Житомирський апеляційний суд
Справа №292/271/24 Головуючий у 1-й інст. Лотуга В. Ф.
Категорія 10 Доповідач Борисюк Р. М.
03 грудня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 292/217/24 за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Шмата Руслана Петровича до Пулинської селищної територіальної громади Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шмата Руслана Петровича на заочне рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 20 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Лотуги В.Ф. у селищі Пулини,
У березні 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся з даним позовом та після його уточнення просив визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги представник мотивував тим, що з 1974 року ОСОБА_1 почала проживати у вищезазначеному будинку разом з батьками. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько ОСОБА_4 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_5 .
Після смерті батьків, ОСОБА_1 залишилась проживати у даному будинку разом з ріднім братом ОСОБА_6 , який також помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після смерті матері відкрилася спадщина, до складу якої увійшов вказаний житловий будинок. У шестимісячний термін позивачка звернувшись до нотаріуса разом із братом ОСОБА_6 написали відмову від прийняття спадщини на користь своєї сестри ОСОБА_2 , яка є громадянкою російської федерації.
Житловий будинок рахується за померлим батьком ОСОБА_4 , спадщину після якого у вигляді 1/2 прийняли дочка ОСОБА_1 , - 1/4 частка будинку, оскільки дружина ОСОБА_5 прийняла 1/4 частки будинку, а 1/2 частки будинку належала їй. Після смерті ОСОБА_5 її частку у вигляді 3/4 прийняла дочка ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 відмовились від спадщини на її користь.
Вказував, що на ОСОБА_1 у нотаріуса буде оформлено 1/4 частка (успадкована від батька), а на 3/4 частки вона вимушена визнавати за набувальною давністю.
ОСОБА_1 більше 10 років проживає у будинку, здійснює його ремонт та користується ним разом із надвірними будівлями.
ОСОБА_2 не може вчиняти будь-яких правочинів на підставі постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03 березня 2022 року, якою передбачено, що виконання будь-якого договору стороною, якого є громадянин росії або юридична особа, яка має відношення до рф забороняється. Такі договори будуть визнаватися нікчемними.
Тому представник позивачки просив позов задовольнити.
Заочним рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 20 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, представник позивачки - адвокат Шмат Р.П. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допустив порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Судом розглянуто дану справу при неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що в свою чергу призвело до невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Зазначає, що сукупність обставин справи свідчить про добросовісність заволодіння, відкритість, безперервність, тривалість та безтитульність володіння позивачкою об'єктом, а отже і про наявність правових підстав для визнання за нею права власності на зазначений об'єкт на підставі статті 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У додаткових поясненнях, представник Пулинської селищної територіальної громади Житомирського району Житомирської області не заперечує проти задоволення апеляційної скарги.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони та інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.
Враховуючи те, що в судове засідання не з'явились всі особи, які беруть участь у справі, тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положенню частини 2 статті 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачці достовірно відомо, що іншим співвласником вказаного будинку, в порядку спадкування є її сестра ОСОБА_2 , фактично на користь якої вона добровільно відмовилась від своєї частки у спадщині після смерті матері ОСОБА_5 . За таких обставин, у ОСОБА_1 відсутні такі ознаки як добросовісність та безтитульність володіння будинком, що унеможливлює застосування статті 344 ЦК України.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Установлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно копії свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 11 липня 1974 року, ОСОБА_4 належало домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_2 (а.с.8).
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 01 вересня 1950 року, батьками позивачки ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.5).
Відповідно до копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 26 лютого 1949 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є чоловіком та дружиною (а.с.13).
Із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 26 листопада 1997 року, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Червоноармійськ Житомирської області, вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 52 (а.с.10).
Копією довідки № 416 від 07 березня 2024 року, виданої виконкомом Пулинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, підтверджується, що на підставі погосподарської книги за 1996-2000 роки, померлий ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (нова адреса - АДРЕСА_1 ). Разом з ним на день смерті та протягом шести місяців після смерті були зареєстровані: дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дружина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.28).
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 09 жовтня 2013 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Червоноармійського районного управління юстиції у Житомирській області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 72 (а.с.11).
Відповідно до копії довідки виконкому Пулинської селищної ради Житомирського району Житомирської області №415 від 07 березня 2024 року, виданої на підставі погосподарської книги за 2011-2015 роки, померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (нова адреса - АДРЕСА_1 ). Разом з нею на день смерті та протягом шести місяців після були зареєстровані: дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.29).
Як вбачається із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 02 жовтня 2017 року, виданого Пулинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 66 (а.с.12).
Згідно копії довідки №414 від 07 березня 2024 року, виданої виконкомом Пулинської селищної ради Житомирського району Житомирської області на підставі погосподарської книги за 2016-2023 роки, померлий ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним на день смерті та протягом шести місяців після смерті була зареєстрована сестра ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.30).
Відповідно до копії довідки виконкому Пулинської селищної ради Пулинського району Житомирської області №3357 від 27 листопада 2019 року, виданої на підставі погосподарської книги за 1996-2000 роки, житловий будинок АДРЕСА_1 (попередня адреса: АДРЕСА_2 ), рахується за померлим ОСОБА_4 (а.с.14).
З копії витягу № 1800 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб Пулинської селищної ради від 21 листопада 2023 року, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.6).
Згідно копії довідки МСЕК серії ЖИК №057069 від 07 вересня 2004 року, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи з дитинства (а.с.7).
Із копії спадкової справи № 221/2013 вбачається, що до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , 23 жовтня 2013 року заведена справа на підставі заяви дочки ОСОБА_2 . У спадковій справі наявні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 11 жовтня 2013 року, згідно яких останні відмовились від обов'язкової частки у спадщині після померлої матері ОСОБА_5 . Свідоцтва про право на спадщину за законом, не видавалися (а.с.76-98).
Відповідно до копії спадкової справи № 41/2018, до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 20 березня 2018 року заведена справа на підставі заяви дочки ОСОБА_3 Свідоцтва про право на спадщину за законом, не видавалися (а.с.99-109).
За приписами статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, предметом спору у справі є визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на 3/4 частки житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 та району.
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини 4 статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Із змісту статті 344 ЦК України вбачається, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а тому встановлення власника майна або безхазяйної речі є однією з обставин, що має значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 264 ЦПК України).
У позовній заяві ОСОБА_1 посилалась на те, що більше 10 років проживає у будинку, здійснює ремонт та користується ним з надвірними будівлями, підтримує його за власні кошти, і набула можливості ставити перед судом питання про визнання за нею права власності на спірне майно за набувальною давністю.
У Постанові пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК) (п. 9 Постанови).
Із матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що позивачка користується усім будинком по АДРЕСА_1 та району.
У позову представника ОСОБА_1 зазначено, що остання у шестимісячний термін звернувшись до нотаріуса разом із братом ОСОБА_6 , написали заяви про відмову від прийняття спадщини на користь своєї сестри ОСОБА_2 , що в свою чергу свідчить про обізнаність позивачки про власника спірного об'єкту нерухомого майна, а це виключає можливість визнання за нею права власності на майно за набувальною давністю.
Доводи позивачки про те, що вона більше 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірним майном, робила ремонт та реконструкцію будинку, сплачувала комунальні послуги тощо, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на спірне домоволодіння за набувальною давністю, безпідставні, оскільки сам по собі факт користування позивачкою домоволодінням та проведення ремонтних робіт у будинку, не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.
Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2022 року по справі № 547/200/21 вказав, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
А згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, висновок про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спірне домоволодіння за набувальною давністю зроблений судом на підставі належним чином оцінених доказів у справі та відповідає нормам статті 344 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не свідчать про порушення місцевим судом норм матеріального чи процесуального права при вирішенні даного спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Посилання щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шмата Руслана Петровича залишити без задоволення, а заочне рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 20 серпня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді