Справа № 450/2293/24 Головуючий у 1 інстанції: Добош Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/2138/24 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
21 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
секретаря: Салати Я.І.
з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2024 року у справі № 450/2293/24 за заявою представника позивача ОСОБА_5 про забезпечення позову,-
У червні 2024 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_3 , про визнання майнових прав.
В обґрунтування вищезгаданої заяви покликався на те, що 13 жовтня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір простого відповідно до п. 1.1. якого сторони зобов'язуються шляхом об'єднання своїх вкладів і зусиль спільно діяти у формі простого товариства без створення юридичної особи з метою будівництва і прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці, площею 0,4167 за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 4623683300:01:001:0120), в порядку, передбаченому законодавством та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень та доходу у вигляді грошових коштів, отриманих в результаті виконання спільних дій, передбачених цим Договором.
Вказував, що згідно з розділом 2 Договору простого товариства, для досягнення мети договору,вклади Сторін були розподілені наступним чином: - ОСОБА_3 як вклад у спільну діяльність вносить право користування земельною ділянкою площею 0,4167 га, яка розташована у с. Зубра Пустомитівського району Львівської області кадастровий номер 4623683300:01:001:0120, цільове призначення земельної ділянки 02.04 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; ОСОБА_1 , як вклад у спільну діяльність вносить грошові кошти необхідні для будівництва будинку та здачі його в експлуатацію, професійні знання та вміння у галузі будівництва. Відповідно до п. 2.4. Договору простого товариства, визначення розміру частки права спільної часткової власності сторін на майно, грошові кошти, отримані в результаті спільної діяльності та розподіл отриманого в результаті спільної діяльності майна (квартир, нежитлових приміщень, грошових коштів) здійснюється сторонами відповідно до Додатку № цього Договору. Згідно п. 4.1. Договору простого товариства, ведення спільних справ за цим Договором за спільною згодою Учасників товариства, що засвідчується їх підписами на цьому Договорі, доручається Уповноваженій особі - ОСОБА_1 .
Зазначав, що відповідно до п. 4.2. Договору простого товариства, уповноважена особа діє на підставі цього Договору. Уповноважена особа є повноважним представником Учасників товариства та здійснює керівництво всією спільною діяльністю в межах наданих йому повноважень для досягнення поставленої цим Договором мети. У п. 4.3.2. Договору простого товариства визначено, що уповноважена особа, зокрема, має право вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, необхідні для досягнення мети, передбаченої п. 1.1. цього договору. Таким чином, з метою залучення грошових коштів задля досягнення мети Договору про спільну діяльність, в межах реалізації повноважень Уповноваженої особи, 17.11.2023 року ОСОБА_1 (Продавець) було укладено з позивачем ОСОБА_6 (Покупець) Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру.
Стверджував, що він здійснив оплату згідно договору ОСОБА_1 у повному обсязі до моменту підписання цього Договору і станом на січень 2024 року, багатоквартирний будинок був збудований та готовий до прийняття в експлуатацію, однак станом на момент подання цієї позовної заяви, багатоквартирний будинок досі не прийнятий в експлуатацію, а ОСОБА_1 , як Уповноважена особа простого товариства, так і не передав позивачу придбану
квартиру.
Крім цього вказував, що він мав безперешкодний доступ до квартири АДРЕСА_2 до 27 грудня 2023 року і ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3 не чинили перешкод у вільному доступі до квартири, проте після 27 грудня 2023 року ОСОБА_3 змінив замки у вхідних дверях до під'їзду в якому знаходиться вищевказана квартира, встановивши огорожу навколо будинку.
Вважав, що з огляду на дії ОСОБА_3 щодо недопуску позивача до квартири, а також наявність судового спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у якому вирішується питання про право власності на відповідний багатоквартирний будинок, у нього є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не визнають право позивача на майнові права на квартиру і невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення по даній справі.
Просив вжити заходи забезпечення позову до набрання судовим рішенням у даній справі законної сили шляхом заборони відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , а також заборони органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії, щодо квартири АДРЕСА_3 .
Оскаржуваною ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_5 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання майнових прав на квартиру,- задоволено.
З метою забезпечення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання майнових прав на квартиру, вжити заходи забезпечення позову, шляхом :
Заборонено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , а також заборонити органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії, щодо квартири АДРЕСА_3 .
Вищезгадану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що стороною позивача не долучено жодного доказу, як то технічного паспорту, проекту чи інше на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_2 , загальною проектною площею 70,56 кв.м. будується за вищезазначеною адресою. Без таких . документів неможливо ідентифікувати об'єкт, стосовно якого був укладений договір купівлі- продажу майнових прав, як і встановити його існування.
Вказує, що стороною позивача не було надано суду жодних доказів, які б підтверджували вчинення, або підготовку до вчинення ОСОБА_3 конкретних дій, спрямованих на розпорядження, обтяжування, укладення будь-яких правочинів з іншими особами щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , чи будь-яких інших дій, що можуть призвести до неможливості виконання рішення суду (навіть у випадку, якщо така квартира дійсно будується за вказаною адресою).
Зазначає, що інформація щодо об'єкта будівництва на веб сайті веб сайтів «lun.ua» була розміщена ОСОБА_1 під час дії укладеного між ним та ОСОБА_7 (попереднім власником земельної ділянки з к.н. 4623683300:01:001:0120 та попереднім замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ) Договору простого товариства від 16.10.2020 року, який був розірваний 30.09.2021 року на підставі нотаріального договору, копія якого додається.
Також стверджує, що предметом спору по даній справі є визнання майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , тобто майбутній об'єкт нерухомості. Натомість багатоквартирний будинок по АДРЕСА_4 на даний час не введений в експлуатацію, квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою як об'єкта нерухомого майна наразі не існує та вимоги щодо такого об'єкта нерухомості позивачем не заявлено.
Просить:
- скасувати ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2024 року у справі №450/2293/24 в частині накладення заборони ОСОБА_3 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 ;
- скасувати ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2024 року у справі №450/2293/24 в частині накладення заборони органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_3 ;
- в задоволенні заяви ОСОБА_6 про забезпечення позову в частині накладення заборон, продубльованих в пунктах 2, 3 прохальної частини апеляційної скарги - відмовити.
- Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2024 року у справі №450/2293/24 в частині накладення заборони ОСОБА_1 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 - залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
В провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області на розгляді перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання майнових прав на квартиру.
Як вбачається з матеріалів справи в позовній заяві ОСОБА_6 просить визнати за ним майнові права на квартиру АДРЕСА_3
Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, укладеного 17 листопада 2023 року між позивачем (покупець) та відповідачем ОСОБА_1 (продавець), продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж. Сторони домовились, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є квартира АДРЕСА_3 . Покупець реалізує (здійснює) отримані майнові права шляхом отримання об'єкта нерухомості за актом передання-прийняття, набуття та оформлення права власності на об'єкт нерухомості з отриманням правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомості в порядку, передбаченому законодавством. Загальна вартість майнових прав, що передаються продавцем покупцеві за даним договором складає: 1 852 200,00 грн., що станом на момент укладення цього договору відповідно до комерційного курсу обміну валют становить еквівалент 49 932 долари США. Загальну вартість майнових прав, яка зазначена у п. 2.2. цього договору, покупець сплатив продавцеві у повному обсязі до моменту підписання цього договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вживати негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Згідно із роз'ясненням, яке міститься в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Умовою до застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Згідно приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
Під час розгляду справи «East/West Alliance Limited» проти України» ЄСПЛ в п. 185 рішення від 23 січня 2014р. нагадав, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов'язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
За змістом наведених вище приписів умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17.
Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи обставини, які склалися, зокрема те, що між сторонами у справі виник спір щодо невизнання відповідачами майнових прав позивача на квартиру, заборона вчинення дій щодо розпорядження, обтяження, укладення будь-яких правочинів відносно майнових прав на квартиру, що знаходиться в об'єкті незавершенного будівництва, не дозволить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вільно розпоряджатися такими майновими правами до вирішення цього спору у суді, що не призведе до утруднення чи зробить неможливим виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на користь позивача .
Забезпечуючи позов, суд першої інстанції дотримався принципу співмірності із заявленими позовними вимогами.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер та зберігають юридичну силу до вступу прийнятого по суті спору судового рішення в закону силу.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 стосуються суті спору, що не є предметом оскаржуваного рішення, оскільки застосовуючи заходи забезпечення позову, суд зазначає, що має місце спір, однак обґрунтованість позову буде предметом перевірки під час розгляду справи по суті.
Аналогічні правові висновки наведено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
З огляду на викладене, доводи апелянта у цій частині апеляційної скарги не мають правового значення для перевірки законності та обґрунтованості ухвали про забезпечення позову.
Твердження представника апелянта ОСОБА_3 - адвоката Луцюка О.О. про те, що до ОСОБА_3 не пред'явлено позовних вимог, спростовується доводами позовної заяви, а також спором між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 щодо часток у багатоквартирному будинку, оскільки згідно Договору від 13 жовтня 2021 року діяльність відповідачів є спільною.
Колегія суддів зазначає, що оцінку твердженню апелянта про те, що ОСОБА_3 не є учасником правовідносин з яких виник спір та у нього відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем з огляду на те, що договір купівлі-продажу майнових прав укладений із ОСОБА_1 в порушення вимог п.5.1 Договору простого товариства від 13 жовтня 2021 року та який при укладенні договору діяв виключно від свого імені та у своїх інтересах» стосується суті спору.
Із позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання майнових прав на квартиру. З доводів позовної заяви встановлено, що саме відповідач ОСОБА_3 припинив позивачу доступ до квартири шляхом заміни замків та встановлення огорожі.
Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 657/1211/19 умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно ( в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись у кількості або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, метою забезпечення позову у вказаній справі є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивачки у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на її користь, які мають бути співмірними з негативними наслідками, що можуть настати від вжиття цих заходів, а також конкретні обставини зазначеної справи колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч. 1 ст.374 ст.ст.375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.