Справа № 464/5539/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1183/23 Доповідач: ОСОБА_2
28 листопада 2024 року колегія cуддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові кримінальне провадження №12019140070002651 від 02 жовтня 2019 року про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2020 року щодо ОСОБА_6 ,
вироком Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2020 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_6 5101 грн на користь ОСОБА_9 відшкодування майнової шкоди, 15 000 грн. відшкодування моральної шкоди, всього 20 101 грн.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 визначено обчислювати з моменту набрання вироком законної сили та звернення такого до виконання.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 , 01.10.2019 умисно заподіяв працівникові правоохоронного органу легкі тілесні ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, за наступних обставин.
01.10.2019 о 08.00 год. потерпілий ОСОБА_9 , будучи згідно з наказом ДУ «ЛВК-48» №15/ос/вп-18 від 21.02.2018 службовцем Державної кримінально-виконавчої служби України на посаді молодшого лейтенанта групи охорони ДУ «Львівська виправна колонія №48», заступив на чергування згідно з наказом в.о. начальника вказаної установи № 267 від 01.10.2019 «Про забезпечення охорони та збереження матеріальних цінностей ДУ «Львівська виправна колонія № 48» та перебував на патрулюванні на пості АДРЕСА_2 .
При виконанні своїх функціональних обов'язків працівник групи охорони ОСОБА_9 був уповноваженим представником правоохоронного органу, був наділений повноваженнями, передбаченими посадовими інструкціями, а саме: контроль дотримання встановленого пропускного режиму на об'єкті установи; забезпечення проведення заходів щодо зміцнення охорони в установі; здійснення охорони матеріальних цінностей установи; затримання та проведення короткого опитування, а в разі потреби - догляд порушників, і негайна доповідь про них керівництву установи для вжиття відповідних заходів; не допускати до вартового приміщення нікого, крім осіб, які мають на це право.
Так, 01.10.2019 приблизно о 20.30 год. потерпілий ОСОБА_9 , будучи одягненим у формений одяг та знаходячись при виконанні своїх службових обов'язків, підійшов до вхідних воріт КПП №3, через які здійснюється виїзд з охоронюваної території ЛВК № 48, та виконуючи свої обов'язки стосовно здійснення охорони матеріальних цінностей установи, звернувся з вимогою щодо припинення протиправних дій щодо входу на територію ДУ «Львівська виправна колонія № 48» до обвинуваченого ОСОБА_6 , який намагався пройти на територію ДУ «Львівська виправна колонія № 48». Однак ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що вказана особа є працівником групи охорони та перебуває під час виконання своїх службових обов'язків, маючи умисел на заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, почав чинити активну фізичну протидію працівнику групи охорони, зайшов у приміщення КПП №3 та з метою реалізації свого злочинного умислу, тримаючи затиснутий в кулак металевий предмет (який саме в ході досудового розслідування не встановлено), умисно наніс удар в ділянку ротової порожнини потерпілому ОСОБА_9 , внаслідок чого спричинив останньому травматичну екстракцію центральних і правого бокового різців верхньої щелепи, забій м'яких тканин обличчя, забійні поверхневі рани внутрішніх поверхонь верхньої та нижньої губи, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я.
Не погоджуючись з вироком суду обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2020 року скасувати та постановити новий вирок, яким визнати його невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при ухваленні вироку суд першої інстанції не взяв до уваги обставини, що мають істотне значення для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення та призначив покарання, яке за своїм видом та строком є явно несправедливим через свою суворість та помилково прийшов до переконання про його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а відтак даний вирок, на думку обвинуваченого, підлягає скасуванню.
Обвинувачений ОСОБА_6 вважає, що винесений вирок є необґрунтованим та таким, що винесений з грубим порушенням чинного законодавства, а саме висновки суду викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Вказує, що твердження суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України не підтверджуються жодним доказом, а саме свідки, які допитані під час судового розгляду та сам потерпілий ОСОБА_9 дали показання, які вказують на інші обставини, які були висвітлені в обвинувальному акті та ніби-то були встановлені судом.
Наголошує, що суд вважає встановленим те, що обвинувачений намагався пройти на території ЛВК № 48, а потерпілий намагався припинити його протиправні дії, після чого ОСОБА_6 зайшов в приміщення КПП та завдав потерпілому тілесних ушкоджень. Зокрема, вказані обставини різняться з показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які в своїх показах підтвердили, той факт, що спеціального проїзного режиму на території ЛВК № 48 не було, а працівники колонії мали доступ до території колонії.
Зазначає, що потерпілий ОСОБА_9 не зміг чітко пояснити, які саме протиправні дії він припиняв. Вказує, що відповідно до вироку суду під протиправними діями вважається протиправний проїзд на територію колонії, але всі безпосередні свідки та потерпілий вказують, що обвинувачений безперешкодно проїхав на територію для того, щоб забрати свій автомобіль, який знаходився там на ремонті. Потерпілий вказує на те, що саме він пропустив туди обвинуваченого. Обвинувачений вказує, що конфлікт між ним та потерпілим виник при виїзді з території, оскільки між ними мали місце неприязні відносини, через раніше виниклі непорозуміння.
Звертає увагу, що моменту нанесення тілесних ушкоджень потерпілому свідки не бачили, а свідок ОСОБА_12 повідомив суду про те, що він не бачив щоб обвинувачений заходив в приміщення КПП, та вказав, що свідок ОСОБА_14 цього бачити так само не міг.
Щодо показань свідка ОСОБА_14 , як зазначає обвинувачений, суду було повідомлено про те, що потерпілий вчиняв на нього тиск перед допитом, а на свідка ОСОБА_12 після його допиту, відповідне повідомлення було зроблено безпосередньо після таких подій, після чого захисник подавав клопотання про відновлення дослідження доказів, долучення до матеріалів провадження відеозапису на якому зафіксовано ці обставини, але судом таке клопотання фактично не розглядалося, та запис не досліджувався.
Окрім того, обвинувачений вказує, що під час дослідження протоколу слідчого експерименту, а саме відеозапису фіксації сторона захисту неодноразово наголошувала на тому, що свідок ОСОБА_14 не міг бачити хто перебував у приміщенні КПП, оскільки таке не освітлювалось, а вікно, яке знаходиться в середині приміщення створює ефект дзеркала, окрім того стороною захисту було подано клопотання про визнання такого доказу недопустимим, у зв'язку із грубими порушеннями при його проведенні.
На думку апелянта, жодні із доказів не підтверджує ні об'єктивної, ні суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, а саме зв'язок між тілесними ушкодженнями та виконанням потерпілим своїх посадових обов'язків.
Від представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на адресу Львівського апеляційного суду надійшло заперечення на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Сихівського районного суду м. Львова від 29.12.2020 - без змін.
Зазначає, що апеляційна скарга обвинуваченого є необґрунтованою та безпідставною, а вирок Сихівського районного суду м.Львова є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Вказує, що умисне заподіяння обвинуваченим тілесних ушкоджень потерпілому було пов'язане саме з виконання останнім своїх службових обов'язків щодо охорони установи, обвинуваченому до виникнення конфлікту було відомо, що потерпілий ОСОБА_9 є працівником установи, та в цей день потерпілий перебуваючи у форменому одязі виконував обов'язки щодо охорони установи.
Стверджує, що початком та відповідно основою виникнення конфлікту являється відмова потерпілим отримувати ключі автомобіля обвинуваченого від працівників СТО, що явно не входило до його службових обов'язків при здійсненні чергування на посту №3. Внаслідок цього, обвинувачений проявив своє невдоволення та почав стукати колесом мотоцикла у ворота, на що потерпілий зробив зауваження. В подальшому потерпілий неодноразово робив зауваження щодо протиправної поведінки обвинуваченого, яка мала місце коли останній забирав свій автомобіль, та обвинувачений після того як виїхав за територію установи, здійснив спробу знову зайти на територію установи, та в коридорі приміщення, де потерпілий здійснював чергування несподівано без попередження наніс потерпілому тілесні ушкодження. Вказані обставини, на переконання представника потерпілого явно підтверджують умисел обвинуваченого у нанесенні тілесних ушкоджень потерпілому, який був при виконанні службових обов'язків.
Звертає увагу, що на стадії судових дебатів стороною захисту було заявлено клопотання, в якому просили повторно дослідити протокол слідчого експерименту та дослідити відеозапис на якому нібито зафіксовано тиск потерпілого на свідка та вважає, що таке клопотання є безпідставне та не могло бути розглянуто на стадії судових дебатів.
До початку розгляду справи від захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 надійшло клопотання про звільнення обвинуваченої ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Захисник обґрунтовує клопотання тим, що згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні дії, які мала місце в жовтні 2019 року, тобто з часу вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення минуло більш ніж п'ять років, а тому сплив строк давності притягнення до відповідальності, що є підставою для звільнення від неї.
Заслухавши доповідача, виступ обвинуваченого ОСОБА_6 його захисника ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_7 , які підтримали клопотання захисника, думку потерпілого ОСОБА_9 та його представника - адвоката ОСОБА_10 , які заперечили щодо задоволення даного клопотання, обговоривши наведені доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та є обґрунтованим
Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Згідно з ч. 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Системний аналіз наведених норм закону вказує на те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов'язковим. Тобто суд, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження - досудове розслідування, підготовче судове засідання, судовий розгляд справи судом першої інстанції, на стадії провадження в суді апеляційної інстанції, але до набрання вироком суду законної сили.
Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України не зобов'язує суд апеляційної інстанції у випадку заявлення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України дослідити докази в провадженні і лише після цього вирішити таке клопотання.
Натомість, ч. 8 ст. 284 КПК України передбачено, що закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною третьою статті 285 КПК України також передбачено, що досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку лише у разі, якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 6 грудня 2021 року у справі №521/8873/18, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частинами 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України суди першої та апеляційної інстанцій мають обов'язок відповідно роз'яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК України, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК України, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.
При цьому апеляційний суд враховує, що визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень як обов'язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 29 липня 2021 року у справі №552/5595/18.
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 345 КК України в жовтні 2019 року, які згідно ст. 12 КК України віднесено до нетяжких злочинів, і з часу їх вчинення минуло п'ять роки, тому за вказаних обставин кримінальне провадження підлягає закриттю за закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності із звільненням ОСОБА_6 від призначеного покарання.
За змістом ч. 8 ст. 284, ст. 285 КПК України ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття кримінального провадження з відповідної підстави.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_6 просив задовольнити клопотання захисника ОСОБА_8 про звільнення його від відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та закрити кримінальне провадження.
Згідно з ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.
Згідно з частинами 2-4 статті 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.
З аналізу вказаних вище правових норм вбачається, що матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 КК України строків і відсутність обставин, що порушують їх перебіг (частини 2-4 статті 49 КК України).
Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є виключно згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм вбачається, що звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 49 КК України, тобто у зв'язку із закінченням строків давності, є обов'язком суду, а не його правом. Водночас, закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності також є обов'язком суду.
Як вбачається з матеріалів справи, з дня вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, а саме з 01 жовтня 2019 року, і до дня розгляду клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності (28 листопада 2024 року) минуло 5 років та майже 2 місяці.
Колегією суддів встановлено, що будь-які відомості, які вказували б на ухилення обвинуваченого від досудового слідства або суду відсутні, будь-яких інших підстав для перерви чи зупинення перебігу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого не встановлено.
Щодо заперечення потерпілого ОСОБА_15 про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності апеляційне суд зазначає наступне.
За змістом ч. 8 ст. 284, ст. 285 КПК України ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття кримінального провадження з відповідної підстави. Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 не заперечив проти звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття провадження у зв'язку з закінченням строку давності.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що для закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності позиція (заперечення) потерпілого не є визначальними.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Таким чином, на момент апеляційного розгляду сплинув п'ятирічний строк, відповідно закінчились і визначені ст.49 КК України строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
При цьому колегією суддів, роз'яснено обвинуваченому наслідки закриття кримінального провадження за вказаним клопотанням захисника.
З врахуванням вище наведеного, колегія суддів вважає, що клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 слід задовольнити та звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 345 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності, обвинувальний вирок щодо нього скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п.1 ч.2 ст. 284 КПК України.
У зв'язку із задоволенням вищезазначеного клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності передбаченого ч.2 ст. 345 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності і закриттям кримінального провадження, доводи наведені в апеляційній скарзі апелянта не підлягають перевірці.
Якщо закінчення строку давності припадає на час апеляційного провадження, то апеляційний суд, встановивши і перевіривши всі необхідні обставини для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, повинен скасувати обвинувальний вирок і закрити кримінальне провадження.
З огляду на встановлені апеляційним судом обставини та повне з'ясування підстав для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції на підставі статті 417 КПК України, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрити.
Керуючись ст.ст. 404,405,417,418, 419 КПК України, ст. 49 КК України, колегія суддів,
клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 29 грудня 2020 року щодо ОСОБА_6 - скасувати.
Звільнити ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України від кримінальної відповідальності на підставі п.3 ч.1 ст.49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.
Кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 закрити на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишити без розгляду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її оголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4