Справа №:755/18588/24
Провадження №: 4-с/755/167/24
"02" грудня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Арапіної Н.Є.
з секретарем Цалко Д.М.
за участі
представника заявника ОСОБА_1
представника заінтересованої особи ОСОБА_2 ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за скаргою боржника ОСОБА_4 за участю заінтересованих осіб ОСОБА_2 , Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспілському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанов державного виконавця,
скаржник ОСОБА_4 звернулася до суду зі скаргою за участю заінтересованих осіб ОСОБА_2 , Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспілському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанов державного виконавця. Свої вимоги мотивувала тим, що 31 грудня 2020 року державним виконавцем Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Білодід І.Ю. у ВП № НОМЕР_1 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». 15 жовтня 2024 року старшим державним виконавцем Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспілському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Павлюченко М.А. у ВП № НОМЕР_1 винесено постанови про відновлення виконавчого провадження та про арешт коштів боржника. Однак стягувач не звертався до органу примусового виконання рішення із заявою про повторне пред'явлення виконавчого листа до виконання, а строк для повторного пред'явлення виконавчого документу сплив. Крім того, законом визначено виключний перелік випадків, які можуть слугувати підставою для відновлення виконавчого провадження. У зв'язку з чим просить скасувати постанову старшого державного виконавця Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15.10.2024 про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1; скасувати постанову старшого державного виконавця Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15.10.2024 «Про арешт коштів боржника» у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Заявник в судове засідання не з'явилася, хоча повідомлена про час та місце судового засідання. Представництво інтересів здійснював ОСОБА_1 .
Представник заявника ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав вимоги скарги.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечував проти задоволення скарги з підстав, викладених у письмових запереченнях.
Представник заінтересованої особи Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспілському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з'явився, хоча повідомлена про час та місце судового засідання. До суду надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи у відповідності до вимог ч. 1 ст.450 ЦПК України та вирішив справу на підставі наявних доказів з урахуванням розумного строку розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
05 березня 2020 року державним виконавцем Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Свириденко Я.В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 755/13134/18, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 25 січня 2019 року (а.с. 66-67).
12 березня 2020 року державним виконавцем Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Свириденко Я.В. у ВП № НОМЕР_1 винесено постанову про арешт коштів боржника (а.с. 79-80).
03 квітня 2020 року державним виконавцем Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Свириденко Я.В. у ВП № НОМЕР_1 винесено постанову про арешт коштів боржника (а.с. 86-87).
31 грудня 2020 року державним виконавцем Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Білодід І.Ю. у ВП № НОМЕР_1 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 89-90).
15 жовтня 2024 року начальником Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспілському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Соколовим Г.О. винесено постанову про перевірку виконавчого провадження, якою постановлено в межах здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_1 скасувати постанови від 03 квітня 2020 року про накладення арешту на кошти боржника; винести постанову про відновлення виконавчого провадження. Мотивами для винесення вказаної постанови слугувало неврахування державним виконавцем Білодід І.Ю. положень ч. 3 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження" та порушення вимог ч. 3 ст. 18 п. 7 Закону України «Про виконавче провадження" при винесенні постанови від 03 квітня 2020 року (а.с. 91-92).
15 жовтня 2024 року старшим державним виконавцем Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспілському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Павлюченко М.А. у ВП № НОМЕР_1 винесено постанову про відновлення виконавчого провадження (а.с. 100-101).
15 жовтня 2024 року старшим державним виконавцем Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспілському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Павлюченко М.А. у ВП № НОМЕР_1 винесено постанову про арешт коштів боржника (а.с. 103-104).
В обґрунтування вимог заявник зазначив, що стягувач не звертався до органу примусового виконання рішення із заявою про повторне пред'явлення виконавчого листа до виконання. Строк для повторного пред'явлення виконавчого документу сплив. Крім того, законом визначено виключний перелік випадків, які можуть слугувати підставою для відновлення виконавчого провадження.
Представники заінтересованих осіб не скористалися своїм правом подачі письмових заперечень на скаргу.
За змістом ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно ч. 1,2 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
Відповідно до частини третьої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції".
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Тлумачення зазначених норм права та положень статті 447 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Звертаючись до суду, сторона виконавчого провадження зобов'язана обґрунтувати, а суд, в свою чергу, зобов'язаний встановити, яке саме право скаржника як сторони виконавчого провадження порушено та підлягає захисту в порядку судового контролю за виконанням.
У порядку судового контролю за виконанням судових рішень правовий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту.
По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів сторони виконавчого провадження - є неприпустимим, саме по собі порушення норм законодавства ще не є достатньою підставою для задоволення скарги в порядку судового контролю; необхідно також довести та встановити порушення прав саме скаржника як сторони виконавчого провадження.
Отже, якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року по справі № 654/3323/20.
З рахуванням вище вказаної правової позиції Верховного Суду, суд вважає, що скаржником не доведено, чим порушено його права як сторони боржника виконавчого провадження оскаржуваними постановами державного виконавця від 15 жовтня 2024 року, в той час, як всі дії, які передували вказаним постановам порушували права стягувача, а сама оскаржувана постанова про відновлення виконавчого провадження фактично є способом відновити порушені права саме стягувача.
За встановлених обставин суд доходить висновку про відмову у задоволенні скарги по цій справі.
Керуючись ст.ст. 321, 353 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 260, 353, 447, 450, 451 ЦПК України, суд,
у задоволенні скарги боржника ОСОБА_4 за участю заінтересованих осіб ОСОБА_2 , Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспілському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанов державного виконавця відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Є.Арапіна