винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушенння.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого належного підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції помилково було встановлено право власності ОСОБА_8 на автомобіль марки «ВАЗ 21101» зеленого кольору з реєстраційним знаком НОМЕР_4 , 2007 року випуску, VIN НОМЕР_5 , є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження, змістом самого клопотання, зокрема копією реєстраційної картки на вказаний ТЗ, що міститься в матеріалах справи (а.с. 41).
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, зокрема арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просила накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшла правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вищевказане майно, належне ОСОБА_8 , оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане, відчужене чи передане третім особам.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклала арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Отже, сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
При цьому, на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшла обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, та зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Доводи апеляційної скарги про те, що слідчим суддею, в порушення вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, не повідомлено власника майна про розгляд клопотання слідчого, не є підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді, оскільки з урахуванням вимог ст. 172 КПК України, слідчий суддя за наявності підстав, викладених у наведеній нормі закону, може розглянути клопотання без повідомлення власників майна.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясувала всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 419, 422 КПК України, суд,-
Поновити представнику власника майна ОСОБА_8 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 жовтня 2024 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 жовтня 2024 року про накладення арешту на майно, подане під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024250000000325, внесеного до ЄРДР 26 серпня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
Головуюча ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4