Житомирський апеляційний суд
Справа №278/1490/24 Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О.
Категорія 83 Доповідач Борисюк Р. М.
03 грудня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Микитюк О.Ю., Трояновської Г.С.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 278/1490/24 за позовом ОСОБА_1 до Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - ОСОБА_2 , про зняття арешту з нерухомого майна,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Козлова Андрія Івановича на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 червня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Татуйка Є.О. у місті Житомирі,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , який був накладений постановою ВДВС Житомирського РУЮ серії АА 507523 від 30 листопада 2005 року, реєстраційний номер обтяження 2649569, який зареєстрований 01 грудня 2005 року третьою Житомирською державною нотаріальною конторою.
Позов мотивував тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 16 вересня 2022 року йому на праві спільної часткової власності належить 1/2 частина вищезазначеної квартири, яку він успадкував після смерті батька. Іншим співвласником даної квартири є його мати - ОСОБА_2 . Згодом йому стало відомо, що ця квартира під арештом, накладеним за попереднього власника.
Вказував, що на даний момент виконавче провадження, у рамках якого накладався арешт, відсутнє у виконавчій службі, а тому наявні підстави для зняття арешту з такого майна.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 13 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, представник позивача - адвокат Козлов А.І. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.
Та обставина, що батько ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні, в ході якого було накладено арешт, спростовується відомостями, що зазначені в Інформаційний довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Вказує, що існування арешту на нерухоме майно на день отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 вересня 2022 року, після смерті свого батька, могла унеможливити його видачу приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Кулініч Н.А. до моменту задоволення вимог кредитора за умови пред'явлення ним своєї претензії.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Козлов А.І. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам скарги та змісту позовних вимог.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем у позові не обґрунтовано та не надано доказів того, що Житомирським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) будь-яким чином порушуються, не визнаються або оспорюються права, свободи чи інтереси позивача, а тому, суд вважає, що вказаний орган є неналежним відповідачем, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду з огляду на таке.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.
Нормою частини 1 статті 321 ЦК України також гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
У разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження (частина 1 статті 40 Закону «Про виконавче провадження»).
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частина 2 статті 40 Закону «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Згідно частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Апеляційним судом встановлено, що 19 березня 2002 року видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (а.с.8).
01 грудня 2005 року накладено арешт та оголошено заборону на відчуження майна боржника ОСОБА_3 . Арешт накладено нотаріальною конторою на підставі рішення ДВС Житомирського РУЮ (а.с.7).
Згідно копії свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від 02 листопада 2015 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9)
Із копії довідки № 23.5/9.2023/54140 від 12 жовтня 2023 року виданої ОСОБА_1 видно, що виконавчого провадження щодо нього не має і він не рахується у реєстрі боржників (а.с.10).
Копією заяви від 01 квітня 2024 року Житомирський ВДВС у Житомирському районі повідомив суд, що виконавче провадження відносно боржника ОСОБА_3 знищено за закінченням строків зберігання (а.с.26).
Згідно положень статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України).
Позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 вересня 2022 року на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , щодо якого не було зареєстрованих обтяжень.
В свою чергу наявність зареєстрованих обтяжень (за попереднього власника) щодо даної квартири позбавляє позивача права вільно користуватись та розпоряджатись своїм майном.
При цьому, ОСОБА_1 не будучи учасником виконавчого провадження, позбавлений можливості оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.
Відтак наявні підстави, визначені частинами 1, 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна у зв'язку з закінченням виконавчого провадження щодо боржника, а отже, й виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження у виді арешту нерухомого майна.
Суд першої інстанції, не з'ясувавши усі обставини справи, діючи на припущеннях, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 .
Отже, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 червня 2024 року- скасуванню у відповідності до вимог частини 1 статті 376 ЦПК України із ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козлова Андрія Івановича задовольнити.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 червня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Зняти арешт із квартири АДРЕСА_1 , який був накладений на підставі постанови Відділу Державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення на його відчуження, серії АА № 507523 від 30 листопада 2005 року, реєстраційний номер обтяження 2649569, який зареєстровано 01 грудня 2005 року Третьою Житомирською державною нотаріальною конторою.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 04 грудня 2024 року.