П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/11405/24
Головуючий І інстанції: Аракелян М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 11.09.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
12.04.2024р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ТУ ДСА України в Одеській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування суддівської винагороди у виданій їй довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 05.04.2024р. №02-578/24, обчисленої з розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.;
- зобов'язати ТУ ДСА України в Одеській області видати їй довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024р. прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що видача ТУ ДСА України в Одеській області їй довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 05.04.2024р. №02-578/24, в якій було зазначено розмір суддівської винагороди з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі - 2102 грн., а не із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі - 3028 грн., встановленого у ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», здійснено з порушенням вимог діючого законодавства.
Ухвалою суду 1-ї інстанції від 12.07.2024р. залучено до участі у справі другого відповідача - ТУ ДСА України в Херсонській області
Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в яких позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача стосовно нарахування суддівської винагороди у виданій ОСОБА_1 довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 05.04.2024р. за №02-578/24, обчисленої із розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі - 2102 грн. Зобов'язано ТУ ДСА України в Херсонській області видати позивачці довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024р. прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі - 3028 грн. У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Стягнуто з ТУ ДСА України в Херсонській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ТУ ДСА України в Херсонській області 08.10.2024р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2024р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
16.10.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТУ ДСА України в Херсонській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивачка, належним чином повідомлена про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 є суддею у відставці (03.10.2016р. відрахована зі штату Херсонського міського суду Херсонської області) та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці згідно із Законом України «Про судоустрій та статус суддів».
05.04.2024р. ТУ ДСА в Херсонській області було видано ОСОБА_1 довідку №02/578/24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за змістом якої, суддівська винагорода, яка нараховується при призначенні (перерахунку) щомісячного грошового утримання суддям у відставці, визначена у розмірі - 110985,60 грн., у тому числі, посадовий оклад - 69366 грн. та доплату за вислугу років (60%) - 41619,60 грн.
Вважаючи, що в довідці відповідача від 05.04.2024р. за №02/578/24 неправильно розраховано суму щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Так, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII.
За правилами ч.ч.1,2 ст.4 Закону №1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII).
У відповідності до ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з ч.4 ст.135 Закону №1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного ч.3 цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021р. - 2270 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено у 2022р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022р. у розмірі 2481 грн. У ст.7 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023р. установлено в розмірі 2684 грн. При цьому, ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено у 2024р. прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024р. у розмірі 3028 грн.
У силу ст.46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. №966-XIV.
За визначенням, наведеним у ст.1 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної вище норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Приписами ст.4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
У Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», як вже зазначалося, у ст.7, разом із встановленням на 01.01.2021р. прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2270 грн., був також введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн.
Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022р. і 2023р. (абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).
Таким чином, вказаними нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена у ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII.
Натомість, положеннями Закону №966-XIV взагалі не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Більш того, до 2021р. апелянтом для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено ст.135 Закону №1402-VIII.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, наведений у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу також Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007р. №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008р. №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, оскільки зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та ст.135 Закону №1402-VIII викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021р. у справі №400/2031/21, від 30.11.2021р. у справі №360/503/21, від 22.06.2023р. у справі №400/4904/21, від 12.07.2023р. у справі №140/5481/22, від 24.07.2023р. у справі №280/9563/21, від 13.09.2023р. у справі №240/44080/21 та від 21.03.2024р. у справі №620/4971/23.
З наведених підстав, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» в частині використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, при обчисленні суддівської винагороди.
Так, ст.130 Конституції України дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, згідно з її ст.8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (ч.4 ст.7 КАС України).
Таким чином, будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону №1402-VIII, у зв'язку із чим, при складанні довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідач мав керуватися виключно цим Законом, при цьому застосування абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прямо суперечить положенням ст.130 Конституції України.
Відповідно, суддівська винагорода позивача має бути розрахована у відповідності до ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та з розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024р. прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.
Разом із тим, як вбачається із матеріалів даної справи, відповідач заперечує право ОСОБА_1 на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розраховану із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2024 рік у розмірі 3028 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу й на те, що аналогічна правова позиція з цього спірного питання була неодноразово викладена П'ятим апеляційний адміністративним судом, зокрема, в постановах від 30.09.2024р. у справі №400/324/24, від 28.10.2024р. у справі №420/13492/24, від 08.11.2024р. у справі №400/5038/24, від 08.11.2024р. у справі № 400/3849/24 та інших, ухвалених за подібних, що і в даній справі, обставин.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Повний текст постанови виготовлено: 02.12.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко