Справа № 357/13651/23
Провадження № 2-др/357/103/24
про відмову у задоволенні заяв про ухвалення додаткового рішення
27 листопада 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючий суддя - Цукуров В. П.,
секретар судового засідання - Чайка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в місті Біла Церква Київської області заяву представника відповідача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лебедовської Л.Ю. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля, -
Рух справи. Зміст вимог заяви. Позиції сторін.
У жовтні 2023 року ОСОБА_3 (далі - «Позивач») через свого представника звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - «Відповідач-1»), ОСОБА_2 (далі - «Відповідач-2») про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля (т.1 а.с. 1-3).
09.11.2023 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (т.1 а.с. 28-29).
16.10.2024 року ухвалою суду позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля було залишено без розгляду у зв'язку у зв'язку з повторною неявкою Позивача/її представника в судові засідання (т.2 а.с. 28-30).
18.10.2024 року представник Відповідача-1 - адвокат Лебедовська Л.Ю. за допомогою системи «Електронний суд», подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у даній справі, в якій просила вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути з Позивача на користь Відповідача-1 понесені ним судові витрати у розмірі 33000,00 гривень. Заяву мотивовано тим, що на думку представника Відповідача-1 позовні вимоги Позивача були необґрунтованими, а подання позову мало характерні ознаки умислу приховати інший спір про поділ майна подружжя (т.2 а.с. 31-34).
18.10.2024 року представник Відповідача-2 - адвокат Лебедовська Л.Ю. за допомогою системи «Електронний суд», за аналогічних підстав подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у даній справі, в якій просила вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути з Позивача на користь Відповідача-2 понесені нею судові витрати у розмірі 9000,00 гривень (т.2 а.с. 50-53).
19.11.2024 року у судовому засіданні Позивач проти задоволення заяв представника Відповідача-1 та Відповідача -2 про ухвалення додаткового рішення у даній цивільній справі заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні.
19.11.20254 року у судове засідання Відповідачі/їхній представник не з'явилися, до канцелярії суду представник Відповідачів подала заяву про розгляд даної справи без її участі (т.2 а.с.74-75, 78-79).
26.11.2024 року до канцелярії суду засобами поштового зв'язку від Позивача надійшли клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, у яких остання просила суд у задоволенні заяв представника Відповідача-1 та Відповідача -2 про ухвалення додаткового рішення у даній цивільній справі відмовити. Зазначила, що дана цивільна справа не була фактично розглянута по суті предмету позову з причин незалежних від неї самої, а через повторну перереєстрацію спірного автомобіля вже під час судового розгляду, а саме 22.02.2024 року. Наголосила, що це саме Відповідач-1 за домовленістю з Відповідачем-2 здійснили зловживання своїми правами володіння автомобілем та вчинили усі дії щодо уникнення його фактичного розподілу (т.2 107-115, 122-129).
27.11.2024 року у судове засідання сторони/їхні представники не з'явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У матеріалах справи містяться їхні заяви про її розгляд без їхньої участі (т.2 а.с.107-108, 120-121, 135, 136).
Відповідно до ч.4 ст.270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Таким чином, неприбуття у судове засідання 27.11.2024 року учасників даної справи не перешкоджає розгляду заяви про ухваленню додаткового рішення.
Норми процесуального та матеріального права України, якими керується суд.
За правилами статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч.1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги на рахунок держави.
Відповідно до ч.5 ст.142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Так, ст. 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, а залишення позову без розгляду на підставі п. 3 ч.1 ст.257 ЦПК України - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення.
Крім того, звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантоване статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Таким чином, за змістом ч. 5 ст. 142 ЦПК України стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно було довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Висновки суду.
З викладеного вбачається, що стягнення з позивача компенсації понесених Відповідачами витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Отже, нормою ч. 5 ст. 142 ЦПК України, на яку Відповідачі посилаються як на підставу стягнення судових витрат з Позивача, передбачено право Відповідача заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій Позивача.
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат Відповідачі мають довести, а суд має встановити, які саме дії Позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення Позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21.
З системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії Позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 26.09.2018 року по справі №148/312/16-ц, у постанові від 12.11.2020 року у справі № 359/9512/17, у постанові від 14.01.2021 року у справі № 521/3011/18.
Із заяв про ухвалення додаткового рішення у справі вбачається, що представник Відповідачів посилається на те, що необґрунтованість дій Позивача полягає у пред'явленні безпідставного та необґрунтованого позову з метою приховати інший спір про поділ майна подружжя.
Утім жодних доказів на підтвердження указаних тверджень матеріали даної справи не містять. Разом з цим, в заявах про компенсацію витрат нею не зазначено та не доведено, які саме необґрунтовані дії Позивача були нею здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяла Позивач недобросовісно та пред'являла заздалегідь необґрунтований позов; чи систематично протидіяла правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний Позивач мала на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів Відповідачів; чи були дії Позивача умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується.
Крім того, матеріали справи не містять доказів та постановлених судом ухвал в порядку Глави 9 «Заходи процесуального примусу» щодо зловживання Позивачем чи її представником процесуальними правами, чи неправильних дій Позивача при звернення до суду з вказаним позовом.
Натомість, як убачається з матеріалів справи, 27.10.2024 року засобами поштового зв'язку Позивач через свого представника звернулася до суду із даним позовом, у якому просила суд визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу №32/49/2022/3510298 від 15.11.2022 року, укладений між ОСОБА_1 , її колишнім чоловіком, та його матір'ю ОСОБА_2 щодо відчуження автомобіля марки «Volkswagen», модель «Passat», 2010 року випуску, чорного кольору, об'єм двигуна 1.8, АПП, VIN: НОМЕР_1 , недійсним.
У якості підстав позову було зазначено те, що указаний автомобіль є спільним майном, придбаним за спільні кошти в період шлюбу.
При цьому розгляд питання про забезпечення позову Позивачем/її представником не ініціювалося, та відповідно, судом не розглядалося.
Як убачається з листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській області від 17.10.2023 року №31/10-6351, копію якого було додано до матеріалів позовної заяви, станом на 16.10.2023 року спірний транспортний засіб було перереєстровано з ОСОБА_1 на ОСОБА_4 в ТСЦ 3249 РСЦ МВС в Київській області на підставі договору КП №3249/2022/3510298 від 15.11.2022 року (т.1 а.с. 6).
09.11.2024 року ухвалою суду було витребувано у ГСЦ МВС України та ТСЦ №3249 РСЦ МВС у Київській області інформацію щодо дати проведення реєстраційних дій відчуження від імені власника ОСОБА_1 спірного автомобіля, а також відповідних документів (т.1 а.с. 28-29).
29.12.2023 року до канцелярії суду засобами поштового від ТСЦ №3249 РСЦ МВС у Київській області надійшли витребувані судом інформація та документи (т.1 а.с. 100-111).
Разом з цим, у наявному в матеріалах справі відзиві Відповідачем-2 ОСОБА_2 було зазначено, що перебуваючи у відпустці, 15.11.2022 року її син Відповідач-1 ОСОБА_5 переоформив спірний автомобіль на неї з подальшим продажем. У зв'язку із тим, що у ОСОБА_2 погіршився стан здоров'я, продажем спірного автомобіля займався її чоловік та на автобазарі продав його за 3500,00 доларів США. Документів, на підтвердження викладених обставин Відповідачами/їхнім представником до суду надано не було.
Відзив було підписано ОСОБА_2 30.11.2023 року (т.1 а.с. 35, зворот).
07.03.2024 року ухвалою суду, поряд з іншим, було витребувано у ТСЦ МВС №3249 відомості про власників спірного автомобіля, а від Відповідача-2 ОСОБА_2 документи, що підтверджують факт відчуження нею спірного автомобіля іншій особі (т.1 а.с. 148-149).
22.04.2024 року до канцелярії суду від ТСЦ МВС №3249 надійшов лист від 13.04.2024 року №31/10/3249-436, відповідно до змісту якого 22.02.2024 року спірний автомобіль був перереєстрований з ОСОБА_2 на ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №3242/2024/4336936 від 22.02.2024 року (т.1 а.с.155).
10.07.2024 року судом було отримано заяву Позивача про зміну предмету позову. У вказаній заяві Позивач просила змінити предмет позову на: визнати, що автомобіль марки «Volkswagen», модель «Passat», 2010 р.в., чорного кольору, об?єм двигуна 1.8, АПП, VIN: НОМЕР_2 , вартістю 301 721 грн є спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 частка кожного з подружжя становить 1/2 частину спірного майна. Поділити спільне майно подружжя - автомобіль марки «Volkswagen», модель «Passat», 2010 р.в., чорного кольору, об?єм двигуна 1.8, АПП, VIN: НОМЕР_2 шляхом стягнення компенсації з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 половини вартості такого майна, а саме 150860,50 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати. Виключити ОСОБА_2 як Відповідача-2 з учасників справи №357/13651/23. Необхідність подання такої заяви було обґрунтовано тим, що спірний автомобіль вже перепродано двічі, за наслідком чого Позивач позбавлений можливості витребувати його у належного володільця, задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу не приведе да захисту прав та інтересів Позивача (т.1 а.с. 237-238).
17.07.2024 року ухвалою суду було відмовлено у прийнятті до розгляду указаної заяви Позивача, оскільки вона фактично містила в собі як нові підстави, так і новий предмет позову (т.2а.с. 6-8).
16.10.2024 року ухвалою суду позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля було залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою Позивача/її представника в судові засідання (т.2 а.с. 28-30).
Тобто у даній справі ознаки сумнівної поведінки мають місце не з боку Позивача/її представника, а з боку Відповідача-2 ОСОБА_2 , яка, повідомляючи у відзиві від 30.11.2023 року про те, що спірний автомобіль було нею продано, здійснила його фактичний продаж 22.02.2024 року, тобто вже під час розгляду даної справи.
Тому, вирішуючи вимоги Відповідачів про компенсацію здійснених ними витрат на правничу допомогу, суд виходить з того, що відсутні підстави для визнання дій Позивача необґрунтованими, оскільки звернення Позивача до суду за захистом порушеного права, а також її дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання нею своїми процесуальними правами, а її дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок відшкодувати понесені Відповідачами витрати на правову допомогу.
Враховуючи вищезазначене, правові підстави для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 понесених ними витрат на професійну правничу допомогу - відсутні.
Тому суд відмовляє в задоволені заяв про ухвалення додаткового рішення щодо понесених відповідачами судових витрат.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.133,137, 142, 270 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лебедовської Л.Ю. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст ухвали суду виготовлено 02.12.2024 року.
Суддя В. П. Цукуров