Житомирський апеляційний суд
Справа №279/7124/23 Головуючий у 1-й інст. Шульга О. М.
Категорія 8 Доповідач Борисюк Р. М.
03 грудня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 279/7124/23 за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова Сергія Миколайовича до Територіальної громади в особі Коростенської міської ради Житомирської області про встановлення факту належності нерухомого майна на праві власності,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова Сергія Миколайовича на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шульги О.М. у місті Коростені,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась з даним позовом, в якому просила встановити факт належності на праві власності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , житлового будинку АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначалось, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_2 . Після його смерті залишилась спадщина, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами, який він побудував власноруч.
Після смерті чоловіка ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову в зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказаний житловий будинок.
Після цього були подані запити до ряду інстанцій, зокрема до Державного архіву Житомирської області, виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області та до Комунального підприємства «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради.
У відповідь на запити позивачці повідомлено, що серед архівних даних відсутня інформації щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Довідка №31-6-0.17-3971/173-18, видана Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області відділом у Коростенському районі підтверджує, що земельна ділянка, на якій розташований вказаний житловий будинок, була виділена ОСОБА_2 .
Архівний відділ Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області надав архівний витяг рішення виконкому Коростенської районної ради депутатів трудящих № 157 від 10 червня 1969 року, яким було вирішено надати дозвіл на будівництво житлових будинків ОСОБА_3 . Даний факт підтверджує свідоцтво № НОМЕР_1 , видане останньому, як забудовнику.
Після чого, Ушомирська сільська рада у відповіді на адвокатський запит вказала, що в Книзі записів нотаріальних дій за 1972 рік наявна інформація про реєстрацію купівлі-продажу фундаменту і будівельних матеріалів № 8 від 20.05.1972 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та відповідно наявний перший примірник даного договору.
Договір купівлі-продажу фундаменту і будівельних матеріалів підтверджує купівлю ОСОБА_2 фундаменту, на якому в подальшому з придбаних будівних матеріалів збудував вказаний будинок.
Те, що наразі такий будинок існує та введений в експлуатацію підтверджує технічний паспорт на житловий будинок та витяг з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також перший план будинку, який підтверджує, що у 1979 році даний будинок вже був збудований.
Відомості щодо власника були занесені до погосподарських книг Поліської сільської ради Коростенського району, які не збереглися. Так як документи, які підтверджують право власності померлого на житловий будинок з надвірними спорудами втрачені, встановлення даного факту необхідно позивачці для прийняття спадщини на майно, яке належало її покійному чоловіку.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року у позові відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, представник позивачки - адвокат Волков С.М. просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.
Вказує, що позивачка вжила усіх можливих заходів для отримання підтвердження реєстрації спадкодавцем свого права, однак отримати документальне підтвердження належності майна померлому не виявилось можливим. ОСОБА_1 у своїй позовній заяві вказувала, що її спадкодавець побудував та ввів в експлуатацію спадковий будинок, про що свідчить факт занесення інформації про нього до по господарських книг населеного пункту, в якому та той час знаходився будинок, однак такі книги не збереглись, тому підтвердити вищевказаний факт у позасудовому порядку позивачка не мала можливості.
Зазначає, що спадкодавець позивача набув та оформив своє право на майно відповідно до законодавства, яке діяло на час завершення у 1979 році будівництва у сільській місцевості і яке не вимагало отримання будь-яких правовстановлюючих документів, крім внесення відомостей до погосподарських книг. Саме втрата таких погосподарських книг, в яких було зареєстровано право спадкодавця позивача на нерухоме майно, а не відсутність фактів завершення будівництва, введення в експлуатацію та реєстрації права, призвела до того, що позивачка не може підтвердити право свого спадкодавця.
Враховуючи вище зазначенні обставини, позивачка вважає, що нею були доведені належними та допустимими доказами заявлені вимоги, які підлягають задоволенню.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Волков С.М. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам скарги та змісту позовних вимог.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Подібний за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спадкодавець позивача за життя не мав документів на нерухоме майно, з приводу якого порушено спір, тому відсутні підстави для встановлення у судовому порядку факту належності на праві власності померлому ОСОБА_2 житлового будинку з надвірними будівлями.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також враховуючи наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 72 років в місті Коростень, Житомирської області помер ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 виданим 13 вересня 2021 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Коростенського міськрайонного управління юстиції Житомирської області (а.с.7).
За життя ОСОБА_2 склав заповіт, яким визнав спадкоємцем всього належного йому майна ОСОБА_1 (а.с.8).
Із довідки приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Івчука С.С. видно, що за заявою ОСОБА_1 заведена спадкова справа №121/2023 щодо майна померлого ОСОБА_2 .
У повідомленні цього нотаріуса за №333/02-14 від 11 липня 2023 рок зазначено, що посвідчити свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 не можливо у зв'язку з ненаданням правовстановлюючих документів на вказаний житловий будинок у зв'язку з їх відсутністю.
Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Приписами статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, враховуючи, що відповідно до зазначеної вище норми Закону, набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
За приписами частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з висновком Верховного Суду викладеного в постанові № 350/1850/17 від 31 серпня 2020 року, який кореспондується із спірними правовідносинами, факт того, що спадкодавець за життя не оформив свого права на спадкове майно після смерті не має правового значення для вирішення питання щодо наявності права на це майно у його спадкоємців, оскільки відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до роз'яснень, викладених в аб.2 п.23 постанови Пленумом Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», судам роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Також висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 20 травня 2021 року під час перегляду у касаційній інстанції справи № 339/369/18.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2019 року у справі № 205/4311/14-ц (провадження № 61-10174св19) зазначив, що визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Матеріалами справи підтверджено існування перешкод у позивачки для оформлення спадкових прав на нерухоме майно після смерті чоловіка - ОСОБА_2 .
Проте, у позовних вимогах ставиться питання про встановлення факту належності нерухомого майна на праві власності спадкодавцю, а не визнання за спадкоємцем права на спірне спадкове майно.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
За правилами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова Сергія Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 04 грудня 2024 року.