Справа № 640/20661/22
03 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Куць М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року, суддя Дудін С.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018 з встановленням базового місяця січень 2008 року;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року щодо ОСОБА_1 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року прийнято адміністративну справу до провадження та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року закрито провадження в адміністративній справі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018 з встановленням базового місяця січень 2008 року. Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року щодо ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що у справі №640/20661/22 спір фактично спрямований на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2021 у справі №640/26015/2, що виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом 4 ч.1 ст. 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за результатами розгляду тотожного позову, в якому збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Таким спором відповідно до наведеної норми визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю тотожні за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду і є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Подібність справ і відносин визначається за такими основними критеріями: суб'єктним, об'єктним і змістовним. Необхідно враховувати суб'єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору); об'єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Верховний Суд у постанові від 05.12.2019 у справі №826/3678/16 вказав, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Аналіз вищезазначеного дає суду підстави для висновку, що для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були аргументовані ним інакше. Крім того, посилання на наявність доказів, відмінних від тих, які були подані при первинному зверненні, не свідчать про зміну підстав звернення до суду з позовом.
Отже, кожна особа наділена правом на звернення до суду, якщо вважає, що суб'єкт владних повноважень своїми рішеннями, діями або бездіяльністю допустив порушення своїх прав. При цьому, таке право не є абсолютним. Так, у випадку встановлення судом наявності у провадженні цього або іншого суду справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п.4 ч.1 ст.170 КАС України.
Як убачається із матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2021 у справі №640/26015/20 визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018 та зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць визначений Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України щодо ОСОБА_1 , який був встановлений до 01.01.2016.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2021 у справі №640/26015/20 позивачу на підставі платіжного доручення від 14.11.2022 №22351 було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 6455,94 грн.
Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України у поясненнях по справі зазначило, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 було здійснено із застосуванням базового місяця серпня 2015 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач вказує на те, що контролюючим органом під час виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2021 №640/26015/20 було неправильно визначено базовий місяць та, відповідно, неправильно визначено розмір індексації грошового забезпечення.
Так, судом першої інстанції зазначено, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є по суті способом виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2021 №640/26015/20.
Частина 1 статті 382 КАС України визначає, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз зазначених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, якщо особа вважає, що рішення суду виконано не в повному обсязі, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а, від 09.03.2023 у справі №640/20288/20, від 28.03.2023 у справі №420/7631/22, від 30.11.2023 у справі №420/6135/22, від 30.01.2024 у справі №320/19014/23, від 14.09.2024 у справі № 400/3650/24.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що предметом спору справі №640/26015/20 було право на отримання позивачем індексації, а питання належного до застосування базового місяця не було ні предметом, ні підставами позову.
Водночас, у справі, що розглядається, ключовим є саме право позивача на застосування для обчислення індексації січня 2008 року як базового місяця.
Отже, предмет та підстави позову у справі № №640/26015/20 та у справі №640/20661/22 є різними.
Таким чином, колегія суддів, проаналізувавши предмет позову у цій справі, не погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є по суті способом виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2021 №640/26015/20.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що подальший захист прав позивача має відбуватися у порядку, визначеному ст. 383 КАС України є помилковим та не відповідає фактичним обставинам справи та нормам процесуального права.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Із змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення в частині зумовило утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, а саме у праві розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Також, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golderv. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід'ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про незаконність ухвали Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року про закриття провадження у справі №640/20661/22 на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.
Стаття 242 КАС України визначає, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року скасувати, а справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити дії направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.
Повний текст виготовлено: 03 грудня 2024 року.