Справа №466/13239/23 Головуючий у 1 інстанції:Зубачик Н.Б.
Провадження №22-ц/811/403/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
26 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретарка: Псярук О.В.,
за участі в судовому засіданні представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представниці відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Козаков і партнери» - Вовк У.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова в складі судді Зубачик Н.Б. від 23 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Козаков і партнери» про визнання договору про врегулювання заборгованості недійсним,-
ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Козаков і партнери» про визнання договору про врегулювання заборгованості недійсним.
Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2024 року та постановити постанову, котрою задовольнити заяву про забезпечення позову.
Звертає увагу, що при розгляді справи, судом неправильно встановлено, які правовідносини випливають між сторонами, а також, було здійснено і безліч порушень норм процесуального права. Постановляючи ухвалу, суд не дослідив можливих наслідків, котрі може потягнути за собою відмова у забезпеченні позову. Зазначає, що судом встановлено, що предметом спору є визнання недійсним договору про врегулювання заборгованості за кредитним договором від 21.12.2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія « Козаков і Партнери», в особі директора ОСОБА_3 , та Підприємством об'єднання громадян Львівським спортивно - культурним центром шахової асоціації незрячих України «Орієнтир», в особі директора Яцишина І.І. А з іншої сторони, у своїй ухвалі, суд не аналізував наслідків відмови у забезпеченні позову, котрі можуть відбутися, а саме, як продаж майна. Котре відповідач все - таки планує продати, як вже позивач зазначав у своїй заяві про забезпечення позову. Звертає увагу, що в судах розглядається ще безліч справ з тією ж стороною, а саме з ТЗОВ ФК «Козаков і партнери»: справа №466/1394/21, справа №466/6192/23, справа №466/4317/21. Вважає, що не забезпечивши позов, відповідно до заяви позивача, суд може допустити до такого, що буде рішення по справі, яке буде неможливо виконати, так як майно відповідач продасть.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника на підтримання апеляційної скарги, представниці відповідача - в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, заяви про забезпечення позову, апеляційної скарги, письмових пояснень представниці відповідача щодо апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 149-153, 157, 258-261, 353, 354 ЦПК України, п.4 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», постанову Верховного Суду України від 25.05.2016 в справі №6-605цс16, та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову виходив з того, що предметом спору є визнання недійсним договору про врегулювання заборгованості за кредитним договором від 21.12.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Козаков і Партнери», в особі директора Козакова Л.В., та підприємством об'єднання громадян Львівський спортивно - культурний центр шахової асоціації незрячих України «Орієнтир», в особі директора Яцишина І.І. .При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Разом з тим, зі змісту заяви такої реальної загрози невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову не вбачалось. Доводи позивача в обґрунтування забезпечення позову ґрунтувались лише на його припущеннях, не доведено співмірність заходу забезпечення позову пред'явленим позовним вимогам. Окрім того, звертаючись з заявою про забезпечення позову, позивачем не наведено ґрунтовних підстав для застосування заходів забезпечення позову, не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити, що відповідачем вживаються заходи, спрямовані на відчуження майна, а також не надано доказів належності відповідачу зазначеного нерухомого майна. Відсутність зазначених відомостей та обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову позбавляє суд можливості дійти висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову не може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Наведені заявником у заяві про забезпечення позову обставини, на думку суду, не були достатньою підставою вважати імовірним утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття судом запропонованих заявником заходів. Наразі заявником не надано жодних доказів на підтвердження свого припущення щодо можливості вчинення відповідачем дій, що істотно ускладнять або унеможливлять виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення заявленого позову. Оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, виходячи з того, що подана заявником заява не містить обґрунтованих посилань, а матеріали справи доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у даній справі, та невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких вона звернулася до суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову Виходячи з цього, суд не знайшов підстав для задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду - немає.
Згідно ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов'язку вчиняти певні дії. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, можуть бути передані приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до змісту п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», у якій судом касаційної інстанції розтлумачено схожі правовідносини, - «забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду».
Згідно змісту п.4 згаданої Постанови, - розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що:
- між сторонами дійсно виник спір та
- існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;
- з'ясувати обсяг позовних вимог,
- дані про особу відповідача, а також
- відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Колегія суддів, відповідно до вказаних вище вимог закону та роз'яснень схожих за змістом правовідносин, перевіряючи: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог; дані про особу відповідача; відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; а також беручи до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, - вважає, що заява про забезпечення позову не підлягала до задоволення та правильно відхилена судом першої інстанції.
Як вбачається із виділених матеріалів цивільної справи, що надійшли на розгляд до апеляційного суду, у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Козаков і партнери» про визнання договору про врегулювання заборгованості недійсним, в якому просив:
- визнати договір про врегулювання заборгованості за кредитним договором від 21.12.2020 року недійсним.
В обґрунтування позову зазначав, що у квітні 2021 року, під час розгляду судової справи №466/1394/21 позивачу стало відомо про Договір про врегулювання заборгованості за кредитним договором від 21.12.2020 року. Даний договір відповідач ТзОВ ФК «Козаков і партнери» сфальсифікував з умислом на заволодіння матеріальними цінностями, з метою завдання ОСОБА_1 матеріальної шкоди. Таким чином, у даному договорі, що знаходиться у матеріалах справи, було сфальсифіковано підпис позивача, так як він такого договору не підписував. Також у даному договорі сфальсифіковано і підписи інших довірителів, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . У даному випадку, договір про врегулювання заборгованості, яким користується відповідач разом зі своїми представником, є багатостороннім, а підписи сторін є підробленими, так як ні позивач, ні інші довірителі, котрі зазначені у договорі, такого договору не підписували і не укладали.
Окрім цього, 09.01.2024 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, у якій просив:
- накласти арешт на нежитлові приміщення в будинку що по АДРЕСА_1 , загальною площею 1130,1 кв.м., в тому числі на нежитлові приміщення (літ. «З'-2») в будинку, що по АДРЕСА_1 , площею 565,00 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2063418146101, та нежитлові приміщення (літ. «З-2») в будинку за адресою АДРЕСА_1 , площею 565,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2063494346101.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову покликався на те, що 13 грудня 2019 року, відповідач з групою осіб здійснив розбійний напад на виробничі приміщення, що по АДРЕСА_1 . У квітні 2021 року, під час розгляду судової справи №466/1394/21 позивачу стало відомо про Договір про врегулювання заборгованості за кредитним договором від 21.12.2020 року. Даний договір відповідач ТзОВ «ФК «Козаков і партери» сфальсифікував з умислом на заволодіння матеріальними цінностями, з метою завдання ОСОБА_1 матеріальної шкоди. 28 вересня Львівський апеляційний суд постановою по справі №466/1394/21 наклав арешт на майно відповідача з метою забезпечення позову. 28 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м.Львова, виніс ухвалу по справі №466/1394/21, котрою ухвалив скасувати заходи забезпечення позову, визначені постановою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у справі №466/1394/21, а саме арешт приміщень по АДРЕСА_1 . Зважаючи на дану ухвалу, на сьогоднішній день, існує ризик складності виконання рішення про стягнення коштів з відповідачів, у разі його прийняття. На скільки позивачу відомо, зараз планують продати приміщення, що по АДРЕСА_1 , про що висить оголошення на приміщенні. Зазначав, що з 2019 року дані приміщення були неодноразово відчуженні, обтяжені іпотекою, і дані приміщення переходили у власність між відповідачами по справі, а тому є ризик, що відповідачі приміщення продадуть, і рішення буде неможливо виконати.
Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, що у заяві про забезпечення позову необґрунтовано реальної загрози неможливості виконання потенційного рішення суду про задоволення позову, із вимогою, яку заявлено позивачем, у разі незастосування вказаних позивачем заходів забезпечення.
Також, позивачем, не доведено співмірності заходу забезпечення позову пред'явленим позовним вимогам.
Окрім того, звертаючись з заявою про забезпечення позову, позивачем не наведено ґрунтовних підстав для застосування саме таких заходів забезпечення позову, а також не надано доказів належності відповідачу нерухомого майна, стосовно якого позивач просить вжити заходи забезпечення.
Відсутність зазначених відомостей та обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову позбавляє суд можливості дійти висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Наведені заявником у заяві про забезпечення позову обставини, на думку суду, не є достатньою підставою вважати імовірним утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття судом запропонованих заявником заходів.
Окрім того, потенційне рішення у даній справі про задоволення позову та визнання договору про врегулювання заборгованості недійсним, буде виконане після набрання ним законної сили та не потребуватиме примусового виконання.
Також, колегія суддів звертає увагу, що нежитлові приміщення, на які позивач просить накласти арешт не належать відповідачу.
Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта нерухомого майна, нежитлове приміщення «літ.З-2», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2063494346101, загальною площею 565,1 кв.м., АДРЕСА_1 , належить на праві власності Приватному підприємству «Занзібар Холдинг», а нежитлове приміщення «літ.З'-2», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2063418146101, загальною площею 565 кв.м., АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_8 (а.с.76-87).
Вказані особи відповідачами у даній справі не є та взагалі до участі у розгляді справи не залучалися.
Відтак, вбачається, що власниками об'єктів, на які позивач вважає необхідно накласти арешт є не відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Козаков і партнери», а ПП «Занзібар Холдинг» та ОСОБА_8 , що суперечить п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України і відповідно такими заходами можуть бути порушені права та інтереси осіб, які не є учасниками справи.
Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу ж суду першої інстанції, як таку, що відповідає обставинам, які мають значення та вимогам закону слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 04 грудня 2024 року.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра