Справа № 536/559/24 Номер провадження 22-ц/814/3401/24Головуючий у 1-й інстанції Клименко С.М. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
21 листопада 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Дряниця Ю.В.
судді: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Давиденко Катерини Сергіївни на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітнього сина, що продовжує навчання,-
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що він є повнолітнім та навчається на 3 курсі денного відділення Дніпровського технолого-економічного фахового коледжу І рівня акредитації термін навчання по січень 2025 року і в зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги з боку батька ОСОБА_2 , яку він не надає, але має можливість надавати.
Позивач просив суд стягнути з відповідача аліменти на свою користь до припинення навчання, але не довше як до досягнення двадцяти трьох років розмірі 1/5 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача та понесені витрати на правничу допомогу в сумі 4 000 грн.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 липня 2024 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Із рішенням районного суду не погодився позивач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з'ясування, просить рішення районного суду скасувати й ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вказує, що судом першої інстанції не було враховано того, що утримання ОСОБА_1 повністю покладено на матір, а відповідач добровільно не надає допомоги на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Звертає увагу суду, на те що твердження відповідача про те, що він офіційно не працевлаштований та у нього поганий стан здоров'я, самі по собі не свідчать про повну відсутність у ОСОБА_2 можливості надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який продовжує навчання та не звільняють відповідача у повному обсязі від обов'язку надання матеріальної допомоги позивачу.
Вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 не може надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчатися після досягнення повноліття. При цьому зауважує, що обов'язок утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчання, покладається на обох батьків.
Зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не перевірив та не встановив чи перебував відповідач на обліку у центрі зайнятості, чи намагався він влаштуватися на відповідну роботу чи працює він на момент розгляду справи, та залишив поза увагою те, що відповідачем не доведено жодними доказами тієї обставини, що у нього відсутні інші доходи, що є окремим самостійним порушенням норм процесуального права, адже доказування не може ґрунтуватись на припущеннях
Як на доказ наявності доходу у відповідача позивач вказує на здійснення ОСОБА_2 часткової оплати боргу за виконавчим по стягненню аліментів.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (ч.1 ст.368 ЦПК України) без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. При цьому враховує наступне.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно довідки № 16 від 16.01.2024, повнолітній ОСОБА_1 зарахований на 1 курс денного відділення Дніпровського технолого-економічного фахового коледжу І рівня акредитації, на час розгляду справи навчається на третьому курсі, термін закінчення навчання січень 2025 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів в підтвердження обставин, що є предметом спору щодо матеріального стану його матері, отримання чи не отримання ним стипендії, стану здоров'я та матеріального становища відповідача.
Апеляційний суд із висновками суду першої інстанції погоджується.
Згідно зі статтею 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріально допомогу.
Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
У пункті 20 постанови Пленумом Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років, продовження ними навчання, потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі та можливість надавати таку допомогу.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено ані його потреба у матеріальній допомозі, ані можливість відповідача надавати таку матеріальну допомогу.
У відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Доводи апеляційної скарги встановлених судом обставин не спростовують.
Доводи позивача про задовільне матеріальне становище відповідача та можливість надавати матеріальну допомогу, які обґрунтовані сплатою ОСОБА_2 заборгованості за виконавчим провадженням, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сам по собі факт оплати заборгованості не може бути розцінений судом як належний та допустимий доказ задовільного матеріального стану.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач не був позбавлений права подати до районного суду клопотання про витребування доказів щодо матеріального стану відповідача.
При цьому доводи апеляційної скарги щодо неповного дослідження районним судом обставин справи, зокрема що суд не перевірив та не встановив чи перебував відповідач на обліку у центрі зайнятості, чи намагався він влаштуватися на відповідну роботу чи працює він на момент розгляду справи, також не заслуговують на увагу суду, оскільки згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, з наведеного слідує, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правомірно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, правильно встановив обставини справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За вказаних обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Давиденко Катерини Сергіївни- залишити без задоволення.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 30 липня 2024 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Ю.В. Дряниця
Судді Л.І. Пилипчук
О.В. Чумак