П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/36668/23
Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - відповідач, ГУНП в Одеській області), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції, а саме за 6 місяців (183 дні);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції, а саме за 6 місяців (183 дні) у розмірі 127 823,67 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 пояснює, що під час звільнення зі служби з ГУ НП в Одеській області у грудні 2021 року йому не були виплачені усі суми грошового забезпечення, зокрема, не виплачена індексація грошового забезпечення, надбавка за службу в умовах режимних обмежень, грошова компенсація за 45 діб невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік, додаткова доплата за службу в особливих умовах у період дії карантину.
Як указує позивач, остаточний розрахунок у загальній сумі 59 788,73 грн здійснений відповідачем через 608 днів з дня звільнення зі служби в поліції.
На думку позивача, оскільки відповідач не виплатив йому при звільненні належне грошове забезпечення, виникають наслідки для застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Позивач вважає, що виходячи зі змісту статті 117 КЗпП України та положень Порядку №100 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення, з урахуванням виплати його через 608 днів з дати звільнення, складає 127 823,67 грн.
Позивач зазначає, що він звернувся до ГУНП в Одеській області із заявою щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції, однак ані відповіді, ані розрахунку не отримав, та вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його конституційні права.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд зобов'язав ГУНП в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 19 947,36 грн.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Як зазначив суд, невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Визначаючи розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, таких як розумність, справедливість та пропорційність суми відшкодування, а тому вважав за необхідне зменшити розмір середнього заробітку належний до виплати.
Відтак, суд вважав, що належним способом відновлення прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19 947,36 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позову та нове прийняти рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 наголошує на тому, що під час вирішення справи суд першої інстанції помилково взяв за основу лише одну виплату, а саме виплату грошових коштів в сумі 19 947,36 згідно рішення суду від 17.10.2022 у справі №420/6580/22.
Як указує скаржник така виплата була указана ним в якості доказу того, що ГУ НП в Одеській області здійснило належні при звільненні виплати тільки за рішенням суду.
Також скаржник указує на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи, в мотивувальній частині рішення, досліджував питання про незаконне звільнення позивача зі служби в поліції та поновлення його на роботі.
Натомість, як зауважує скаржник, суть позовної заяви полягає у стягненні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції, оскільки роботодавець, під час звільнення не виплатив йому заробітну плату, на загальну суму 59 788,73 грн, та остаточно розрахувався через 608 днів після звільнення.
Скаржник наголошує на тому, що питання визнання протиправним рішення про звільнення його, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не порушувалося ним у позові та не є предметом спору.
Незгода з рішенням суду першої інстанції складається також із застосуванням критеріїв зменшення розміру відшкодування належного до виплати розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із посиланням на висновки Верховного суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі 761/9584/15 та від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.
Скаржник вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 127 823,67 грн. за 6 місяців (183 дні), яка обчислена відповідно до положень Порядку №100.
ГУНП в Одеській області, своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалося.
Натомість, ГУНП в Одеській області, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, також подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
По-перше, мотивуючи свої доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, скаржник указує, що суд під час розгляду справи та ухвалення рішення не звернув уваги на те, що позов поданий із порушенням строків, встановлених статтею 122 КАС України.
На переконання скаржника спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Далі скаржник указує, що грошові суми, які намагається отримати позивач, за своєю природою не можуть відноситись до заробітної плати, а тому строк звернення суду з даним позовом повинен обраховуватись виходячи з приписів статті 122 КАС України, а не у відповідності до приписів статті 233 КЗпП
Окрім цього, скаржник, покликаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі 821/1083/17, зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував, що під час розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно враховувати такі обставини, як розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
На переконання скаржника, підстави для задоволення позову відсутні.
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги ГУ НП в Одеській області та просить в задоволенні скарги відмовити.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 з 1996 року проходив службу в органах внутрішніх справ України та з 2015 року в органах Національної поліції України.
Згідно витягу з наказу ГУНП в Одеській області від 31.12.2021 №2234о/с підполковник поліції ОСОБА_1 , старший оперуповноважений організаційно-методичного відділу управління карного розшуку ГУНП в Одеській області звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) з 01.01.2022.
Як указує позивач, на час звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку, зокрема, не виплачені заробітна плата за 01.01.2022, індексація грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.11.2017, надбавка у розмірі 15% до посадового окладу за службу в умовах режимних обмежень за період служби в поліції з 01.10.2020 по 31.05.2021, грошова компенсація за 45 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік, додаткова доплата за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 за березень 2021 року, квітень 2021 року, травень 2021 року, червень 2021 року, липень 2021 року, серпень 2021 року, вересень 2021 року пропорційно відпрацьованому часу в особливих умовах.
30.06.2022, на виконання рішення суду від 16.05.2022 у справі № 420/1921/22, ГУНП в Одеській області виплатило позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.11.2017 в сумі 3 324,54 грн.
13.06.2023, на виконання рішення суду від 01.02.2023 у справі № 420/1922/22, ГУНП в Одеській області виплатило позивачу грошову компенсацію за 45 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік в сумі 26 378,12 грн.
28.01.2023, на виконання рішення суду від 27.07.2022 у справі № 420/4095/22, ГУНП в Одеській області виплатило позивачу надбавку в розмірі 15% до посадового окладу за службу в умовах режимних обмежень, за період служби в поліції з 01.10.2020 по 31.05.2021 в сумі 3 073,20 грн.
13.06.2023 на виконання рішення суду від 17.10.2022 у справі № 420/6580/22, ГУНП в Одеській області виплатило одноразову грошову допомогу при звільнення з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні, всього в сумі 19 947,36 грн.
13.06.2023, на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі № 420/2921/22, ГУНП в Одеській області виплатило позивачу додаткову доплату за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом) за березень 2021 року, квітень 2021 року, травень 2021 року, червень 2021 року, липень 2021 року, серпень 2021 року, вересень 2021 року, пропорційно відпрацьованому часу в особливих умовах, в сумі 0,45 грн.
29.09.2023, на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2022 та ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2023 про встановлення судового контролю за виконанням постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі № 420/2921/22, ГУНП в Одеській області перерахувало грошові кошти в сумі 26 445,15 грн., що підтверджується випискою АТ «Ощадбанк» по картковому рахунку ОСОБА_1 від 03.10.2023.
Таким чином, ГУНП в Одеській області протиправно не нарахувало та не виплатило позивачу заробітну плату (грошове забезпечення) на загальну суму 59 788,73 грн., що мали бути виплачені на день звільнення (01.01.2022).
12.12.2023 позивач звернувся до ГУНП в Одеській області із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати грошового забезпечення, однак відповіді на час звернення до суду не отримав.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати середнього заробітку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року, з урахуванням доводів апеляції ГУНП в Одеській області, запропоновано ОСОБА_1 надати до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду та надати докази на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
На виконання ухвали суду, ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій просив поновити строк звернення до суду з цим позовом.
В обґрунтування заяви зазначає, що при звільненні відповідач не виплатив в повному обсязі належні йому суми заробітної плати, у зв'язку з чим він вимушений був неодноразово звертатися до суду за судовим захистом.
ОСОБА_1 просив врахувати те, що порушення його прав щодо невиплати ГУНП в Одеській області належних йому сум на день звільнення зі служби в поліції, є триваючим та системним, а також те, що тільки судом були відновлені його права.
Як указує позивач, після прийняття остаточного рішення 04.12.2023 у справі №420/2921/22, у межах строку встановленого частиною 5 статі 122 КАС України, він звернувся до суду з даним позовом стосовно стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції, а саме за 6 місяців (183 дні) у розмірі 127 823,67 грн.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги ГУНП в Одеській області, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, з таких мотивів.
По-перше, колегія суддів вважає необхідним надати відповідь на довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, щодо незастосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду.
Скаржник стверджує, що в даному випадку позивач звернувся до суду із пропуском строку, встановленого положеннями частини 5 статті 122 КАС України.
Натомість, ОСОБА_1 наполягає на тому, що строк звернення до суду ним дотриманий.
Колегія суддів відповідаючи на вказаний довід скаржника виходить з наступного.
Положення статті 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частина 5 статті 123 КАС України визначає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно частини 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Слід зазначити, що встановлення процесуальних строків законом передбачене з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Визначення законодавцем строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Частинами 2 3 статті 122 КАС України чітко визначений момент, з яким пов'язаний початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Слід також зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 380/2355/20 від 28.05.2021.
Згідно матеріалів справи, остаточний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 , на виконання рішень суду, проведений відповідачем 29.09.2023, що підтверджується банківською випискою та не заперечується сторонами.
Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що лише за умови дотримання позивачем строку звернення до суду або визнання причин пропуску строку поважними суд може розглядати справу і вирішувати спір по суті.
Питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом у випадку, коли суд встановив, що такий пропущений позивачем, в обов'язковому порядку має бути з'ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом з метою забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.
Повертаючись до дослідження питання дотримання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів враховує, що згідно матеріалів справи, під час звернення до суду із позовом, ОСОБА_1 питання про поновлення строку звернення до суду не порушував.
Суд першої інстанції це питання під час відкриття провадження у справі не досліджував.
ГУ НП в Одеській області в апеляційній скарзі, окрім іншого, наголошував на тому, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду з цим позовом.
ОСОБА_1 на виконання ухвали апеляційного суду подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначив, що строк звернення до суду ним не пропущений, оскільки, як він вважає, з цим позовом він звернувся до суду у межах строку, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України.
Так, у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач звертає увагу суду на те, що виплати були здійснені відповідачем на виконання судових рішень та зазначає, що остаточне рішення стосовно порушених прав прийнято ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі 420/2921/22.
Позивач вважає, що оскільки з цим позовом він звернувся до суду 25.12.2023, то таке звернення відбулося у межах строку встановленого частиною 5 статті 122 КАС України, тобто у місячний строк.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, колегія суддів враховує, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати усіх належних позивачеві сум ГУНП в Одеській області здійснило 29.09.2023, що підтверджується випискою АТ «Ощадбанк» по картковому рахунку ОСОБА_1 від 03.10.2023 і не заперечується сторонами.
Водночас, на переконання позивача, місячний строк звернення до суду ним не пропущений і має обраховуватись з дати постановлення ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі 420/2921/22.
Однак, колегія суддів вважає наведені позивачем міркування що початку перебігу строку звернення до суду з цим позовом помилковими та такими, що суперечать приписам чинного законодавства.
Так, ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі 420/2921/22 суд апеляційної інстанції вирішував питання щодо прийняття звіту ГУНП в Одеській області про виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі №420/2921/22.
У звіті, поданому на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2022, ГУНП в Одеській області повідомило суд, що ОСОБА_1 на виконання рішення виплачені кошти у розмірі 26848,33 грн., на підтвердження чого наданий лист УФЗБО ГУНП в Одеській області від 09.10.2023 №14/1714 №14/989 та №14/954; платіжні інструкції №658563 від 28.09.2023, №658564 від 28.09.2023, №658565 від 28.09.2023, №658567 від 28.09.2023.
Наведене свідчить про те, що остаточний розрахунок з позивачем здійснений 28.09.2023.
Отже, початком відліку процесуального строку звернення до суду з позовом у цій справі є 29.09.2023, тобто день наступний за днем зарахування на картковий рахунок позивача останньої виплати.
Аналогічна правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах по справам № 200/5338/19-а від 08.12.2022, № 420/10397/23 від 23.11.2023.
Обмеження права особи на звернення до суду з адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з нею остаточного розрахунку ґрунтується на трактуванні приписів статті 122 КАС України та підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012.
Цим рішенням Конституційний Суд України у пункту 2.2 розтлумачив положення статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, в аспекті неоднозначної судової практики розгляду спорів та зазначив наступне:
«За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».
Також колегія суддів вважає слушних врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від11.02.2021 у справі №240/532/20 в якій Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини 5 статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах.
Такий висновок узгоджуються із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 16.03.2023 у справі № 160/20711/21.
З огляду на наведене слід констатувати, що доводи апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Колегія суддів аналізом обставин справи та норм чинного законодавства доходить висновку, що звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом 25.12.2023 свідчить про пропуск місячного строку, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України, що за умови неповажності причин пропуску, наведених у заяві, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та залишення без розгляду позовної заяви.
Оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ГУ НП в Одеській області підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню із залишенням без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 .
Разом з цим, враховуючи те, що в прохальній частині апеляційної скарги ГУНП в Одеській області просило прийняти рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу частково.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, колегія суддів вважає недоцільним надавати оцінку доводам апеляційної скарги як позивача та і відповідача, в іншій частині його аргументів.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частина 3 статті 123 КАС України визначає, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, відповідно до положень статті 319 КАС України рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року слід скасувати, а позов ОСОБА_1 -залишити без розгляду.
Керуючись статтями 308, 311, 319, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 02.12.2024.