П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/4329/24
Перша інстанція: суддя Лебедєва Г.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі № 420/4329/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправними дії Військової академії (м. Одеса) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з березня 2020 року по травень 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2022 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Військову академію (м. Одеса) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з березня 2020 року по 31.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову академію (м. Одеса) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік визначених, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову академію (м. Одеса) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік визначених, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову академію (м. Одеса) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2023 року по травень 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, визначених, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_1 з 06.03.2020 по 05.01.2024 проходив службу у Військовій академії (м. Одеса).
За час проходження позивачем військової служби нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, а саме: у період з 06.03.2020 до 20.05.2023 нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення проводилася без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
08.01.2024 позивачем було направлено заяву до відповідача, із запитом для отримання копій документів, а також інформації стосовно наявності правових підстав для виплати позивачу грошового забезпечення у зменшеному розмірі. Військова академія (м.Одеса) листом за вихідним № 1/47/301 від 31.01.2024 повідомила, що згідно з пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Тобто Військова академія (м. Одеса) у своїй діяльності у правовідносинах зі позивачем, керувалася Законом від 06.12.2016 №1774-VІІІ. Відповідачем було надано картки особового рахунку військовослужбовця № НОМЕР_1 , з яких вбачається, що розмір посадового окладу та оклад за військовим званням визначався позивачу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт (Додатки 1 та 14 до Постанови № 704). Однак прожиткові мінімуми для працездатних осіб, що встановлювався законами України про Державний бюджет України на 2020 - 2023 роки, є більшими ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, який визначений Законом України “Про Державний бюджет України на 2018 рік». Тобто відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення у зменшеному розмірі.
Позивач вважаючи протиправними дії Військової академії (м. Одеса) щодо обчислення та виплати йому у період з 06.03.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення; грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, звернувся до суду з даною позовною заявою.
15.02.2024 до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач покликається на практику Верховного Суду у справах № 200/3757/20-а та № 240/11952/19, № 480/5496/20. Відтак вважає, що застосовуючи при обчислені посадового окладу та окладу за військовим званням величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, відповідач діяв правомірно.
Також відповідач у відзиві вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, у зв'язку з чим позов, на думку відповідача, підлягає залишенню без розгляду.
19.02.2024 до Одеського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник наполягає на тому, що позивача має право на перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, який визначається шляхом застосування п. 4 Постанови № 704 в первинній редакції (в цьому випадку визначений станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023), який враховується при визначенні розміру посадового окладу та інших складових, у яких застосовано розмір прожиткового мінімуму.
Також представник позивача зазначає, що твердження відповідача щодо пропуску строку на звернення до суду з вказаними позовом до є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Письмове повідомлення про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені позивачу при звільненні було надано позивачу у відповіді від 31.01.2024 № 1/47/301, яка отримана, в свою чергу, 02.02.2024. Таким чином, процесуальні строки, визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України, підлягають обчисленню з 02.02.2024.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 17.06.2024 у справі № 420/4329/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправними дії Військової академії (м. Одеса) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 06.03.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2022 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язав Військову академію (м. Одеса) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 06.03.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язав Військову академію (м. Одеса) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язав Військову академію (м. Одеса) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язав Військову академію (м. Одеса) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволені решти позовних вимог - відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник Військової академії (м.Одеса) подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що у постанові від 30.08.2017 № 704 чітко визначалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, тому дії відповідача є правомірними і нарахування спірних виплат здійснювалось відповідно до норм чинного законодавства;
- суд повністю не дослідив матеріали справи та практику рішення судів в подібних справах внаслідок чого рішення прийнято з порушенням норм матеріального права.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 06.03.2020 по 05.01.2024 проходив службу у Військовій академії (м. Одеса).
Судом встановлено та за час розгляду справи не заперечувалось сторонами, що у період з 06.03.2020 по 19.05.2023 відповідач нараховував позивачу грошове забезпечення, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2018 рік» - 1762 грн.
08.01.2024 позивачем було направлено заяву до відповідача, із запитом для отримання копій документів, а також інформації стосовно наявності правових підстав для виплати позивачу грошового забезпечення у зменшеному розмірі.
Військова академія (м. Одеса) листом за вих. № 1/47/301 від 31.01.2024 року повідомила, що згідно з пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Під час розв'язання правової колізії між нормами п. З розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII та п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили. Оскільки норма п. 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-УІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати відсутні. Тому, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Таким чином посилання позивача на п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 первинній редакції, в якому єдиною розрахунковою величиною для визначення розміру окладу за посадою та військовим званням повинен бути прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня календарного року, не відповідає дійсності, оскільки норма права не може застосовуватись вибірково лише в певній частині, а повинна тлумачитись в цілому у сукупному взаємозв'язку.
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати йому у період з 06.03.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що посадовий оклад позивача, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з , з 06.03.2020 по 19.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Разом з тим, суд вказав, що оскільки у період з 06.03.2020 по 19.05.2023, відповідач використовував таку розрахункової величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, суд вважає що існує достатньо підстав для зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2022 роки, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року за період з 06.03.2020 по 19.05.2023, з урахування проведених раніше виплат.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно частин 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.
У подальшому, Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було прийнято постановою "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704. Згідно пункту 10 ця постанова набрала чинності з 1 березня 2018 року.
Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, Урядом України запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.
Таким чином, станом на 01.01.2018 Постанова Кабінету Міністрів України №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців регламентовано постановою Кабінету Міністрів України № 1294.
При цьому, пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції Постанова Кабінету Міністрів України №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704. Тобто було відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови № 704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 та відповідно до позовних вимог) положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Аналогічні висновки щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі № 240/1387/21.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачу посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, в період з 06.03.2020 по 19.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не “на 1 січня 2018 року».
Разом з тим, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність перерахунку та виплати всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2022 роки, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року за період з 06.03.2020 по 19.05.2023, оскільки вказанні виплати є похідними від розміру грошового забезпечення.
Доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з даними адміністративним позовом, встановлений ст. 233 КЗпП України.
Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія судів виходить з такого.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Матеріалами справи встановлено, що письмове повідомлення про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені позивачу при звільненні було надано позивачу у відповіді від 31.01.2024 № 1/47/301, яка отримана останнім 02.02.2024.
Отже, процесуальні строки, визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України, підлягають обчисленню з 02.02.2024.
Таким чином, оскільки позивач з адміністративним позовом звернувся до суду 09.02.2024, останнім був дотриманий звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України.
Відтак, вищевказані доводи апелянта є необґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі № 420/4329/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк