Житомирський апеляційний суд
Справа №295/7551/22 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.
Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.
03 грудня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 295/7551/22 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Трофімова Андрія Вячеславовича на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 25 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Зосименко О.М. у місті Житомирі,
У серпні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», Товариство, Банк, Позивач) звернулось з даним позовом та після його уточнення у квітні 2023 року ( том 2 а.с.163-165) остаточно просило стягнути з відповідачів на їх користь заборгованість у розмірі 437 645,45 доларів США за кредитним договором № ZRZ0GK01423495 від 17 листопада 2006 року та судовий збір.
Позов мотивувався тим, що 17 листопада 2006 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено договір № ZRZ0GK01423495, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.
Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед Банком за вказаним кредитним договором становила 469070,34 доларів США, яка складалася із: 92 483, 82 доларів США - заборгованості за кредитом; 114 351,89 доларів США - заборгованості за відсотками; 23 400,00 доларів США - заборгованості по комісії та 238 834,63 доларів США - заборгованості з пені.
Спадкоємцями померлого, які звернулись із заявами про прийняття спадщини, є ОСОБА_1 (яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
02 жовтня 2021 року до усіх спадкоємців було направлено лист-претензію, згідно яких позивач пред'явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано, тому Товариство було змушене звернутись до суду.
Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 10 жовтня 2023 року вимоги до ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 25 березня 2024 року позов до інших вище вказаних відповідачів задоволено повністю та вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі, представник ОСОБА_4 - адвокат Трофімов А.В. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.
Зазначає, що Банку про смерть спадкодавця повідомлялось неодноразово одразу після його смерті. Як вбачається із претензії до нотаріуса вона була подана лише 14 вересня 2021 року, тобто з пропущенням строків передбачених статтею 1281 ЦК, що позбавляє Позивача права вимоги і з цих підстав.
Вказує, що позов заявлений до всіх Відповідачів в одній сумі, при цьому враховуючи положення частини 1 статті 1282 ЦК, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині, не зазначено в позові розмір часток кожного зі спадкоємців та матеріальну вимогу до кожного з урахуванням вартості успадкованого майна.
Звертає увагу на те, що поданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у ОСОБА_5 заборгованості, на яку посилається Банк у позовній заяві. Заборгованість за кредитним договором нарахована станом на 05 січня 2022 року, але із 20 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року між Банком та спадкодавцем не існувало цивільно-правових відносин, розрахунок заборгованості не відображує операцій із неодноразового продажу прав вимоги до спадкодавця.
Крім того, звертає увагу на ту обставину, що Договір викупу (відступлення) права вимоги від 14 квітня 2016 року не містить положень про те, що він є підставою для державної реєстрації прав як іпотекодержателя за AT КБ «Приват банк».
Представник відповідача - ОСОБА_4 вважає, що наданий позивачем договір про викуп (відступлення) від 14 липня 2016 року не підтверджує набуття прав іпотекодержателя і наявність таких відомостей сама по собі не вказує щодо правомірності такої реєстрації та може бути оскаржена відповідачем.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні представник - адвокат Трофімов А.В. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам скарги.
Представник позивача до апеляційного суду не з'явилася, подала клопотання про розгляд справи без її участі, заперечила проти задоволення апеляційної скарги і просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Належним чином у відповідності до вимог Цивільного процесуального кодексу України повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Установлено, що 17 листопада 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 (далі - Позичальник) було укладено кредитний договір № ZRZ0GK01423495 (далі - кредитний договір), за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 16 листопада 2026 року (том 1 а.с.12-13).
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, того ж дня між цими ж сторонами було укладено договір іпотеки (том 1 а.с.14-15).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 від 17 січня 2020 року (том 1 а.с.20).
23 вересня 2021 року позивачем була направлена претензія кредитора до приватного нотаріуса Демецької С.Л. (том 1 а.с.22-23).
Встановлено, що спадкоємцями померлого ОСОБА_5 , які звернулись із заявами про прийняття спадщини є ОСОБА_1 (яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що підтверджується копією спадкової справи № 10/2020 (том 1 а.с.104, 110, 131), (копія спадкової справи том 1 а.с.101-179).
02 жовтня 2021 року на адресу спадкоємців: ОСОБА_1 (яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було направлено лист-претензію, згідно яких позивач пред'явив свої вимоги (том 1 а.с.44, 45, 46, 47, 48).
Згідно долученого до уточненої позовної заяви розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 10 квітня 2023 року заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № ZRZ0GK01423495 від 17 листопада 2006 року становить - 437 645,45 доларів США, яка складається із: 92 483,82 доларів США - заборгованість за кредитом; 95 100,00 доларів США - заборгованість за відсотками; 18 600,00 доларів США - заборгованість з комісії; 231 461,63 доларів США - заборгованість з пені (том 2 а.с.166-169).
Також встановлено, що 20 листопада 2020 року банком на адресу Житомирської державної нотаріальної контори направлено вимогу про сплату заборгованості для повідомлення спадкоємців і включення боргових зобов'язань до спадкової маси, та таку вимогу пере направлено за належністю до приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Демецькій С.Л., за місцем заведення спадкової справи після смерті боржника. Вимогу отримано 30 листопада 2020 року (том 1 а.с.151-153).
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором (стаття 536 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України, встановлено заборону односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконання з настанням цієї події.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання.
Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Зобов'язання припиняється зі смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (стаття 608 ЦК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу
суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статі 1219, стаття 1282 ЦК України).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.
Такі ж висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року в справі № 6-18цс13, від 8 квітня 2015 року в справі N 6-33цс15.
Як передбачено частиною 1 статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно частини 1 статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог, регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі №669/446/17 (провадження № 61-8415св21) зазначено, що «у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Отже, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку статті 1282 ЦК України. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами 2 та 3 статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини 4 статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини 1 статті 1282 ЦК України».
У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі №462/5025/20 (провадження № 61-11608св22) вказано, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Згідно правового висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, який міститься у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)»».
Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами 5-7 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також в інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, і звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна.
Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує вимоги кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 (провадження № 61-9358св21), від 22 червня 2022 року у справі № 592/8474/20 (провадження № 61-4657св21), від 05 жовтня 2022 року у справі № 521/10631/20 (провадження № 61-5934св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 210/1489/14-ц (провадження № 61-11200св20), від 29 серпня 2023 року у справі № 521/10631/20 (провадження № 61-12921св22, від 01 листопада 2023 року у справі № 409/479/17 (провадження № 61-21003св21), від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23).
Таких доказів відповідачами не подано і їх не встановлено судом.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ «ПриватБанк» визначило відповідачами за вимогами про стягнення кредитної заборгованості спадкодавця ОСОБА_5 його спадкоємців - ОСОБА_1 (яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Факт прийняття спадщини даними спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 підтверджується копією спадкової справи № 10/2020 (том 1 а.с.101-179).
Оскільки спадкодавець свої зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, отримані в кредит грошові кошти банку у визначений договором термін не повернув, у зв'язку з чим виникла заборгованість, тому із відповідачів як спадкоємців на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню зазначена заборгованість.
Доводи апеляційної скарги щодо невірного розрахунку заборгованості не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем на спростовання даних доказів не надано свого розрахунку, або інших належних та допустимих доказів.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення місцевим судом при ухваленні рішення по суті позову норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду у частині стягнення заборгованості - без змін.
Разом з тим, колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції, стягуючи судові витрати з відповідачів у солідарному порядку, не врахував, що чинним цивільним процесуальним законодавством такий вид стягнення щодо витрат зі сплати судового збору не передбачений.
Так, солідарне зобов'язання є інститутом цивільного права і на нього поширюється дія норм Цивільного кодексу України, який визначає це поняття через "солідарну вимогу" та "солідарний обов'язок", відповідно до статей 541-544 ЦК України.
Солідарне зобов'язання є різновидом цивільно-правових зобов'язань із множинністю осіб, які характеризуються тим, що у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний з них має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі, а у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо.
Солідарна відповідальність у зобов'язальному праві це - відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.
При цьому, як солідарне зобов'язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.
Судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки судовим рішенням утверджуються права осіб, а не створюються заново. Судове рішення не може створювати й солідарну відповідальність там, де вона не випливає з самого правовідношення, яке зумовило виникнення спору.
Отже, слід дійти висновку, що районним судом у даній справі було помилково ототожнено інститут розподілу судових витрат (судового збору), закріплених у Цивільному процесуальному кодексі України, з солідарним обов'язком та відповідальністю, які є інститутами цивільного права і виникають лише у випадку передбаченому законом або договором згідно статті 541 ЦК України.
Таким чином, якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати розподіляються між відповідачами у визначених частках. Солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати по оплаті судового збору, законом не передбачено.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, рішення районного суду в частині солідарного стягнення судового збору на користь позивача слід скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про його стягнення із відповідачів у рівних долях, зокрема, з кожного по 44 787,54 грн (179 150,16 грн : 4 = 44 787,54).
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Трофімова Андрія Вячеславовича задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 25 березня 2024 року у частині стягнення судового збору скасувати і ухвалити нове рішення.
Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» по 44 787,54 грн судового збору, з кожного.
У решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 04 грудня 2024 року.