26 вересня 2024 року № 320/489/23
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Ставничому Н.В., за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Тюріної Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства економіки України (далі - відповідач, Мінекономіки) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 05.12.2022 №1593-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту економіки безпеки і оборони - начальника управління економіки безпеки і оборони Міністерства економіки України;
- зобов'язати Міністерство економіки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2022 по дату ухвалення судом рішення про поновлення на роботі з урахуванням індексації.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2023 позовну заяву залишено без руху як таку, що не відповідає положенням ст.ст. 160, 161 КАСУ, позивачеві запропоновано усунути виявлені недоліки у п'ятиденний строк у спосіб, визначений ухвалою.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження (суддя Брагіна О.Є.).
Відповідно до ч. 1 ст. 35 КАС України справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
Згідно з ч. 9 ст. 31 КАС України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
На підставі розпорядження Київського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 №258-р/ка у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду, проведено повторний автоматизований розподіл справи №320/489/23, за результатами якого, головуючим суддею визначено Щавінського В.Р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 прийнято до провадження судді Щавінськоо В.Р. дану адміністративну справу, вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу, позивача протиправно звільнено з посади заступника директора департаменту економіки безпеки і оборони - начальника управління економіки безпеки і оборони Міністерства економіки України згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Вказує, що одночасно з попередженням про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Як зазначає позивач, в порушення вимог ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» йому не було запропоновано наявну вакантну рівнозначну посаду державної служби, за її наявності, не було дотримано переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю. Крім того, вказує, що на момент звільнення фактично були наявні в новоствореному органі рівнозначні посади державної служби, а саме заступника директора департаменту - начальника відділу економічного супроводження оборонних закупівель та обороно-промислового комплексу або заступника директора департаменту - начальника відділу мобілізаційної підготовки чи заступника директора департаменту - начальника відділу політики експортного контролю. На думку позивача, відповідач вживав всіх заходів з метою призначення на зазначені вище посади інших працівників, окрім того щоб запропонувати такі посади ОСОБА_1 , які є рівнозначними займаній ним посаді, яка була ліквідована.
Відповідач надав до суду відзив, у якому стверджує, що наказом Мінекономіки затверджено нову структуру Міністерства, у зв'язку із чим затверджено новий штатний розпис, а тому посада, яку займав позивач - заступник директора департаменту економіки безпеки і оборони - начальник управління економіки безпеки і оборони Міністерства економіки України була скорочена та позивача звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням численності штату державних службовців. На думку відповідача, Мінекономіки було дотримано процедуру попередження про наступне звільнення позивача та запропоновані вакантні посади, однак позивач не погодилась з переведенням на посаду головного спеціаліста відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони, а також запропоновано перелік всіх наявних в Міністерстві вакантних посад для можливого переведення на одну із них для подальшого проходження державної служби.
Вказав, що ОСОБА_1 не погодився із переведенням на запропоновану йому посаду, а також не виразив жодного волевиявлення щодо переведення на запропоновані йому посади в Мінекономіки, що підтверджується його особистим підписом. При цьому, зауважив на тому, що відповідно до списку вакантних посад в Міністерстві економіки України, що надавався позивачу разом з попередженням про звільнення, ОСОБА_1 була запропонована посада заступника генерального директора директорату праці та зайнятості - керівника експертної групи з розвитку людського капіталу та соціального діалогу для можливого переведення для подальшого проходження державної служби. Проте, від запропонованої посади позивач відмовився, що підтверджується його особистим підписом на попереджені про звільнення. Так, зважаючи на відмову ОСОБА_1 від усіх запропонованих йому посад, Мінекономіки вважає, що обов'язок щодо працевлаштування працівника Міністерством виконаний в повному обсязі.
Крім того, відповідач зазначив, що при переведенні та призначенні на посади в структуру Міністерства, затверджену наказом Мінекономіки від 02.09.2022 №2913 Міністерство економіки України керувалось положеннями Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» з метою прискорення прийняття управлінських рішень в умовах воєнного стану. Відповідач наголошував на тому, що позивачу запропоновано перелік всіх наявних у Міністерстві вакантних посад для можливого переведення на одну із них для подальшого проходження державної служби, проте позивач не виразив жодного волевиявлення щодо переведення його на запропоновані посади Мінекономіки.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якій проти доводів відповідача заперечував та вказав, що посада, яку запропонували позивачу згідно попередження - головний спеціаліст відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони, яка відноситься до категорії «В» посад державної служби, яка нерівнозначна попередній посаді. Відповідно до затвердженого штатного розпису Міністерства економіки України від 08.09.2022 були посади, які відповідали рівню кваліфікації, професійним якостям та компетентності позивача, як державного службовця.
Також, позивач вказав, що Мінекономіки посилаючись на Закон України «Про правовий режим воєнного стану» та Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», підміняє поняття переведення та (призначення) на посаду державної служби.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про державну службу», вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. При цьому, в даному випадку відбувається переведення на посаду у зв'язку з процедурою скорочення штату та враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Вказав, що позивач з дати прийняття присяги та по дату звільнення з Мінекономіки безперервно мав статус держслужбовця. Таким чином, дані трудові відносини не можуть перебувати у площині призначення позивача на посаду державної служби, як хибно вважає відповідач.
Зауважив на тому, що ОСОБА_1 не погодився саме з посадою - головного спеціаліста відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони, жодних інших посад у попереджені зазначено не було. Твердження відповідача, що позивач відмовилась від усіх запропонованих йому посад є хибним та таким, що не відповідає дійсності та спрямованим на введення суду в оману.
Позивач наполягає, що прозора процедура скорочення передбачає умови відкритої доброчесної, добросовісної, безсумнівної поведінки роботодавця, включаючи дотримання принципу відкритості та зрозумілості документообігу під час скорочення штату. Тому роботодавець повинен застосовувати методи щодо відсутності завуальованості документів, які супроводжують процедуру скорочення штату, задля недопущення порушення прав працівника та прозорості процедури звільнення, які в свою чергу захищаються Конституцією України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Наказу Міністерства економіки України від 16.08.2021 №899-к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора департаменту економіки безпеки і оборони - начальника управління економіки безпеки і оборони з 17.08.2022.
Наказом Мінекономіки від 02.09.2022 №2913 «Про структуру апарату Міністерства економіки України» оптимізовано структуру Міністерства та 08.09.2022 затверджено новий штатний розпис Міністерства економіки України, яким передбачено скорочення 236 штатних посад.
Так, Наказом Мінекономіки від 02.09.2022 №2913 затверджено структуру апарату Мінекономіки, згідно якої у складі департаменту економіки безпеки і оборони ліквідуються управління економіки безпеки і оборони, в склад якого входили: відділ планування розвитку сектору безпеки і оборони; відділ економічної політики у сфері безпеки і оборони; відділ мобілізаційної підготовки; відділ резервного фонду бюджету та бюджетних програм; сектор захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах оборонно-промислового комплексу та управління військово-технічного співробітництва, в склад якого входили: відділ політики експортного контролю; відділ координації співробітництва з НАТО. Натомість утворюються відділи департаменту економіки безпеки і оборони: економічного супроводження оборонних закупівель та оборонно-промислового комплексу; взаємодії з сектором безпеки і оборони; резервного фонду; мобілізаційної підготовки; політики експортного контролю, координації співробітництва з НАТО та сектор захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах оборонно-промислового комплексу.
Із затвердженого державним секретарем Мінекономіки 08.09.2022 штатного розпису апарату Мінекономіки на 2022 року вбачається, що у складі департаменту економіки і безпеки оборони передбачено 6 відділів та 1 сектор, зазначені вище. Зокрема, вводяться посади заступник директора департаменту - начальник відділу економічного супроводження оборонних закупівель та оборонно-промислового комплексу, заступник директора департаменту - начальник відділу мобілізаційної підготовки та заступник директора департаменту - начальник відділу політики експортного контролю.
Таким чином, у зв'язку із вищевказаним, наказ Мінекономіки від 26.04.2022 №1016 «Про структуру апарату Міністерства економіки України» (яким була затверджена попередня структура Міністерства) визнано таким, що втратив чинність.
Отже, відбулась ліквідація всіх управлінь в структурі департаменту економіки безпеки і оборони та як наслідок скорочення посади заступника директора департаменту - начальника управління економіки безпеки і оборони, на якій перебував позивач.
Мінекономіки 01.11.2022 попередило ОСОБА_1 про скорочення його посади та запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони, а також запропоновано перелік всіх наявних в Міністерстві вакантних посад для можливого переведення на одну із них для подальшого проходження державної служби.
Позивач ознайомлена з попередженням від 01.11.2022, про що свідчить його підпис та напис «не згоден».
Як зазначив у позовній заяві позивач, ця посада, на його думку, не є рівнозначною раніше займаної ним посади. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Міністерство з урахуванням того, що функціонал відділу де працював позивач перейшов до новоствореного відділу, мало можливість запропонувати йому відповідну посаду з урахуванням переважного права залишення на роботі, рівня кваліфікації, продуктивності праці та тривалості роботи у підрозділі.
Надалі, Наказом Мінекономіки від 05.12.2022 №1593-к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту економіки безпеки і оборони - начальника управління економіки безпеки і оборони 07.12.2022 у зв'язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Підставою звільнення зазначено наказ Мінекономіки від 02.09.2022 №2913 «Про структуру апарату Міністерства економіки України», штатний розпис міністерства, затверджений 08.09.2022 та попередження від 01.11.2022.
Не погоджуючись зі спірним наказом про звільнення та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII) посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
В силу пункту 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Приписами пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Приписами частини 3 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Процедура переведення державних службовців передбачена статтею 41 Закону №889-VIII, згідно з якою державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Переведення не повинно бути прихованим покаранням.
Визначення рівнозначної посади міститься у пункті 6 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII та означає посаду державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Визначення підкатегорій посад державної служби та прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 затверджено перелік посад державної служби, що прирівнюється до відповідних категорій.
Посада позивача, з якої його звільнено, належить до категорії посад державної служби «Б» підкатегорії «Б2» посад державної служби.
Натомість, посада, яку запропонували позивачу згідно попередження - головний спеціаліст відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони, відноситься до категорії «В» підкатегорії «В1» посад державної служби, яка є нерівнозначною посаді, на якій перебував позивач та є нижчою від посади, яку позивач займав до переведення.
Отже, відповідачем не в повній мірі виконано вимоги статті 87 Закону України «Про державну службу» та не запропоновано позивачці рівнозначні посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до роз'яснення Верховного Суду України (п.19 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів») при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, зокрема, щодо рівнозначності посади, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Даний висновок кореспондується також із висновками Національного агентства України з питань державної служби, викладеними у роз'ясненні від 22.07.2016 №13-р/з «Щодо переведення на нижчу посаду».
Оскільки, обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Така правова позиція видалена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №813/5500/14, адміністративне провадження К/9901/15302/18, від 18 жовтня 2017 року №6-1723цс17.
На переконання суду відповідачем не було виконано усі приписи чинного законодавства, оскільки позивачу запропоновано було лише одну посаду та не запропоновано наявні рівнозначні посади.
Щодо твердження відповідача, що у попередженні від 01.11.2022 про скорочення позивача із займаної ним посади, останньому запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони, а також запропоновано перелік всіх наявних в Міністерстві вакантних посад для можливого переведення на одну із них для подальшого проходження державної служби, проте, ОСОБА_1 не погодився на переведення на запропоновану йому посаду, а також не виявив жодного волевиявлення щодо переведення на запропоновані йому посади в Мінекономіки, суд зазначає таке.
Так, 01.11.2022 під час попередження про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони. У повідомленні після зазначеної пропозиції залишено місце для запису «згоден/не згоден», підпису та дати. Від переведення на зазначену посаду ОСОБА_1 дійсно відмовився, що не заперечується ні позивачем, ні відповідачем.
Також у відповідному повідомленні після підпису та дати зазначено, що у разі відмови від переведення на зазначену посаду ОСОБА_1 буде звільнено у зв'язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», але не раніше як через 30 календарних днів з дня попередження.
Окремо в цьому ж повідомленні зазначено: «Також пропонуємо Вам перелік наявних вакантних посад Мінекономіки для можливого переведення на одну з них для подальшого проходження державної служби (копія переліку додається)».
Таким чином, у зв'язку із долученням до попередження переліку наявних ватних посад Мінекономіки, відповідач вважає, що саме ОСОБА_1 не виразив жодного волевиявлення щодо переведення на запропоновані йому посади в Мінекономіки, що підтверджується його підписом на вказаному попередженні.
З даного приводу, суд зазначає, що підписи, які проставлені ОСОБА_1 у попередженні про наступне вивільнення стосуються виключно обставин, про які зазначено в цьому повідомленні, а саме що ОСОБА_1 ознайомився з переліком посад, а не те, що він підтверджує волевиявлення щодо переведення чи не переведення на якісь посади, оскільки у вказаному попередженні йому була запропонована лише одна посада, а саме посада головного спеціаліста відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони. Суд звертає увагу на те, що обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на роботодавця. Виконання цього обов'язку має законодавчо визначену форму, яка виявляється у пропозиції переведення.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що ОСОБА_1 була запропонована посада заступника генерального директора директорату праці та зайнятості - керівника експертної групи з розвитку людського капіталу та соціального діалогу, однак він від неї відмовився, що підтверджується його особистим підписом. Однак, суд зазначає, що зазначене твердження не відповідає дійсності, адже зазначена посада для переведення запропонована не була, а лише вказана у переліку вакантних. Окрім того, підпис ОСОБА_1 проставлений у графі «ознайомився», що стосується переліку вакантних посад, і жодним чином не стосується відмови ОСОБА_1 від переведення на будь-які посади, окрім відмови від переведення на посаду головного спеціаліста відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони.
Також, судом встановлено, що у попередженні позивача про скорочення його посади внаслідок зміни структури та штатного розпису Мінекономіки, йому запропоновано посаду головного спеціаліста відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони, яка відноситься до категорії «В» посад державної служби.
Заяву про надання згоди на переведення на посаду головного спеціаліста відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони позивач не давав, зазначена обставина не заперечується сторонами.
Як зазначалося судом вище, станом на момент попередження про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням посади державної служби позивач обіймав посаду заступника директора департаменту економіки безпеки і оборони - начальника управління економіки безпеки і оборони Міністерства економіки України. Вказана посада віднесена до посади державної служби категорії «Б».
Водночас позивачу запропоновано перейти на посаду головного спеціаліста відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони, яка віднесена до посад державної служби категорії «В», яка відноситься до іншої групи оплати праці та схеми посадових окладів державних службовців передбаченої статтею 51 Закону № 889-VIII та є нижчою посадою.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру вивільнення працівників у разі скорочення штату, яка передбачає:
1) повідомлення працівників не пізніше, ніж за два місяці;
2) запропонування працівнику всіх наявних вакантних посад (що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з'явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення), які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;
3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.
При цьому, визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівникам при скороченні чисельності штату у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.
Разом з тим, під кваліфікацією розуміється здатність працівника виконувати завдання та обов'язки відповідної роботи.
Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.
У свою чергу, про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.
Таким чином, для порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника підлягають оцінюванню окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
Водночас, для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №824/3229/14-а, від 11.07.2018 у справі №816/1232/17.
Отже, лише виконання роботодавцем всіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю при скороченні штатів є підставою для переведення на нижчу посаду чи правомірного звільнення.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, а сторонами не спростовується, наявність вільних вакансій на 01.11.2022, які не було запропоновано позивачу. Крім того, відповідачем не було надано жодних пояснень щодо переведення саме позивача на нижчу посаду, або будь-якого аналізу чи порівняння позивача поряд з іншими працівниками.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 01.04.2015 у справі №6-40цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Вказана позиція також підтримана в постанові Верховного Суду у справі №816/1232/17 від 11.07.2018.
Наведене свідчить, що попередження про звільнення позивача із займаної посади, яким також останньому було запропонована переведення на посаду головного спеціаліста відділу мобілізаційної підготовки департаменту економіки безпеки і оборони, прийняте з порушенням норм чинного законодавства та без урахування статті 41 Закону №889-VIII.
А відтак, наказ Міністерства економіки України від 05.12.2022 №1593-к «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а відтак позивач підлягає поновленню на посаді заступника директора департаменту економіки безпеки і оборони - начальника управління економіки безпеки і оборони Міністерства економіки України.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно з п. 4 вказаного порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням позивача рахується судом з 08.12.2022 (наступний день за днем звільнення) по 26.09.2024 (день ухвалення судом цього рішення).
Згідно з наданою відповідачем довідкою від 24.01.2023 №2121-12/16 середньомісячна заробітна плата позивача за два місяці, що передували місяцю звільнення з роботи складала 37579,98 грн, а середньоденна 1633,91 грн.
Тривалість вимушеного прогулу позивача з 08.12.2022 по 26.09.2024 включно становить: 2022 рік - 17 робочих днів, 2023 рік - 260 робочих днів, 2024 рік - 194 робочих днів, що разом становить 471 робочий день.
Таким чином, сума вимушеного прогулу позивача складає 769571,61 грн. (471 робочий день х 1633,91 грн. середньоденного заробітку).
Згідно з ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, суд дійшов висновку задовольнити позов в цій частині позовних вимог та стягнути з Міністерства економіки України на користь позивача 34312,11 грн. стягнення за один місяць за час вимушеного прогулу.
Одночасно суд зважає на положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не обґрунтував обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 05.12.2022 №1593-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту економіки безпеки і оборони начальника управління економіки безпеки і оборони Міністерства економіки України з 08.12.2022.
4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту економіки безпеки і оборони - начальника управління економіки безпеки і оборони Міністерства економіки України з 08.12.2022.
5. Стягнути з Міністерства економіки України (код ЄДРПОУ 37508596) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.12.2022 по 26.09.2024 у сумі 769571 (сімсот шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят одну) грн. 61 коп.
6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Міністерства економіки України (код ЄДРПОУ 37508596) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць, а саме 34312 (тридцять чотири тисячі триста дванадцять) грн. 11 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 03 грудня 2024 р.