04 грудня 2024 року Справа № 280/7002/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування перерахунку пенсії, зобов'язання вчинити дії,
26.07.2024 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
«3. Визнати таким, що не відповідає Конституції України та скасувати перерахунок моєї пенсії від 27.02.2024 року, яке здійснило Центральне об'єднане управління ПФУ м. Запоріжжя, яке знаходиться під юрисдикцією ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ
4. Зобов'язати ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ здійснити правильний перерахунок моєї пенсії, тобто з урахуванням 493 місяців страхового стажу, як вказано в попередньому від 19.02.2024 розрахунку ПФУ страхового стажу».
Крім того, просить:
«2. Запросити протокол розрахунку від 27.02.2024 пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з вказаними фаміліями і підписами в відповідних графах цього протоколу тих, хто розраховував та перевіряв цій розрахунок. Копію цього документу надати у моєму електронному кабінеті електронного суду»;
«5. Стягнути з ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 понесені судові витрати».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому призначено пенсію за віком з 24.02.2024. За попереднім від 19.02.2024 розрахунком ПФУ його страховий стаж, відповідно до записів у трудовій книжці, становив 493 місяці. В подальшому пенсійний орган перерахував його стаж і після перерахунку він склав 490 місяців. Позивач вважає, що зменшення страхового стажу на п'ять днів служби в Армії і двадцять один день навчання в гірничому інституті здійснено незаконно, невідповідно записам в його трудовій книжці. А ще два місяці знято навмисно. Вказує на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У позивача в наявності трудова книжка і відповідні записи у ній. Тому ніяке підтвердження іншими документами, згідно ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», непотрібно. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 30.07.2024 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
05.08.2024 засобами системи «Електронний суд» від позивача до суду надійшов уточнений позов, позовні вимоги лишились незмінними.
Ухвалою від 07.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін. Витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію матеріалів пенсійної справи позивача, в тому числі розрахунок стажу для призначення пенсії.
22.08.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що до страхового стажу, зокрема, зараховано період проходження військової служби з 23.10.1982 по 31.10.1984 згідно з військовим квитком НОМЕР_1 та період навчання за денною формою з 01.09.1985 по 09.06.1990 згідно з дипломом НОМЕР_2 . З аналізу наданих позивачем документів встановлено, що згідно з дипломом НОМЕР_2 позивач закінчив повний курс інституту у 1990 році - реєстраційний № НОМЕР_3 від 09.06.1990. Запис в трудовій книжці №9 щодо закінчення інституту 30.06.1990 позивачем не підтверджено, довідку про тривалість навчання з навчального закладу ним не надано. Аналогічно із записами військового квитка НОМЕР_1 - відповідно до запису №10 «Проходження служби у Збройних силах Союзу РСР з 23.10.1982 по 31.10.1984». Інших записів щодо проходження позивачем служби по 05.11.1984 у військовому квитку немає та нічим не підтверджується. Позивачу призначено пенсію за віком з 24.02.2024. При розрахунку повний страховий стаж позивача складає 40 років 10 місяців 24 дні. До страхового стажу зараховано усі періоди роботи згідно з трудовою книжкою та за даними, включеними до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Таким чином, вимоги позивача є необґрунтованими. Пенсія позивачу розрахована та виплачується згідно з нормами чинного законодавства України, отже підстави для задоволення вимог позивача відсутні. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
05.09.2024 засобами системи «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді позивач посилається на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Тобто за період до 01.01.2004 року. Отож у позивача є трудова книжка та відповідні записи у ній, здійснені фахівцями відділу кадрів, які мають відповідну спеціальну освіту, та здійснювали записи до його трудової книжки відповідно всім існуючим на той час інструкціям. Тому позивач не повинен доказувати ці записи ніякими довідками та свідками. Також звертає увагу на те, що у відзиві відповідачем не надано жодного обґрунтування щодо зняття двох місяців його стажу.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
31.01.2024 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою (вх.№404) про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області №084050017414 від 06.02.2024 позивачу призначено пенсію за віком з 24.02.2024. За розрахунками відповідача, страховий стаж позивача (станом на 31.12.2023 включно) становить 40 років 10 місяців 24 дні (490 місяців).
Проте, за попереднім розрахунком ПФУ, датованим 19.02.2024, страховий стаж позивача становив 41 рік 1 місяць (493 місяці).
На звернення позивача, ГУ ПФУ в Запорізькій області, листом від 28.03.2024 за вих.№5766-5230/Г-02/8-0800/24 надісланим в особистий кабінет через вебпортал електронних послуг ПФУ, повідомило ОСОБА_1 , зокрема, що «…записи про навчання та проходження військової служби вносяться до трудової книжки на підставі документів, передбачених Порядком №637.
Згідно з Порядком №637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
За матеріалами електронної пенсійної справи до страхового стажу позивача, зокрема, зараховано період проходження військової служби з 23.10.1982 по 31.10.1984 згідно з військовим квитком НОМЕР_1 та період навчання за денною формою з 01.09.1985 по 09.06.1990 згідно з дипломом НОМЕР_2 ».
Позивач вважає, що до його страхового стажу повинен зараховуватись період проходження військової служби та період навчання за денною формою відповідно до записів у його трудовій книжці серії НОМЕР_4 , а саме: проходження військової служби з 23.10.1982 по 05.11.1984 та навчання за денною формою 01.09.1985 по 30.06.1990.
Також вважає, що відповідачем безпідставно не враховано ще два місяця його страхового стажу, який підтверджується записами в трудовій книжці.
На думку позивача, записи в його трудовій книжці, повністю підтверджують наявність у нього страхового стажу в розмірі 41 року 1 місяця (493 місяці). Проте відповідачем протиправно зменшено розмір його страхового стажу до 40 років 10 місяців 24 дні (490 місяців), що змусило позивача звернутись до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла на час заповнення трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 від 06.07.1981.
Суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем, не впливають на факт роботи (служби, навчання) позивача у спірний період та отримання ним загального трудового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Судом досліджена трудова книжка позивача серії НОМЕР_4 та перевірений розрахунок страхового стажу з урахуванням записів зазначених в ній.
Так вказана трудова книжка містить записи про наступні періоди роботи (військової служби, навчання) позивача: з 06.07.1981 по 21.10.1982 (запис 1-3); з 23.10.1982 по 05.11.1984 (запис 4 - військова служба в радянській армії); з 21.12.1984 по 26.08.1985 (запис 5-6); з 01.09.1985 по 30.06.1990 (запис 7-10 включає період навчання за денною формою та роботи; з 10.08.1990 по 20.06.1995 (запис 11-14); з 22.06.1995 по 21.02.1996 (запис 15-17); з 03.04.1996 по 01.08.2008 (запис 18-26); з 08.08.2008 по 17.08.2011 (запис 27-30); з 19.08.2011 по 28.09.2011 (запис 31-32); з 07.10.2011 по 20.02.2014 (запис 33-34); з 05.03.2014 по 28.07.2014 (запис 35-36); з 01.07.2015 по 29.04.2016 (запис 37-38); з 12.05.2016 по 05.02.2017 (запис 39-40 перебування в Південному районному центрі зайнятості м.Запоріжжя); з 01.03.2017 по 31.01.2018 (запис 41-42); з 21.05.2018 по 31.12.2023 - дата до якої ПФУ розрахований страховий стаж позивача (запис 43, 44).
Згідно розрахунку суду сукупність періодів роботи (навчання, служби) позивача, зазначених в його трудовій книжці серії НОМЕР_4 , - страховий стаж позивача складає 40 років 8 місяців 21 день.
Суд зазначає, що відповідачем до страхового стаду ОСОБА_1 зараховано період з 01.05.2015 по 30.06.2015 (2 місяці), хоча відомості про роботу (службу, навчання) в цьому періоді відсутні в трудовій книжці позивача.
Зарахування вказаного періоду було здійснено на підставі відомостей про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5).
Таким чином, з урахуванням відомостей з трудової книжки позивача та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, страховий стаж позивача складає - 40 років 10 місяців 22 дня, що є навіть на 2 (два) дні меншим ніж було визначено відповідачем, проте це не впливає на загальну кількість повних місяців страхового стажу позивача.
З наведеного вбачається необґрунтованість тверджень позивача про невірне визначення відповідачем страхованого стажу позивача.
Щодо інших посилань позивача, то суд звертає увагу на положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (Consultative Council of European Judges) щодо якості судових рішень (пункти 32-41), про те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (European Court of Human Rights; далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (Salov v. Ukraine) заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89)), «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58)): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29)).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Обставини в адміністративній справі встановлені повно та всебічно, інші доводи позивача висновків суду не спростовують, а отже не потребують детальних відповідей.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд не встановив протиправності дій відповідача при проведенні розрахунку страхового стажу позивача, в зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки у задоволенні адміністративного позову судом відмовлено, розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування перерахунку пенсії, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «04» грудня 2024 року.
Суддя Р.В. Кисіль