Справа № 554/624/24 Номер провадження 22-ц/814/3084/24Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В.М. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
28 листопада 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П.,
при секретарі Філоненко О.В.
за участю представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Тимошенка Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тимошенка Дмитра Володимировича
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 31 травня 2024 року ухвалене суддею Бугрієм В.М., повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання батьківства,-
Зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Октябрського районного суду м. Полтава з позовом до ОСОБА_1 про визнання батьківства. Просила визнати, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що у вересні 2004 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , познайомилася з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. На момент їхнього знайомства в неї вже був син від першого цивільного шлюбу, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 12.05.2003 року, актовий запис № 20.
З вересня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали жити однією сім'єю без реєстрації шлюбу у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
За час спільного проживання з відповідачем у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 13.07.2010 року, актовий запис № 287, виданим Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 від 22.05.2014 року, актовий запис № 269, виданим Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції.
Під час спільного проживання з ОСОБА_1 вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки один перед одним. Вони разом виховували її сина від першого цивільного шлюбу, ОСОБА_5 та спільних синів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відповідач ніколи не заперечував, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 дійсно є його рідними синами. Крім того, протягом 13 років ОСОБА_8 активно займався вихованням дітей - вчив їх ловити рибу, грати у футбол, ліпити сніговиків, кататися на льодянці, їздити на велосипеді, водив в парки, кафе, на атракціони, святкували разом дні народження синів, відводив та забирав синів із садочка та школи, відвідував свята та батьківські збори.
Даний факт підтверджується довідкою №01-32/422 від 13.11.2022 року виданою Комунальним закладом «Полтавською загальноосвітньою школою I-III ступенів № 20 імені Бориса Серги Полтавської міської ради Полтавської області», довідкою № 177 від 14.11.2023 року, виданою Новоселівською гімназією Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, довідкою № 178 від 14.11.2023 року, виданою Новоселівською гімназією Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
З вересня 2023 року відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погіршилися.
На даний час ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов'язків, матеріальної допомоги на утримання синів не надає, не піклується про них і відмовляється визнавати факт свого батьківства щодо малолітніх синів, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується характеристиками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які видані Новоселівською гімназією Новоселівської сільської ради, де зазначено, що лише мама та бабуся приділяють увагу навчанню учнів та виконують активну роль у вихованні. З огляду на викладене ОСОБА_2 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішеня суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 31 травня 2024 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання батьківства - задоволено.
Визнано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання до суду позовної заяви у розмірі 1211,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу 20 000 грн.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Тимошенко Д.В. просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 судового збору за подання до суду позовної заяви у розмірі 1211,20 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. - скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання до суду позовної заяви у розмірі 605,60 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Вказував, що у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року в справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також вказував, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
При вирішенні питання про компенсацію понесених стороною витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Вказував на неправильність висновків суду щодо стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги, оскільки перш за все суд має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч. 3 - 7, 9 ст. 141 ЦПК України.
Наголошував, що судом першої інстанції не враховано складність справи, оскільки підготовка позовної заяви про визнання батьківства, а також написання відзиву та клопотання для професійного досвідченого адвоката не становить надмірної складності та не потребує розробок стратегій, а більш того залучення до даної справи одразу двох адвокатів штучно збільшує розмір понесених витрат та не відповідає принципам розумності, а тому визначена вартість послуг у розмірі 20 000 грн. є завищеною та підлягає зменшенню до 3 000 грн.
03.10.2024 року представник заявника ОСОБА_2 - адвокат Нестеренко Н.М.надала Полтавському апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 31.05.2024 року - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Тимошенка Д.В. дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Встановлено, що у вересні 2004 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , познайомилася з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент їхнього знайомства в неї вже був син від першого цивільного шлюбу, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 12.05.2003 року, актовий запис № 20.
З вересня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали жити однією сім'єю без реєстрації шлюбу у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
За час спільного проживання у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 13.07.2010 року, актовий запис № 287, виданим Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 від 22.05.2014 року, актовий запис № 269, виданим Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції.
Окрім того були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки один перед одним. Вони разом виховували її сина від першого цивільного шлюбу, ОСОБА_5 та спільних синів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
31.05.2024 року від відповідача ОСОБА_1 до Октябрського районного суду м. Полтава надійшла заява про визнання позову в порядку ст.. 206 ЦПК України (а.с.69).
Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про достатність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення вимог про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, в іншій частині по суті спору судове рішення не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи заяву про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу повністю є співмірним та обґрунтованим.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно із п. 8 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України'заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Верховний Суд в постанові 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначив, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.
Для визначення суми відшкодування необхідно з'ясовувати критерії реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи.
Встановлено, що між ОСОБА_2 та ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності - адвокатом Нестеренко Наталією Миколаївною та ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності - адвокатом Ткаченко Анною Володимирівною укладено договір № 02/11/23 від 06 листопада 2023 року про надання правничої допомоги.
Між адвокатами Нестеренко Н.М., ОСОБА_9 та ОСОБА_2 погоджено, що клієнт зобов'язується сплатити адвокатам гонорар за здійснення дій пов'язаних з виконанням предмету договору в розмірі 20 000 грн. Дана сума сплачується наступним чином: ОСОБА_10 - 2500 грн в день укладення Договору, 5 000 грн до 06 грудня 2023 року, 2500 грн. до 31 грудня 2023 року; ОСОБА_9 - 2500 грн. в день укладення даного Договору, 5 000 грн. до 06 грудня 2023 року, 2500 грн. до 31 грудня 2023 року.
Факт надання адвокатами правничої допомоги клієнту та відповідно отримання правничої допомоги від адвоката, оплати вартості правничої допомоги підтверджується актом наданих послуг від 31 травня 2024 року (а.с.79) копіями квитанцій (а.с.86) та детальним описом робіт та наданих послуг адвокатом Нестеренко Н.М. та ОСОБА_9 по договору № 02/11/23 від 06 листопада 2023 року (а.с.89).
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила наступні обставини справи, а саме - 31.05.2024 року представники позивача ОСОБА_2 подали до Октябрського районного суду м. Полтави клопотання, в якому просили стягнути з ОСОБА_1 витрати пов'язані з розглядом справи в суді, та долучили відповідні докази понесених витрат позивача на правничу допомогу. Того ж дня клопотання було направлено засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 , що підтверджується описом вкладення до цінного листа та конвертом.
31.05.2024 року Октябрським районним судом м. Полтави було ухвалено рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнуто на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн.
Проте ОСОБА_1 отримав зазначене клопотання лише 14.06.2024 року, що підтверджується трекінгом відправлень (а.с.109).
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було порушено процесуальні права відповідача, які визначені ст.. 43 ЦПК України, тим, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Зазначені дії суду призвели також до порушення ст.. 137 ЦПК України, яка передбачає право сторони подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З викладеного вбачається, що суд ухвалив рішення по суті в той час, коли відповідач не отримав клопотання позивача про розподіл витрат на оплату правничої допомоги адвоката, докази цих витрат чим, позбавив можливості відповідача скористатися своїм процесуальним правом подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитися із зазначеним розміром витрат на правову допомогу.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витрачений адвокатом час.
За результатами розгляду питання про розподіл судових витрат та дослідження поданих на їх підтвердження доказів, суд апеляційної інстанції встановив, що предмет спору в цій справі не є складним, характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, а тому відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальних документи, які містяться у ній та не є складними і не можуть займати значних витрат часу на їх виготовленнята побудову правової позиції фахівцем в галузі права.
З урахуванням складності та категорії справи (визнання батьківства), обсягу доказів у справі, складання процесуальних клопотань, вивчення і аналіз матеріалів та судової практики не потребували від професійних адвокатів значних зусиль та витрат часу, тож вартість послуг на правничу допомогу колегія суддів вважає явно завищеною та не співмірною з вказаними критеріями та обсягом складених документів.
Також приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що відшкодування заявлених позивачем витрат у розмірі 20000 грн. є завищеним та необґрунтованим, а також неспівмірними з витраченим часом та обсягом виконаних робіт.
Колегія суддів вважає, що враховуючи те, що позов було задоволено відповідно до поданої ОСОБА_1 заяви в порядку ст.. 206 ЦПК України, складність справи та виконані роботи, розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн., не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на її складність, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва, принципів співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, обґрунтованими та справедливими є витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Щодо стягнення судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
По справі вбачається, що при подачі позовної заяви до суду ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. за дві позовні вимоги немайнового характеру, що підтверджується квитанцією № 9330-5440-4740-5714 від 19.01.2024 року та квитанцією № 9330-5440-4044-2846 від 19.01.2024 року.
31.05.2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява про визнання позову в порядку ст. 206 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма викладена і в частині 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
З огляду на викладене необхідно повернути ОСОБА_2 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 1211,20 грн. сплаченого при подачі позову відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.3425015584.1 дата здійснення платіжної операції 19.01.2024 12:14:43 код квитанції№ 9330-5440-4740-5714.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає зміні з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тимошенка Дмитра Володимировича- задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 31 травня 2024 року в частині стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу змінити зменшивши суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 10 000 грн., яку слід стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 .
Повернути ОСОБА_2 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 1211,20 грн. сплаченого при подачі позову відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.3425015584.1 дата здійснення платіжної операції 19.01.2024 12:14:43, код квитанції№ 9330-5440-4740-5714.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 листопада 2024 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль