Справа № 740/3880/24 Головуючий у 1 інстанції Гагаріна Т.О.
Провадження № 33/4823/981/24
Категорія - ч. 1 ст. 130 КУпАП
03 грудня 2024 року місто Чернігів
Чернігівський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - Оседача М.М.,
за участю особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника - адвоката Царенка А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 листопада 2024 року,-
Цією постановою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий в АДРЕСА_1 , не працюючий,
визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 605,60 грн.
Як встановив суд, 20 червня 2024 року, о 23 год. 56 хв., в м. Ніжині по вул. Незалежності, 5А, ОСОБА_1 керував автомобілем Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд проводився за допомогою приладу «Драгер», тест №1364, результат тесту 1,55 ‰, чим порушив п.2.9 «а» ПДР України.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати як незаконну та закрити провадження по справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Вважає, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та посилається на те, що дане адміністративне правопорушення було вимушеним і вчиненим ним у стані крайньої необхідності, задля врятування життя своєї матері, яка мала на той час погане самопочуття.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Відповідно до вимог пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ за № 1306 від 10.10.2001 року, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Згідно п.6 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735, (далі - Інструкція) огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, а також лікарем закладу охорони здоров'я.
Як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №800170 від 21.06.2024 року, ОСОБА_1 20 червня 2024 року, о 23 год. 56 хв., в м. Ніжині по вул. Незалежності, 5А, керував автомобілем Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд проводився за допомогою приладу «Драгер», тест №1364, результат тесту 1,55 ‰, чим порушив п.2.9 «а» ПДР України (а.с.3).
Отже, даний протокол є документом, що офіційно засвідчує факт учинення неправомірних дій, і є одним з джерел доказів, у силу положень ст.251 КУпАП.
Як убачається з інформації з роздруківки приладу Драгер «Аlcotest 6820», результат продування ОСОБА_1 зазначеного спеціального технічного приладу становить 1,55 проміле, де останній поставив свій підпис, що свідчить про його згоду, на той період часу, із даними результату проведеного огляду (а.с.2).
Відповідно до ст. 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції було досліджено відеозаписи з нагрудної камери інспектора патрульної поліції, зміст яких підтверджує обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та висновки місцевого суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апелянта про те, що адміністративне правопорушення було вчинене ним в стані крайньої необхідності, що за ст.17 КУпАП є обставиною, яка виключає адміністративну відповідальність, на думку апеляційного суду, не є слушними, оскільки апеляційний суд не розцінює керування транспортного засобу в стані алкогольного сп'яніння, як крайню необхідність, за наявними матеріалами справи.
Керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Так, в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте, визначальним має бути об'єктивний критерій.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Враховуючи вищевикладене, коли ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, він тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Суд критично відноситься до доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, так як їхав до своєї матері із ліками для неї, оскільки небезпека, про яку зазначає апелянт, за даних обставин, могла бути усунута іншим способом - шляхом виклику карети швидкої медичної допомоги.
Більш того, за весь час спілкування працівників поліції із ОСОБА_1 , останній поводив себе досить спокійно і не вказував, що його мати погано себе почуває і їй терміново необхідна медична допомога, а лише пояснював, що їде додому та пропонував грошові кошти поліцейському з метою уникнення відповідальності за керування ним транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому, зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи - у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Відтак, доводи ОСОБА_1 про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію останнього слід розцінювати, як намагання ним уникнути встановленої Законом відповідальності за скоєне.
Отже, викладені обставини вказують на те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п.2.9 «а» Правил дорожнього руху, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Адміністративне стягнення ОСОБА_1 накладено судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП, з врахуванням характеру вчиненого правопорушення, його особи, ступеня вини та в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як ОСОБА_1 , так і іншими особами.
Враховуючи, що при розгляді справи судом першої інстанції не допущено порушень вимог ст. 280 КУпАП, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у вчиненому правопорушенні, кваліфікацію дій та необґрунтованість накладеного стягнення, підстав для скасування, або зміни постанови суду не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 листопада 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддяМ. М. Оседач