Справа № 362/1073/23
Провадження № 2/362/288/24
02 грудня 2024 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Марчука О.Л.,
при секретарі - Неділько А.С.,
за участю позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - адвоката Вовчук М.М.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності та стягнення грошових коштів,
Позивачка звернулася до суду з позовом, в обґрунтування вимог якого зазначила, що за час перебування у шлюбі з відповідачем вони набули спільне майно у вигляді земельної ділянки, незавершеного будівництвом об'єкта - житлового будинку та автомобіля і причепу.
Посилаючись на вказані обставини та керуючись нормами сімейного законодавства щодо правового режиму спільного сумісного майна подружжя, позивачка просить:
- визнати спільним сумісним майном подружжя незавершений будівництвом об'єкт - житловий будинок, автомобіль і причеп;
- визнати за нею право власності на половину незавершеного будівництвом об'єкта - житлового будинку;
- визнати за нею право власності на половину земельної ділянки;
- стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля і причепу в сумі 213 550 гривень 00 копійок (т.с. 1, а.с. 88 - 94).
Позивачка та її представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з викладених у заяві підстав.
Відповідач в судовому засіданні заперечив позовні вимоги та просив відмовити у їх задоволенні.
Вислухавши вступне слово сторін і представника позивачки та дослідивши письмові докази по справі в повному обсязі, суд приходить до наступних висновків.
08 травня 2008 року між сторонами зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 04 липня 2019 року (т.с. 1, а.с. 10).
11 вересня 2020 року набрало законної сили рішення від 11 серпня 2020 року Васильківського міськрайонного суду Київської області, яким розірвано шлюб між сторонами (т.с. 1, а.с. 11 - 13).
Станом на дату постановлення цього рішення суду, у суду відсутні відомості про реєстрацію розірвання шлюбу між сторонами.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку відповідач є власником земельної ділянки площею 0,0653 гектари, кадастровий номер 3210700000:04:008:0009 для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 14).
Також, на вказаній земельній ділянці збудовано житловий будинок який не введено в експлуатацію станом на дату постановлення цього рішення суду.
Враховуючи, що сторони під час розгляду справи не оспорили і не заперечили дану обставину, на підставі частини першої статті 82 ЦПК України, дана обставина яку визнано учасниками справи, не підлягає доказуванню, оскільки, суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання сторонами.
При цьому, за висновком експерта № 3493 від 10.09.2024 року, будівельна готовність будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,0653 гектари, кадастровий номер 3210700000:04:008:0009 для ведення садівництва, за адресою: АДРЕСА_1 - складає 100 % (т.с. 2, а.с. 8 - 27).
Крім того, як вбачається із наданих позивачкою на підтвердження своїх вимог письмових доказів у вигляді листа ТСЦ № 3244 РСЦ ГСЦ МВС України в Київській області № 31/10-3244-25 від 25 січня 2023 року, на ім'я відповідача 29 березня 2017 року зареєстровано автомобіль марки «Volkswagen Polo» 2017 року випуску, об'єм 1 598 та 15 лютого 2008 року зареєстровано причеп ПФ 01 Фермер 2008 року випуску (т.с. 1, а.с. 195).
Насамперед, при вирішенні позовних вимог заявлених у пункті першому прохальної частини позову, суд враховує та керується правовими висновками які викладено у постанові Верховного Суду від 05 січня 2024 року по справі № 755/12204/18 про те, що віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ, а тому констатація цієї обставини як позовної вимоги не є належним способом захисту права, у зв'язку з чим у задоволенні вимоги про визнання майна спільним майном подружжя сторін судам належало відмовити.
Тобто, у разі встановлення правового режиму спільної власності на майно набуте у шлюбі, суд здійснює його поділ і для цього непотрібно окремо і додатково визнавати таке майно об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
У зв'язку із цим, суд відмовляє в задоволенні заявлених у пункті першому прохальної частини заяви позовних вимогах про визнання спільним сумісним майном подружжя незавершеного будівництвом об'єкту - житлового будинку, автомобіля і причепу.
Вирішуючи по суті решту позовних вимог, суд керується наступними нормами цивільного законодавства.
Відповідно до норми частини третьої статті 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
З урахуванням часу перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, до даних правовідносин слід застосовувати положення чинного у конкретний час Сімейного кодексу України.
Відповідно до норми частини першої статті 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
При цьому, норма пункту 1 частини першої статті 57 СК України передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Враховуючи, що причеп «ПФ 01 Фермер» 2008 року випуску було зареєстровано за відповідачем 15 лютого 2008 року (як зазначено в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 ; т.с. 2, а.с. 173), тобто до дати укладення шлюбу із позивачкою, суд приходить до висновку, що вказане рухоме майно набуте відповідачем до шлюбу, а тому є його особистою приватною власністю.
Як наслідок, причеп не належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а тому і поділу не підлягає.
Також, не підлягає поділу і земельна ділянка, оскільки за приписами пункту 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Зокрема, за змістом Державного акту на право власності на земельну ділянку, судом встановлено, що відповідач набув права власності на земельну ділянку площею 0,0653 гектари, кадастровий номер 3210700000:04:008:0009 для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - на підставі рішення Васильківської міської ради № 06.01-29-V від 25 квітня 2008 року (т.с. 1, а.с. 14).
Відповідно до архівного витягу рішення Васильківської міської ради № 06.01-29-V від 25 квітня 2008 року вбачається, що дане рішення органу місцевого самоврядування було прийнято за зверненням у тому числі й ОСОБА_2 , на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року та статей 12. 118, 120 і 121 Земельного кодексу України (т.с. 3, а.с. 2).
Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», визначав можливість передачі безоплатно у приватну власність протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.
Також, норми статті 118 Земельного кодексу України встановлюють порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Тобто, спірна земельна ділянка, за приписами пункту 5 частини першої статті 57 СК України є особистою приватною власністю відповідача, оскільки одержана ним за час шлюбу внаслідок безоплатно приватизації земельних ділянок.
Як наслідок, земельна ділянка не належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а тому і поділу не підлягає.
Отже, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачкою права власності на половину земельної ділянки та стягнення з відповідача на її користь компенсації вартості половини причепу, оскільки вказане майно є особистою приватною власністю відповідача.
У підсумку, суд вирішує питання про поділ будинку і автомобіля які набуто подружжям за час шлюбу, а тому відповідно до норми частини першої статті 60 СК України, вони належать сторонам на праві спільної сумісної власності.
Отже, у суду є усі правові підстави для визнання вказаного житлового будинку і автомобіля спільною сумісною власністю сторін, як подружжя та їх включення в поділ майна.
Норми частин 1 і 2 статті 70 СК України передбачають, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором; при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Шлюбного договору між сторонами немає.
Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, що мають істотне значення, зокрема про те, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Таким чином, наявні підстави для поділу між сторонами вказаного рухомого майна, що слід здійснити згідно із частин 1 і 2 статті 70 СК України на засадах рівності часток майна дружини та чоловіка.
Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання за позивачкою права власності на половину будинку.
При цьому, суд звертає у вагу, що позивачка не заявляє позовних вимог про поділ майна в натурі та/або про виділення частки із спірного об'єкта нерухомого майна.
Вирішуючи питання щодо підстав стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації половини вартості транспортного засобу, суд враховує та керується наступними нормами цивільного законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2 ст. 372 ЦК України).
Частиною третьою статті 372 ЦК України визначено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі; якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом; при цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Частина друга статті 71 СК України, зокрема, визначає, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними; присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
В Постанові Верховного Суду від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19 суд дійшов висновку, що принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації насамперед застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду. Правовідносини, в яких позивачка у цій справі просила припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються ст. 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
За змістом позову, позивачкою та її представником в судовому засіданні підтверджено, що позивачка погоджується на отримання грошової компенсації.
Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності й добросовісності, оскільки позивач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи гарантоване грошове відшкодування.
Згідно з частинами першою та другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.; якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Отже, суд вважає за можливе захистити майнові права позивачки шляхом присудження їй грошової компенсації за належну їй 1/2 частину вартості спірного транспортного засобу.
Одночасно, вирішуючи питання відносно суми грошової компенсації, суд не приймає до уваги наданий позивачкою звіт про оцінку майна від 02 березня 2023 року (т.с. 1, а.с. 96 - 114) та використовує наданий відповідачем звіт № 7/10-А від 31.10.2024 року (т.с. 2, а.с. 162 - 169), оскільки:
-при наданні звіту від 02 березня 2023 року не оглядався спірний автомобіль, а при наданні звіту від 31.10.2024 року - оглядався;
-звіт від 02 березня 2023 року визначив ймовірну ринкову вартість, а звіт від 31.10.2024 року - ринкову вартість автомобіля;
-звіт від 31.10.2024 року є найбільш наближеним до дати постановлення судового рішення по суті спору ніж звіт від 02 березня 2023 року, а тому, на думку суду, саме звіт від 31 жовтня 2024 року найбільш вірно, об'єктивно і правдиво відображає ринкову вартість автомобіля з урахуванням його фізичного стану і зносу внаслідок його експлуатації на дату вирішення справи по суті.
За звітом № 7/10-А від 31.10.2024 року, ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen Polo» номерний знак НОМЕР_3 станом на 31.10.2024 року складає 326 282 гривні 34 копійки (т.с. 2, а.с. 162 - 169).
Тобто, з відповідача на користь позивачки слід стягнути грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля в сумі 163 141 гривня 17 копійок.
Таким чином, наявні підстави для поділу між сторонами житлового будинку та стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за належний йому автомобіль.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в обсязі визначеному судом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
За подачу даного позову до суду позивачем сплачено:
- судовий збір за подачу позову в сумі 13 420 гривень 00 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією від 15 лютого 2023 року (т.с. 1, а.с. 78);
- витрати на оплату послуг звітів оцінки майна в сумі 1 500 гривень 00 копійок, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 12 січня 2023 року (т.с. 1, а.с. 79);
- судовий збір за подачу позову в сумі 1 073 гривні 60 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією від 06 березня 2023 року (т.с. 1, а.с. 95);
- витрати на оплату послуг звітів оцінки майна в сумі 2 000 гривень 00 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією від 05 березня 2023 року (т.с. 1, а.с. 138);
- судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову в сумі 536 гривень 80 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією від 12 квітня 2023 року (т.с. 1, а.с. 194);
- витрати на оплату експертного дослідження за ухвалою суду в сумі 25 000 гривень 00 копійок, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 22 липня 2024 року (т.с. 2, а.с. 240).
Також, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Зокрема, до позову додано копію укладеного між адвокатом Вовчук М.М. і ОСОБА_1 договору № 2/03 надання правової допомоги від 01 січня 2023 року разом із копією рахунку від 16.02.2023 року, акту наданих послуг від 19.11.2024 року і копією рахунку від 19.11.2024 року, з яких вбачається, що позивачка отримала послуги з правової допомоги у даній справі в загальній сумі 7 700 гривень 00 копійок (т.с. 1 а.с. 72 - 73, 77, т.с. 2 а.с. 241, 242).
Натомість, суд звертає увагу та наголошує на тому, що вказані документи лише підтверджують вартість правових послуг наданих адвокатом позивачу.
Проте, в матеріалах справи відсутні та представником позивача суду не надані документи на підтвердження тієї обставини, що вартість отриманих правових послуг дійсно була оплачено позивачем.
Зокрема, позивачем не надано жодного документу на підтвердження оплати правових послуг за вказаним договором (квитанції, чеку чи інше).
Тобто, у суду відсутні відомості про здійснення позивачем фактичної оплати судових витрат на правову допомогу у даній справі.
Норма пункту 2 частини другої статті 137 ЦПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами; для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Однак, до позову не додано, в матеріалах справи відсутній та під час розгляду справи стороною позивача не надано суду відповідних доказів, які підтверджують здійснення позивачем відповідних витрат за договором № 2/03 надання правової допомоги від 01 січня 2023 року.
Одночасно, суд враховує наступне.
Зокрема, при вирішенні даної заяви, суд керується і застосовує правові висновки наведені у пункті 31 постанови Верховного Суду від 20 липня 2021 року по справі № 922/2604/20 за якими: відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Як підсумок, суд вважає, що через відсутність в матеріалах справи фінансових документів на підтвердження фактично сплачених позивачем витрат на правову допомогу, позивачем не підтверджено факт здійснення позивачем витрат на правову допомогу від адвоката.
У зв'язку із цим, суд приходить до висновку, що відсутні процесуально-правові підстави для ухвалення судом рішення про розподіл судових витрат позивача на правову допомогу.
Під час розгляду справи відповідачем сплачено витрати на оплату послуг звітів оцінки майна в сумі 4 000 гривень 00 копійок, що підтверджується відповідною квитанцією від 31 жовтня 2024 року (т.с. 2, а.с. 180).
Тобто, на підставі статей 133, 141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову, судові витрати слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У підсумку, із заявлених у прохальній частині позову семи позовних вимог:
- визнання спільним сумісним майном подружжя незавершеного будівництвом об'єкту - житлового будинку;
- визнання спільним сумісним майном подружжя автомобіля;
- визнання спільним сумісним майном подружжя причепу;
- визнання за позивачкою права власності на половину незавершеного будівництвом об'єкта - житлового будинку;
- визнання за позивачкою права власності на половину земельної ділянки;
- стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації половини вартості автомобіля;
- стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації половини вартості причепу, судом задоволено лише дві позовні вимоги:
- про визнання за позивачкою права власності на половину незавершеного будівництвом об'єкта - житлового будинку;
- про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації половини вартості автомобіля.
Отже, суд враховує обставину часткового задоволення позовних вимог в обсязі 28,57 % (відсоток двох із семи позовних вимог; сім позовних вимог - це 100 %, а дві позовні вимоги - це 28,57 %) та вважає, що судові витрати позивача у вигляді сплати судового збору за вимогами майнового характеру, судовий збір позивачки за подачу заяви про забезпечення позову і витрати позивачки на оплату проведення експертизи по справі слід визначити відповідно до відсотку задоволеної частини позовних вимог у розмірі 28,57 %.
Судові витрати позивачки на правову допомогу, не підтверджено платіжними документами, а судові витрати позивачки на оплату послуг звітів оцінки майна в сумі 2 000 гривень 00 копійок, не підлягають відшкодуванню, оскільки вказані звіти транспортних засобів суд не використав як докази по справі.
Судовий збір за вимогами майнового характеру які задоволено судом складається із розрахунку половини вартості будинку в сумі 624 591 гривня 50 копійок і половини вартості автомобіля в сумі 163 141 гривня 17 копійок та становить 7 877 гривень 33 копійки.
Судовий збір позивачки за подачу заяви про забезпечення позову становить 536 гривень 80 копійок.
Витрати позивачки на оплату проведення звіту оцінки вартості житлового будинку складають 1 500 гривень 00 копійок.
Витрати позивачки на оплату проведення експертизи по справі складають 25 000 гривень 00 копійок.
Витрати відповідача по сплаті послуг за оцінку автомобіля складають 2 000 гривень 00 копійок, а судові витрати відповідача на оплату послуг звіту оцінки причепу в сумі 2 000 гривень 00 копійок, не підлягають відшкодуванню, оскільки вказаний звіт оцінки причепу суд не використав як доказ по справі.
У підсумку, загальна сума судових витрат сторін по справі яка підлягає розподілу між ними пропорційно розміру задоволених позовних вимог на підставі статей 133, 141 ЦПК України, складає 35 114 гривень 13 копійок.
Як наслідок, на підставі пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову, судові витрати слід покласти на:
-позивача у розмірі 71,43 %, що становить 25 082 гривні 02 копійки;
-відповідача у розмірі 28,57 %, що становить 10 032 гривні 11 копійок.
У зв'язку із цим, слід стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 10 032 гривні 11 копійок.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 7, 57, 60, 70, 71 СК України, статтею 118 Земельного кодексу України, статтями 364, 368, 372 ЦК України, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273 ЦПК України,
Частково задовольнити позов.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину завершеного на 100 % будівництвом об'єкта який не введено в експлуатацію - будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,0653 гектари, кадастровий номер 3210700000:04:008:0009 для ведення садівництва, за адресою: АДРЕСА_1 (двісті).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 (однієї другої) частини транспортного засобу марки «Volkswagen Polo» номерний знак НОМЕР_3 , в сумі 163 141 (сто шістдесят три тисячі сто сорок одна) гривня 17 копійок.
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 11 581 (одинадцять тисяч п'ятсот вісімдесят одна) гривня 36 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Дата складення повного судового рішення - 03 грудня 2024 року.