ЄУНС № 766/251/23 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/441/24 Доповідач в апеляційної інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч. 5 ст.111-1 КК України
04 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщення суду в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 01 липня 2024 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Софіївка, Білозерського р-ну Херсонської обл., громадянку України, з середньою освітою, не працевлаштовану, не одружену, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму,
визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади і місцевого самоврядування та займатися діяльністю, які пов'язані із виборчим процесом та процесом референдуму на строк 10 (десять) років з конфіскацією всього належного їй майна.
Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 постановлено рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_7 строк попереднього ув'язнення в період з 12.05.2023 року до дня набрання вироком законної сили, з розрахунку одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення за наступних обставин.
Так, згідно з Конституцією України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (далі - рф) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і рф.
Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.
22.02.2022 року президент рф направив до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за межами рф, яке було задоволено.
24.02.2022 року президент рф публічно оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
24.02.2022 року військовослужбовці ЗС рф, шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, Донецькій та Луганській областях та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення для держави і у такий спосіб здійснили тимчасову окупацію частини території України.
З метою протидії збройній агресії у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який продовжується у визначеному законом порядку.
З 24.02.2022 по теперішній час більшу частину території Херсонської області захоплено військовослужбовцями ЗС рф і вона знаходиться під тимчасовою окупацією держави-агресора, що визначено Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75.
Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована рф територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування рф встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації рф.
Статтею 73 Конституції України, визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України.
15.07.2022 року Центральною виборчою комісією України прийнято Постанову № 82 від «Про неприпустимість організації підготовки та проведення на тимчасово окупованих територіях України псевдо референдумів» відповідно до якої проведення будь-яких виборів та референдумів в умовах воєнного стану прямо заборонено частиною першою статті 19 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Аналогічні заборони встановлено також Виборчим кодексом України та Законом України "Про всеукраїнський референдум".
Згідно із ст. 1 Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 26.01.2021 року, всеукраїнський референдум є формою безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень шляхом голосування у випадках і порядку, встановлених Конституцією України та цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 26.01.2021, всеукраїнський референдум щодо зміни території України - це форма прийняття громадянами України, які мають право голосу, рішення щодо затвердження прийнятого Верховною Радою України закону про ратифікацію міжнародного договору про зміну території України. Призначення всеукраїнського референдуму щодо зміни території України здійснюється постановою Верховної Ради України.
Згідно із ч.1 ст. 20 Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 26.01.2021, у разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях призначення (проголошення) та проведення всеукраїнського референдуму забороняється.
Достовірно знаючи про вищевказані обставини, які є загальновідомим фактом невстановленими особами (в тому числі громадянами України) з метою підтримання тимчасової окупації Херсонської області та легітимізування перебування військових рф на території України, організовано проведення незаконного референдуму на території с. Софіївка Херсонського району Херсонської області.
З метою проведення незаконного референдуму невстановлена особа залучила у роботі виборчої комісії місцеву мешканку ОСОБА_7 , на яку покладались функції із здійснення у визначені дні - 24.09.2022 року, подворового обходу жителів с. Софіївка Херсонського району Херсонської області, та надання їм бюлетенів для голосування у зазначеному незаконному референдумі.
Так, ОСОБА_7 , 24.09.2022 року діючи із прямим умислом, усвідомлюючи свою протиправну діяльність та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, в порушення Конституції України, Закону України «Про всеукраїнський референдум», Закону України «Про правовий режим воєнного стану», прийняла участь у проведенні незаконного референдуму та 24.09.2022 року з урною для бюлетенів та наданими їй бюлетенями, у супроводі озброєних військових рф здійснила подворовий обхід жителів АДРЕСА_1 з метою їх залучення до голосування щодо входження Херсонської області у склад рф. Під час проведення референдуму, ОСОБА_7 пропонувала мешканцям с. Софіївка проголосувати шляхом поставлення відповідних відміток у бюлетені, вела облік громадян по списку, які проголосували під час проведення незаконного референдуму.
Такі незаконні та неправомірні дії ОСОБА_7 сприяли визнанню російською федерацією незаконного референдуму таким, що відбувся та незаконного приєднання територій Херсонської області до її складу.
Не погодившись з вищевказаним вироком суду першої інстанції обвинувачена ОСОБА_7 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуваний вирок скасувати та закрити кримінальне провадження за відсутністю в її діях складу злочину.
Апеляційна скарга мотивована доводами про невідповідність висновків суду, викладеним в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Зокрема, апелянт зазначає про те, що вона не заперечує свою участь в проведенні «референдума», однак зазначені дії нею були вчинені під примусом.
Зокрема, зазначає про те, що свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які підтвердили її добровільну участь в «референдумі» знаходяться з нею у неприязних стосунках, а отож дали такі показання із помсти. Крім того, інші свідки, а саме ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не підтвердили тієї обставини, що вона приймала участь в «референдумі» добровільно. Крім того, протокол пред'явлення особи для впізнання не вказує на її добровільні дії.
Також, на думку апелянта, протокол слідчого експерименту за її участі також не підтверджує її добровільну участь у «референдумі» та є недопустимим доказом, оскільки він не відповідає вимогам ст. 240 КПК України. Так під час його проведення, вона давала звичайні показання. З нього не зрозуміло скільки чоловік приймало в ньому участь, де розташовувалися військовослужбовці - окупанти, які конкретно були її дії.
Крім того, як зазначає апелянт під час судового засідання її матір ОСОБА_16 підтвердила її показання про участь у «референдумі» під примусом.
Заслухавши суддю - доповідача, обвинувачену та захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, прокурора, яка заперечувала проти її задоволення, вислухавши сторони в судових дебатах, які залишились на попередніх позиціях, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Будучи допитаним в суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не визнала та дала показання про те, що прийняла участь у проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території під примусом. Так, під час окупації військами рф вона влаштувалася на роботу на виноградниках, де керівником був ОСОБА_17 . 22.09.2022 року директор ОСОБА_17 запропонував їй прийняти участь у проведенні «референдуму», на що вона спочатку відмовилася, посилаючись на зайнятість та великий обсяг роботи і зайвої роботи не хотіла. Після чого ОСОБА_17 разом із своїм помічником почав її переконувати у необхідності прийняття участі у «референдумі», при цьому казав, що у її матері будуть проблеми і вона її не побачить, після чого вона погодилась на пропозицію, оскільки хвилювалася за свою матір. 24.09.2022 року їй зателефонував ОСОБА_17 та сказав, що за нею приїде машина. В подальшому в садку у с. Широка Балка невідома жінка надала їй списки виборців с. Софіївка, після чого, вона разом із вказаною жінкою, у якої була скринька для «голосування», та водієм, у якого були бюлетені, поїхали в с. Софіївку. Їх супроводжували два озброєних військових рф. Де зупинялася машина, там перевірялися списки виборців с. Софіївка та проводилося «голосування». Зазначила, що розуміла про те, що приймає участь у референдумі, який проводиться російською федерацією на території України, але про це не замислювалася. Про погрози в бік матерії нікому не розповідала , окрім останньої. Після деокупації с. Софіївка у листопаді 2022 року до правоохоронних органів з приводу примусу участі у проведенні незаконного референдуму не зверталася.
Разом з тим, незважаючи на невизнання обвинуваченою ОСОБА_7 вини у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, її вина у його вчиненні, при зазначених у вироку суду першої інстанції обставинах, та кваліфікація його дій за ч. 5 ст. 111-1 КК України, підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку, належно досліджених та оцінених судом за принципами всебічності, повноти та об'єктивності, а саме:
- показаннями свідка ОСОБА_11 про те, що після початку війни та окупації громади ОСОБА_7 висловила бажання працевлаштуватися. Під час псевдо референдуму ОСОБА_7 приймала у ньому участь. Разом із жінкою та двома військовими ходили з і скринькою для голосування. Бачила як ОСОБА_7 по вул. Робочій, біля будинку ОСОБА_12 , закликала останнього голосувати «правильно» в інтересах рф та підтримати референдум, в руках у неї були папери. Жінка тримала прозору скриню на якій був наклеєним двоглавий орел. Розмовляла голосно, на підвищених тонах, при цьому вказувала де потрібно ставити підпис. При цьому ОСОБА_7 з військовими поводила себе вільно, посміхалася та шуткувала з ними;
- показаннями свідка ОСОБА_10 , який дав аналогічну показання, що і всвідок ОСОБА_11 . Крім того, повідомив про те, що ОСОБА_7 підтримувала окупантів, негативно ставилася до української влади. Військові рф звозили до ОСОБА_7 речі;
- показаннями свідка потерпілої ОСОБА_18 про те що під час окупації проживав у с. Софіївка, де наприкінці вересня проводився незаконний референдум, участь у якому приймали один чоловік та дві жінки, одна з яких була ОСОБА_7 , в супроводі двох військових рф»;
- показаннями свідка ОСОБА_12 показав, що під час окупації проживав у АДРЕСА_2 . В вересні 2024 року до будинку під'їхали дві машини, в одній з яких були двоє військових та цивільний чоловік, в другій машини водій та дві жінки, одна з яких невідома, а інша ОСОБА_7 , яка пропонувала поставити «закарлючку» у списку для голосування для звітності та питала де його син, який також зареєстрований за вказаною адресою. При цьому ОСОБА_7 поводила себе спокійно, не нервувала, вона показувала хто де живе, в неї був список мешканців. Поставив позначку в тому місті, де вказала ОСОБА_7 , після чого вони поїхали. Згодом свідок дізнався від мешканців селища, що вказані події відбувалися з приводу проведення псевдо референдуму за приєднання до рф;
- показаннями свідка ОСОБА_13 про те, що під час окупації проживав у с. Софіївка, де у 2022 році проводився незаконний референдум, участь у якому приймала ОСОБА_7 . Остання, під час проведення референдуму до нього додому приїздила ОСОБА_7 разом із незнайомою йому жінкою в супроводі військових. ОСОБА_7 мала бюлетені, казала про необхідність голосування та пропонувала йому проголосувати. При цьому військові в процес не втручалися, будь-якого примусу з їх боку не було, в тому числі і до ОСОБА_7 , остання поводила себе спокійно, настрій у неї був добрий.
Показання вищевказаних свідків, отримані в спосіб, передбачений КПК України, підстав визнавати їх неналежними, чи недопустимими доказами у кримінальному провадженні, колегія суддів не вбачає.
Зазначені показання узгоджуються, як між собою, так і з письмовими матеріалами провадження, які стали доказами винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, а саме:
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.04.2023 року за участю свідка ОСОБА_10 , під час якого він за сукупністю ознак обличчя впізнав ОСОБА_7 як особу, яка в кінці вересня 2022 року в с. Софіївка проводила «референдум» щодо приєднання Херсонської області до складу рф;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.04.2023 року за участю свідка ОСОБА_11 , під час якого вона за сукупністю ознак обличчя впізнала ОСОБА_7 як особу, яка в кінці вересня 2022 року в с. Софіївка проводила референдум щодо приєднання Херсонської області до складу рф;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.04.2023 року за участю свідка ОСОБА_13 , під час якого він за сукупністю ознак обличчя впізнав ОСОБА_7 як особу, яка в кінці вересня 2022 року в с. Софіївка проводила референдум щодо приєднання Херсонської області до складу рф;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.04.2023 року за участю свідка ОСОБА_18 , під час якого свідок за сукупністю ознак обличчя впізнав ОСОБА_7 як особу, яка в кінці вересня 2022 року в с. Софіївка проводила референдум щодо приєднання Херсонської області до складу рф;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.04.2023 року за участю свідка ОСОБА_12 , під час якого він за сукупністю ознак обличчя впізнав ОСОБА_7 як особу, яка в кінці вересня 2022 року в с. Софіївка проводила референдум щодо приєднання Херсонської області до складу рф;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 09.05.2023 року за участі ОСОБА_7 який зафіксовано на відповідному електронний носії - DVD-R диску та інформація з якого була відтворена та досліджена у судовому засіданні, в ході якого ОСОБА_7 перебуваючи в с. Широка Балка біля дитячого садку виклала обставини за яких вона погодилася на пропозицію ОСОБА_17 прийняти участь у незаконному референдумі та безпосередньо за участі ОСОБА_7 було відтворено обставини, щодо проведення 24.09.2022 року незаконного референдуму в с. Софіївка під час тимчасової окупації військовими рф, в якому вона приймала безпосередню участь.
Вищевказані показання свідків та письмові докази у кримінальному провадженні, в їх взаємозв'язку та сукупністю, повністю доводять вину обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.111-1 КК України, а не визнання нею вини у його вчиненні, колегія суддів вважає, як бажання обвинуваченої уникнути кримінальної відповідальності за вчинене і рахує, що суд першої інстанції оцінюючи в сукупності всі докази по провадженню, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що вони є належними, допустимими і достатніми, та такими, що в повній мірі доводять вину обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення. Ці докази ретельно досліджені під час судового засідання та цілком обґрунтовано та мотивовано покладені в основу ухваленого по справі обвинувального вироку.
Безпідставними є посилання обвинуваченої на показання свідка ОСОБА_15 , як на такі, що спростовують її добровільну участь у «референдум», оскільки, як вбачається з його показань, даних в суді першої інстанції останні повідомив про те, що під час окупації він проживав у с. Софіївка, знайомий з ОСОБА_7 , оскільки разом працювали. Під час окупації ОСОБА_7 влаштувалася на роботу на виноградниках, була бригадиром. Керівником був ОСОБА_17 , з яким вона підтримувала стосунки, переважно робочі. При цьому, про участь ОСОБА_7 у проведенні референдуму йому не відомо. Тобто, такі показання свідка, як не підтверджують, так і не спростовують певні обставини участі обвинуваченої ОСОБА_7 у проведенні «референдуму».
Разом з тим, показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_18 , дані ними під час судового засідання та, які наведені в оскаржуваному вироку суду, цілком підтверджують позицію сторони обвинувачення саме про добровільну участь обвинуваченої ОСОБА_7 у проведенні «референдуму». Будь-яких конкретних доказів того, що показання цих свідків спростовують добровільну участь обвинуваченої ОСОБА_7 , не наведено і в апеляційній скарзі обвинуваченої.
Не спростовують позицію обвинуваченої і показання свідка ОСОБА_16 , яка є матір'ю обвинуваченої, про те, що остання брала участь у «референдумі» під примусом, оскільки вона не була свідком таких погроз чи примусу, і лише, нібито-то зі слів ОСОБА_7 , їй відомо про вказані обставини. Крім того, будь-яких конкретних заходів впливу (погроз чи примусу), які застосовувалися до обвинуваченої та обставин їх застосування свідок суду не повідомила. Після деокупації до правоохоронних органів з приводу погроз та знущань відносно доньки не зверталася. Зазначене, з урахуванням того, що свідок ОСОБА_16 є матір'ю обвинуваченої, вказує на її упередженість та бажання сприяти обвинуваченій уникнути відповідальності за вчинене.
Неспроможними є і посилання обвинуваченої щодо недопустимості показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , як на докази у кримінальному провадження, які підтверджують її добровільну участь у «референдумі», через їх неприязні стосунки з обвинуваченою. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зазначені свідки допитані судом першої інстанції з дотриманням вимог КПК України щодо допиту свідків, були приведені судом до присяги та попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, давали їх в суді добровільно без будь-якого стороннього примусу. Крім того, зазначена позиція обвинуваченої була предметом перевірки суду першої інстанції, та за її результатами не встановлено будь-яких неприязних стосунків між обвинуваченою та зазначеннями свідками, які могли б спонукати останніх до надання суду неправдивих показань з метою оговору обвинуваченої.
Також, безпідставними є твердження обвинуваченої щодо визнання протоколу слідчого експерименту від 09.05.2023 року за її участі недопустимим доказам, зважаючи на його невідповідність ст. 240 КПК України.
Так, зазначений протокол за змістом та іншими даними цілком відповідає вимогам ст.ст. 104, 105 КПК України. При цьому, під час його проведення будь-яких порушень вимог ст.ст. 223, 240 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції слідчий експеримент від 09.05.2023 року, проводився під час дії Указу Президента України № 64/2022 від 24.01.2022 «Про введення воєнного стану», яким було в Україні введено воєнний стан, яких було неодноразово продовжено, та який діяв і на момент проведення зазначених слідчих дії, а тому, при проведенні вказаних слідчих дій органом досудового розслідування були застосовані приписи ч. 1 ст. 615 КПК України.
Дії обвинуваченої ОСОБА_7 судом першої інстанції правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, а саме - участь громадянина України у проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території.
Покарання обвинуваченій ОСОБА_7 судом першої інстанції призначено відповідно до вимог ст.65 КК України та роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», з урахуванням характеру та ступеню тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, особи винної, відсутності обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли стати підставами для зміни чи скасування оскаржуваного вироку, не встановлено.
Зважаючи на викладене, оскаржуваний вирок є законним і обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів апеляційного суду не вбачає, зважаючи на що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 01 липня 2024 року відносно неї за ч. 5 ст. 111-1 КК України - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена учасниками судового провадження в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня оголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а особою, яка тримається під вартою в той же строк з моменту отримання копії судового рішення.
ОСОБА_19 ОСОБА_20 ОСОБА_21