Справа № 158/2846/24
Провадження № 2/0158/756/24
03 грудня 2024 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Корецької В.В.
за участю секретаря - Процик Л.В.
представника позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивує тим, що 29.07.2023 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 , шляхом підписання Паспорту кредиту та заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг було укладено договір, відповідно до якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання по кредитному договору не виконала, тому станом на 23.06.2024 року виникла заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 62322,70 грн., з яких: 49923,35 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12399,35 грн. - заборгованість за відсотками.
Зазначає, що в ході підготовки позовної заяви встановлено, що відповідач перестала вносити кошти посилаючись на «спірні», на її думку, операції, які були проведені по її картці 29.07.2023 року, а саме зняття готівки в банкоматі, однак, вхід в обліковий запис Приват24 клієнта ОСОБА_3 відбувався без зміни логіна і пароля та підтверджено фінансовим номером телефону, а тому саме компрометацію персональних даних ОСОБА_3 призвела до отримання доступу до карток відповідача, при цьому вина банка в проведених операціях по карті відсутня.
Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором та судові витрати.
Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.09.2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомлення (викликом) сторін по справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
09.10.2024 року від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Лизуна А.С. до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив, що ОСОБА_3 кредитного договору із позивачем не укладала, вона була клієнтом банку та у неї був відкритий картковий рахунок. В кінці липня 2023 року невідомі особи, шляхом шахрайських дій та несанкціонованого втручання в ЕІТС отримали доступ до баз даних АТ КБ «ПриватБанк» та відкрили на ім'я відповідача картковий рахунок, а саме карту «Універсальна», яку розмістили у розділі «приховані» застосунку «Приват24». Протягом 29.07.2023 року - 30.07.2023 року останніми було знято грошові кошти у розмірі 49924 грн. Про вказане вона повідомила позивача, а також звернулася до працівників поліції із заявою про вчинення злочину. Вказує, що 02.08.2023 року Луцьким РУП ГУНП у Волинській області розпочато кримінальне провадження №12023030580002325, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. При цьому, також зазначив, що позивачем у позовній заяві визнається факт фішінгової атаки на акаунт відповідача. З врахуванням наведеного просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
12.10.2024 року від представника позивача до суду подано відповідь на відзив, відповідно до якого просив задоволити позовні вимоги.
04.11.2024 року від відповідача до суду подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого зазначив, що банківська безпека є питанням позивача, а не відповідача, умови банківського обслуговування нею не порушені, свої персональні дані, в тому числі ПІНкод вона нікому не повідомляла, грошові кошти не отримувала, а тому у задоволенні позовних вимог просила відмовити.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.11.2024 року, витребувано з Луцького РУП ГУНП у Волинській області та ГУНП у Черкаській області інформацію про стан досудового розслідування кримінального провадження №12023030580002325 від 02.08.2023 року.
25.11.2024 року від представника позивача до суду подано письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що відповідно до умов і правил надання банківських послуг, зокрема п. 1.1.10.10.9, Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених ка Картці даних, а тому відмова від сплати за кредитом не обгрунтована та є такою, що суперечить умовам і правилам банку.
У судовому засіданні представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заявлені вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити.
Заслухавши пояснення учасників справи, кожного зокрема, дослідивши представлені письмові докази в справі, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» за договором банківського обслуговування.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, представник позивача зазначив, що 29.07.2023 року було здійснено ідентифікацію клієнта та ОСОБА_3 підписала заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, ознайомилася з умовами кредитування та з використанням ОТР пароля підписала Паспорт кредиту та Графік кредиту.
Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк», вбачається, що 29.07.2023 року ОСОБА_3 отримала кредитні картки № НОМЕР_1 , термін дії 07/27, та № НОМЕР_2 , терміном дії 08/27 /а.с.25/.
На підтвердження заборгованості у відповідача Банк надав виписку за договором б/н за період з 29.07.2023 року по 28.06.2024 року, з якої вбачається, що з 29.07.2023 року по 30.07.2023 року було здійснено банківські операції - зняття готівки в банкоматі (м. Черкаси) у сумі 49923,35 грн. /а.с.23/.
У судовому засіданні представник позивача стверджував, що відповідач зобов'язання за кредитним договором щодо погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом систематично належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 23.06.2024 року виникла заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 62322,70 грн., з яких: 49923,35 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12399,35 грн. - заборгованість за відсотками.
Разом з тим, відповідач звернулася у поліцію та відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 02.08.2023 року до ЄРДР за №12023030580002325 внесено відомості про те, що 29.07.2023 року о 17 год. 20 хв., невстановлена особа, перебуваючи у невстановленому місці, під приводом надання грошової допомоги, залишила невідоме посилання, перейшовши на котре ОСОБА_3 ввела дані власної банківської карти імітованої АТ «ПриватБанк» НОМЕР_2 , внаслідок чого з її карти відбулося списання грошових коштів в сумі 50000 грн. Правова кваліфікація злочину ч. 3 ст. 190 КК України /а.с.88/.
Судом встановлено, що на час розгляду справи Черкаським РУП ГУНП в Черкаській області здійснюється досудове розслідування.
Також, у судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_3 відносно вказаних подій 31.07.2024 року та 14.08.2023 року зверталася до АТ КБ «ПриватБанк».
Аналізуючи фактичні обставини справи, суд зазначає наступне.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
В постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Відповідно до частин сьомої - дев'ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 та інших.
Крім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
Також, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
Відтак, у судовому засіданні встановлено, що позивачем не доведено те, що відповідач ОСОБА_3 свідомо сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Крім того, перевіркою сервісів банку було встановлено вхід до Приват 24 по клієнту ОСОБА_3 з нетипового для клієнта пристрою та регіону входження, м. Черкаси, що є нетиповим місцем її проживання (мешкання). Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, відповідач відразу повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема службової перевірки АТ КБ «ПриватБанк» по даному факту, вхід в Приват 24 був здійснений під авторизацією ОСОБА_3 . Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання її фінансового телефону та іншої особистої інформації. Підставою відмови банк визначив правильне введення ПІН-коду карток.
Отже, оскільки не доведено волевиявлення ОСОБА_3 на зняття коштів 29.07.2023 року та 30.07.2023 року у зазначеному розмірі, то і проценти як плата за користування цими коштами у розмірі 12399,35 грн. не повинні стягуватися, з огляду на те, що ОСОБА_3 кредитними коштами не користувалася.
Варто зазначити, що списання грошових коштів з карткового рахунку відповідача ОСОБА_3 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, відповідач звернулася до правоохоронних органів.
Такий висновок суду узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23), який також погодився з позиціями викладеними у попередніх постановах Верхового суду, на які посилається суд, мотивуючи дане рішення у цій справі.
Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, на основі повно і всебічно з'ясованих обставину справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними належними та достатніми доказами, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд, відмовляючи у позові, залишає за позивачем понесені ним судові витрати у справі.
Разом з тим, щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу з позивача на користь відповідача у розмірі 7000 грн., суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
В силу ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно із частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини 2 статті 140 ЦПК України розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Окрім того, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що 11.08.2023 року між ОСОБА_3 та адвокатом Лизуном А.С. укладено договір про надання правової допомоги, згідно якого останній було надано кваліфіковану правничу допомогу.
Відповідачем ОСОБА_3 на підтвердження витрат на п правничу допомогу надано суду наступні документи: квитанцію №010414 від 07.10.2024 року на суму 7000 грн., розрахунок витрат на правову допомогу від 07.10.2024 року та ордер на надання правничої допомоги серії АО №1145173 /а.с.90-92/.
Із вищевказаних документів вбачається, що адвокатом Лизуном А.С. надано ОСОБА_3 наступну правничу допомогу, а саме: консультація клієнта - 1000 грн., підготовка відзиву на позовну заяву - 5500 грн., ксерокопіювання та завірення документів - 500 грн.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Враховуючи вищевикладене з урахуванням складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт; з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення даної вимоги та стягнення з позивача АТ КБ «ПриватБанк» на користь відповідача ОСОБА_3 судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.
Керуючись ст. ст. 19, 81, 141, 247, 274-279 ЦПК України, ст. ст. 207, 509, 526, 527, 530, 626, 628, 633, 634, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570.
Представник позивача - Ковальчук Андрій Віталійович, адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Представник відповідача - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 .
Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька
Повний текст рішення суду виготовлено 04.12.2024 року.