П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/33828/23
Перша інстанція: суддя Свида Л.І.,
повний текст судового рішення
складено 05.06.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
05 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду до НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, передбаченої постановою КМУ №168, з січня 2023 року,
- зобов'язати здійснити виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, передбаченої постановою КМУ №168, з січня 2023 року,
- зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з січня 2023 року перебував в оперативному підпорядкуванні (у відрядженні) та брав участь у бойових діях, на підставі бойового наказу Адміністрації державної прикордонної служби України, проте за цей час йому не нарахована додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 в розмірі 100 000 грн. за безпосередню участь в бойових діях та відповідних заходах. Відтак, оскільки позивач приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, відповідач зобов'язаний виплатити йому додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень, передбачену постановою КМУ №168, з січня 2023 року. Позивач повинен отримувати додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн. за перебування безпосередньо в районах здійснення бойових дій, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, саме тому, що позивач щомісяця перебуває на лівобережжі Херсонщини (яке тимчасово окуповане Російською Федерацією) та займає позиції щодо утримання кордонів між Україною та окупантами. Крім того, позивач повинен отримувати додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн., оскільки здійснює бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України - щомісяця. Позивач постійно перебуває в м. Херсон, виконує бойові завдання та перебуває у мкр. Острів.
Представник відповідача, заперечував проти заявлених позовних вимог, зазначаючи, що позивач за весь 2023 рік отримав всі належні по Закону суми грошового забезпечення та додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, відповідно за час виконання бойових (спеціальних) завдань поза районами ведення воєнних (бойових) дій, розмір додаткової грошової винагороди складав - 30 000 гривень на місяць пропорційно часу виконання відповідних завдань. Жодних документів, які б підтверджували (свідчили б про) безпосередню участь у бойових діях та перебування безпосередньо в районах активного ведення воєнних (бойових дій), до адміністративного позову позивач або його представник, не надали та не могли надати, оскільки відповідних завдань у вказаний в межах позовних вимог період, зазначений військовослужбовець НОМЕР_1 прикордонного загону не виконував та не міг виконувати, а отже відповідно у районах ведення воєнних (бойових) дій визначених наказами Головнокомандувача Збройних Сил України, не перебував та не міг перебувати. Вищевикладені тези ґрунтуються на тому, що відповідних завдань на НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) органами військового управління, покладено не було.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, передбаченої постановою КМУ №168, з січня 2023 року, зобов'язання здійснити виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, передбаченої постановою КМУ №168, з січня 2023 року, зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України).
Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 06.09.2023 року №140 про види грошового забезпечення за період з 01.06.2022 року по 31.08.2023 року ОСОБА_1 з січня 2023 року отримував додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в наступних розмірах: в січні - 56 451,50 грн., в лютому - 30 000,00 грн., в березні - 20 357,17 грн., в квітні - 27 096,77 грн., в травні - 27 000,00 грн., в червні - 28 064,52 грн., в липні - 0,00 грн., в серпні - 0,00 грн.
Вважаючи протиправною допущену бездіяльність відповідача щодо неповного нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 гривень у зв'язку з безпосередньою участю у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з січня 2023 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ст.3 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168) (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Постанови №168 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин), зокрема, встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, Міністром оборони України видано окреме доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 (надалі, також - Доручення від 23.06.2022 року№912/з/29), згідно з пунктом 1 якого під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем:
бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;
бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу у групування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);
виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;
виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;
здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;
здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії. Абзацами 1 та 2 пункту 3 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 передбачено, що райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Окремо, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.
Водночас, абзацами 3-7 пункту 3 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад;
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Пунктом 13 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 передбачено, що це доручення застосовувати з 01.06.2022 року (крім абзацу третього пункту 1, абзацу четвертого пункту 7 та підпункту 9.11 пункту 9 (в частині виплати додаткової винагороди військовослужбовцям за час проходження підготовки (навчання) за кордоном щодо порядку застосування, обслуговування та ремонту різних видів озброєння та військової/спеціальної техніки) цього доручення, які застосовувати з 24.02.2022 року).
В подальшому дію доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 продовжено в 2023 році.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях або заходах є виконання військовослужбовцем у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави та у визначених відповідним рішення Головнокомандувача Збройних Сил України районах ведення бойових дій завдань та участь військовослужбовця у заходах, перелік яких визначений пунктом 1 Доручення від 23.06.2022 №912/з/29.
При цьому, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або заходах повинна бути підтверджена відповідними документами, перелік яких визначений абзацами 4-6 пункту 3 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29, на підставі яких керівником органу військового управління видається наказ про виплату додаткової винагороди.
Підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець складена за формою, наведеною в додатку № 1 Телеграми від 25.03.2022 № 248/1298.
Як зазначив представник відповідача - зміст бойового розпорядження для НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яке полягало у спостережні надводної обстановки, протидії вірогідному десанту військ противника на правобережжі річки Дніпра, тобто які носять характер оборонних завдань виконуваних поза районами ведення воєнних (бойових) дій, що також підтверджено наданими представником відповідача витягами Журналу бойових дій Головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби за спірний період.
Позивачем, у свою чергу, ні в суді першої ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не наведено які саме бойові завдання ним виконувались за спірний період з березня по листопад 2023 року.
А отже, на переконання колегії суддів матеріали адміністративної справи не містять доказів в підтвердження наявності у позивача права на виплату додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 в розмірі 100000 грн.
В свою чергу, на думку позивача, що він має право на виплату додаткової винагороди до 100000 грн, оскільки позивач безпосередньо перебуває у зоні Херсонської міської територіальної громади в межах території Чорнобаївської сільської територіальної громади, що розташовані та Правому березі річки Дніпро та відносяться до зони бойових дій.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
«Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року №309 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 року за №1668/39004, прийнятий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Згідно з «Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» вся територія Херсонської міської територіальної громади та Чорнобаївської сільської територіальної громади Херсонського району Херсонської області в період з 01.03.2022 року по 11.11.2022 року була тимчасово окупованою Російською Федерацією.
В період з 11.11.2022 року по 01.05.2023 року Херсонська міська територіальна громада та с. Чорнобаївка Чорнобаївської сільської територіальної громади були віднесені до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, а саме до території можливих бойових дій.
З 11.11.2022 року вся територія Чорнобаївської сільської територіальної громади за винятком с. Чорнобаївка віднесена до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, а саме до території можливих бойових дій.
З 01.05.2023 року Херсонська міська територіальна громада та с. Чорнобаївка Чорнобаївської сільської територіальної громади віднесені до території на яких ведуться (велися) бойові дії, а саме до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до визначення, наведеного у ст.1 Закону України «Про оборону України», район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.02.2023 року №26, від 14.02.2023 року №35, від 01.03.2023 року №52, від 17.03.2023 року №67, від 17.03.2023 року №68, від 01.04.2023 року №89, від 01.05.2023 року №111, від 01.06.2023 року №147, від 01.07.2023 року №183, від 01.08.2023 року №210, від 01.09.2023 року №247, від 01.10.2023 року №273, від 01.11.2023 року №301, від 01.12.2023 року №341, від 01.01.2024 року №2 в спірний період до районів ведення воєнних (бойових) дій не відносилися Херсонська міська територіальна громада та прилеглі населені пункти, які входять до зони відповідальності79 Прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ).
Таким чином, згідно вищенаведених наказів Головнокомандувача Збройних Сил України в період з 01.03.2023 року до 17.01.2024 року до районів ведення воєнних (бойових) дій не входить частина Херсонської області та безпосередньо міста Херсон, які знаходяться на Правому березі річки Дніпро, де постійно дислокуються підрозділи військової частини НОМЕР_2 .
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що сам по собі факт виконання позивачем службових обов'язків у складі НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) без доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або залучення його до здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у районах проведення воєнних (бойових) дій, не створює для відповідача обов'язку нарахування збільшеної додаткової винагороди, оскільки підставою для її виплати є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.
З огляду на викладене документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі бойових наказів, рапортів безпосередніх командирів (про участь в бойових діях/завданнях), журналу бойових дій.
Однак, матеріали справи таких доказів не містять, а тому рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є законним та скасуванню не підлягає.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька