04 грудня 2024 року № 320/32692/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішень.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі по тексту також відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 80104500000/650 від 14.06.2023 про скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну;
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 80102500071267/650/1 від 14.06.2023 про скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що скасування дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.п. 3,4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» та скасування посвідки на постійне проживання грубо порушує його права щодо можливості на законних підставах перебувати на території України разом з родиною з обґрунтуванням безпідставності оскаржуваних рішень відповідача.
Позивач також вказує про протиправність рішень про скасування дозволу на імміграцію в Україну без законних на те підстав, а також за відсутності доказів, які б свідчили про наявність підстав, передбачених підпунктами 3, 4 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 (суддя Балаклицький А.І.) відкрито провадження у справі № 320/32692/23 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Від Центрального міжрегіонального управління ДМС України у місті Києві та Київській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про правомірність прийнятих ним рішень з посиланням на подання Управлінням стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому вказано про те, що позивач створює загрозу національній безпеці України, громадському порядку, а також охороні здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживаються в Україні.
Разом із відзивом на позовну заяву Центральним міжрегіональним управлінням ДМС України у місті Києві та Київській області надано до суду копії матеріалів особової справи позивача.
12.12.2023 до суду також надійшло клопотання Центрального міжрегіонального управління ДМС України у місті Києві та Київській області про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.
У зв'язку з повторним автоматизованим розподілом справу № 320/32692/23 передано на розгляд судді Дудіну С.О., що підтверджується відповідним протоколом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 прийнято адміністративну справу № 320/32692/23 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С.О.; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; відмовлено у задоволенні клопотання Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про залучення до участі у справі в якості третьої особи Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
03.12.2019 громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україні на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (як особа, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки).
13.05.2020 начальником ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було затверджено висновок про прийняття рішення про надання дозволу громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
23.05.2020 позивачеві було видано дозвіл на імміграцію в Україну №80114200024261/1032.
12.06.2020 позивачеві було видано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 зі строком її дії до 11.06.2030.
З матеріалів справи вбачається, що на адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від Управління стратегічних розслідувань у м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшло подання (у вигляді листа від 02.06.2023 №2943/55/125/03-23) про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що він станом на 30.08.2022 на території України перебуває у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
14.06.2023 р. ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на підставі вказаного подання відповідачем прийнято рішення №80104500000/650 від 14.06.2023 про скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.п. 3,4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» та рішення № 80102500071267/650/1 від 14.06.2023 про скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаних рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Частиною першою статті 1 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI (далі-Закон №3773, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;
іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;
посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 №2491-III (далі-Закон №2491, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону №2491 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 12 Закону №2491 (в редакції, яка була чинна на момент прийняття відповідачем рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну) визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2491 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Згідно з пунктом 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983, в редакції, яка була чинна на момент прийняття контролюючим органом рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Відповідно до пункту 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Пунктом 23 Порядку №1983 встановлено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (пункт 24 Порядку №1983).
Згідно з пунктом 25 Порядку №1983 рішення ДМС, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов'язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.
25.04.2018 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №321, якою затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі-Порядок №321, в редакції, яка була чинна на момент прийняття відповідачем рішення про скасування посвідки на постійне проживання).
Згідно з пунктами 1-3 Порядку №321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.
Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України та які:досягли 16-річного віку, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто; не досягли 16-річного віку або визнані обмежено дієздатними чи недієздатними, - на підставі заяв-анкет одного з батьків (усиновлювачів), з ким проживають особи на підставі дозволу на імміграцію, опікунів, піклувальників.
Відповідно до пунктів 64-67 Порядку №321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: 1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію"; 2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом.
Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття.
Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
Згідно з пунктом 78 Порядку №321 рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
Рішенням відповідача № 80104500000/650 від 14.06.2023 дозвіл позивача на імміграцію в Україну був скасований на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 12 Закону №2491, яким закріплено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Рішенням відповідача № 80102500071267/650/1 від 14.06.2023 посвідка на постійне проживання була скасована на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку №321 - у зв'язку зі скасуванням дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію".
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №802/1439/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87079873) зауважив, що статтею 12 Закону №2491 передбачено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону №2491.
У поданні Управління стратегічних розслідувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції в Київській області від 02.06.2023 № 2943/55/125/03-23 зазначено, що позивач є членом кримінального середовища та організованої злочинної групи, заснованої на етнічній основі, що діє на території міста Києва та Київської області, який організовує, координує та матеріально забезпечує функціонування злочинної групи, що спеціалізується на вимаганні неіснуючих боргів, передачі прав на нерухоме майно з осіб, які здійснюють некомерційну діяльність, а також шляхом підробки документів здійснюють заволодіння об'єктами нерухомості у силовий спосіб та інших тяжких або особливо тяжких злочинів, та має значний вплив на криміногенну обстановку в м.Києві та Україні.
На підставі цього Управління стратегічних розслідувань у м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України дійшло висновків, що позивач становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, внаслідок чого скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав та законних інтересів громадян України.
Водночас, ані у висновку за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну, ані в оскаржуваних рішеннях відповідача не зазначено жодних конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем будь-яких протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні. Відсутня така інформація і у висновку відповідача, складеному за результатами розгляду подання УСР у м. Києві ДСР НП України, оскільки в ньому зазначено, що відображена у поданні інформація є достатньою для скасування дозволу на імміграцію. У висновку не вказано про запитування відповідачем у ініціатора подання (УСР у м. Києві ДСР НП України) додаткової інформації, необхідної для всебічного аналізу подання, як це передбачено пунктом 23 Порядку №1983.
Таким чином, суд зазначає, що інформація, викладена у поданні УСР у м. Києві ДСР НП України, була розцінена відповідачем в якості підтверджених фактів без здійснення додаткової перевірки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 суд витребував від Управління стратегічних розслідувань в м.Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України докази, які підтверджують обставини, викладені у поданні від 02.06.2023 №2943/55/125/03-23, направленому начальникові Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області В'ячеславу Гузю, зокрема, щодо того, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є членом кримінального середовища та організованої злочинної групи, заснованої на етнічній основі, що діє на території міста Києва та України, який організовує, координує та матеріально забезпечує функціонування злочинної групи, що спеціалізується на вимаганні неіснуючих боргів, передачі прав на нерухоме майно з осіб, які здійснюють некомерційну діяльність, а також шляхом підробки документів здійснюють заволодіння об'єктами нерухомості у силовий спосіб та інших тяжких або особливо тяжких злочинів, та має значний вплив на криміногенну обстановку в м.Києві та Україні.
У відповідь на вказану ухвалу суду Управління стратегічних розслідувань в м.Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України направило лист від 22.11.2024 №65654-2024, в якому повідомило, що матеріали, які стали підставою для складання висновків про існування організованих злочинних груп, а також їх складу та учасників, містять інформацію з обмеженим доступом, а тому не підлягають передачі та розголошенню.
Таким чином, судом встановлено, що ані відповідачем, ані ініціатором подання не надано суду жодних доказів, які б підтверджували існування тих обставин, які були зазначені у поданні від 02.06.2023 №2943/55/125/03-23 та покладені відповідачем в основу спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну без здійснення до того ж додаткової перевірки.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що на час прийняття оскаржуваного рішення Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області не мало належних та допустимих доказів як вини позивача у вчинені тяжких злочинів, зазначених у поданні ДСР НП України, так і в принципі існування таких фактів.
В матеріалах справи не міститься доказів причетності позивача до вказаних правопорушень та не надано доказів притягнення останнього до адміністративної та/або кримінальної відповідальності.
У той же час, матеріали справи містять докази перебування позивача у шлюбі з громадянкою України, реєстрації місця проживання особи, наявність двох неповнолітніх дітей, народжених у шлюбі з громадянкою України, ведення підприємницької діяльності та витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей», відповідно до якої позивач на території України станом на 22.09.2023 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.
Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.
Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, зокрема, доказів, які б підтверджували вчинення позивачем винних дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, або доказів того, що це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що на час прийняття спірних рішень та протягом розгляду справи в Київському окружному адміністративному суді відповідач не надав суду належних та допустимих доказів існування обставин, які пунктами 3, 4 частини першої статті 12 Закону №2491 визначені в якості підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що контролюючий орган дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав до скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
Крім того, станом на момент винесення судового рішення позивач до адміністративної та/або кримінальної відповідальності не притягується, повідомлення про підозру не повідомлено, не знятої чи не погашеної судимості останній немає та у розшуку він не перебуває, що не спростовано доказами, наданими відповідачем.
Суд наголошує на тому, що для доведення правомірності рішень відповідача, відповідачем мало бути надано докази встановлення підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу, яких надано не було, тобто, всі обставини є недоведеними та ймовірними.
Посилання відповідача на превентивність застосованих заходів та відсутність у міграційного органу повноважень перевіряти обставини, вказані у поданні, не приймаються судом, оскільки прямо суперечать вищенаведеним положенням пункту 23 Порядку №1983, та, окрім того, не можуть звільняти відповідача від обов'язку доводити відповідність своїх рішень приписам ст. 2 КАС України на виконання норм ст. 77-78 КАС України.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 червня 2022 року у справі № 640/13572/20 наголосив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.
Таким чином, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для подання пояснень емігрантів, стосовно яких розглядається питання.
Водночас, відповідачем не надано будь-яких доказів проведення такої перевірки чи то запрошення позивача для надання пояснень до моменту прийняття оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим порушено право позивача «бути почутим».
Відсутність доказів надсилання (або вручення) іноземцю або особі без громадянства запрошення про надання пояснень та відповідних документів свідчить про невиконання територіальними органами і підрозділами ДМС України всіх дій, спрямованих на повне та всебічне вивчення та оцінку всіх документів та матеріалів, які можуть бути доказом наявності або відсутності підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі № 320/48411/23.
Оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень неминуче призвело до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію" є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Комісар Ради Європи з прав людини видав рекомендацію від 19.09.2001 стосовно прав іноземців, які бажають в'їхати на територію держав-членів Ради Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19). Відповідно до пункту 11 зазначеної рекомендації у випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції гарантувалося не лише законом, але також на практиці.
При цьому конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані Конвенцією, повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами.
Суд наголошує, що будь-яка інформація (в тому числі органів Національної поліції) може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи.
У свою чергу, така перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є обов'язком ДМС.
Без проведення відповідної перевірки вказаних обставин, прийняття ДМС відповідних рішень є лише формальністю та суперечить як чинному законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 13 травня 2021 року у справі № 815/1063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 240/6247/18.
З огляду на зазначене, відповідач не довів існування передбачених чинним законодавством про імміграцію підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
Також, суд при вирішенні цієї справи враховує, що при прийнятті рішень про скасування дозволу на імміграцію, суб'єкту владних повноважень слід враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію, наявність подружжя із громадянством України, наявність дітей та підстави їх перебування в Україні.
Суб'єкту владних повноважень слід дотримуватись принципу пропорційності, і недопущення настання несприятливих наслідків для іноземця або особи без громадянства, яких може бути протиправно зобов'язано покинути Україну та розлучитись зі своєю родиною.
Скасування дозволу на імміграцію має відбуватися за умови дотримання принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для іноземців та осіб без громадянства при відсутності будь-якої вини з їх боку. Не з'ясування органами ДМС України, суттєвих обставин життя іммігрантів, їх родинних та соціальних зв'язків призводить до порушення прав таких осіб, оскільки вони мають передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію. Такі дії також визнані судами неправомірним втручанням органу державної влади в сімейне життя позивача.
Матеріалами справи встановлено, що згідно свідоцтва про народження від 17 березня 2015 року серії НОМЕР_2 та від 27 квітня 2018 року серії НОМЕР_3 , позивач є батьком двох неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS №192) (укр/рос) № ETSN192, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи (Конвенцію ратифіковано з заявою Законом №166-V від 20.09.2006 (ст. 4)).
Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Крім того, згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини, «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королевства» (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, №307, р. 55, § 86).
Враховуючи вищезазначене, скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну суперечить принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Окрім цього, суд враховує, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли, оскільки, при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання йому дозволу на імміграцію в Україну.
Суд зазначає, що рішення відповідача ґрунтуються на припущеннях, без належного підтвердження зазначених в поданні та рішенні фактах та доказах.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia» суд вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об'єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення національної безпеки, що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.
У ході розгляду даної справи відповідачем не доведено наявність підстав, не надано обґрунтувань існування загроз, передбачених пунктами 3, 4 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію", які могли б бути підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській № 80104500000/650 від 14.06.2023 про скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області № 80102500071267/650/1 від 14.06.2023 про скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 посвідки на постійне місце проживання, суд зазначає таке.
Як зазначено вище, підставою прийняття відповідачем рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області № 80102500071267/650/1 від 14.06.2023 про скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 посвідки на постійне місце проживання є встановлення факту скасування наданого йому дозволу на імміграцію.
Враховуючи визнання судом протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській № 80104500000/650 від 14.06.2023 про скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, вказане рішення втрачає юридичну силу з моменту його прийняття, не тягне за собою жодних правових наслідків, а тому не може бути підставою для скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 посвідки на постійне місце проживання.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області № 80102500071267/650/1 від 14.06.2023 про скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 посвідки на постійне місце проживання підлягають задоволенню як похідні.
Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2147,20 грн, що підтверджується наявним у справі платіжним документом.
Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській № 80104500000/650 від 14.06.2023 про скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) дозволу на імміграцію в Україну.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області № 80102500071267/650/1 від 14.06.2023 про скасування громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) посвідки на постійне місце проживання.
4. Стягнути на користь громадянина Азербайджанської Республіки Байрамова ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2147,20 грн (дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд.4-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.