03 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 160/20221/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 року в адміністративній справі №160/20221/23 (головуючий суддя І-ї інстанції - Тулянцева І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 14.07.2022 року № 458 о/с (зі змінами внесеними наказом ГУНП від 17.07.2023р. №463 о/с) «По особовому складу» в частині переведення підполковника поліції ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 17.07.2023 року, звільнивши з посади заступника начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №10 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17.07.2023р. №298 о/с «По особовому складу», відповідно до якого призначено до Головного управління Національної поліції в Донецькій області підполковника поліції ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який прибув із Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області - старшим дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Бахмутського районного відділу поліції з 17.07.2023р.;
- поновити підполковник поліції ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на посаді заступника начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №10 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с.215-225).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, зазначених в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII встановлюються підстави переміщення поліцейського та осіб, які можуть ініціювати переміщення, проте ним не визначено, чи вимагається згода поліцейського на таке переміщення. Беручи до уваги, що Законом №580-VIII не врегульовано питання щодо порядку переміщення поліцейського на рівнозначну, вищу або нищу посаду в іншій місцевості, тому у цій частині до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні положення трудового законодавства. Статтею 32 КЗпП України встановлено можливість переведення в іншу місцевість тільки за згодою працівника, за винятком тимчасового переведення та в інших випадках, передбачених законодавством.
Вважає, що переміщення позивача з посади заступника начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №10 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області (в якому є слідчий підрозділ) граничне спеціальне звання якої є «майор поліції» на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Бахмутського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області, граничне спеціальне звання якої є «капітан поліції», тому це переведення є переведенням на нижчу посаду.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 в період з 26 лютого до 16 липня 2023 року працював заступником начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №10 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.
Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №458 о/с від 14.07.2023 року (зі змінами внесеними наказом ГУНП від 17.07.2023 року № 463 о/с) «По особовому складу», відповідно до частин першої, сьомої та восьмої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведено для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, з 17 липня 2023 року підполковника поліції ОСОБА_1 (0114053), звільнивши з посади заступника начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №10 Дніпровського районного управління поліції, на підставі доповідної записки від 14.07.2023 року № 20/2821 та листа ГУНП в Донецькій області від 12.07.2023 року №1743/01/12-2023.
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17.07.2023 року № 298 о/с «По особовому складу», відповідно до частин 1, 7 та 8 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» призначено до Головного управління Національної поліції в Донецькій області підполковника поліції ОСОБА_1 (0114053), який прибув із Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області - старшим дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Бахмутського районного відділу поліції з 17 липня 2023 року, з посадовим окладом 2500 гривень та установити надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції у розмірі 45%.
Не погодившись з правомірністю прийняття наведених наказів, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Закону №580-VIII).
Згідно з частиною першою статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. (частина перша статті 17 Закону №580-VIII).
У силу положень частини десятої статті 62 Закону №580-VIII, яка визначає гарантії професійної діяльності поліцейського, поліцейський користується повноваженнями, передбаченими цим Законом, незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу, та може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов'язків та своїх професійних, особистих якостей.
За приписами частини першої статті 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється:
1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади:
для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби;
за ініціативою поліцейського;
у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації;
у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби);
за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії;
з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації;
у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;
3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський:
у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії;
через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей;
за ініціативою поліцейського;
як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;
4) у зв'язку із зарахуванням на денну форму навчання за державним замовленням, у тому числі до магістратури, ад'юнктури та докторантури закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання 23. Частиною другою статті 65 Закону №580-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було обумовлено, що посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції.
За правилами частин сьомої-дев'ятої статті 65 Закону №580-VIII переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників. Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що він був переміщений не на рівнозначну посаду - старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Бахмутського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області з посади яку займав раніше - заступник начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №10 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області.
Згідно з наказом Національної поліції України від 14.12.2015 року № 142 «Про затвердження Переліку посад поліцейських і відповідних їм граничних спеціальних звань» граничне спеціальне звання по посаді - заступник начальника відділення поліції з превентивної діяльності відділення поліції №10 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області та старший дільничний офіцер поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Бахмутського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області - є капітан поліції.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 17.07.2023 року №298 о/с підполковник поліції ОСОБА_1 призначений на рівнозначну посаду - старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Бахмутського районного відділу поліції, за якою наказом Національної поліції України від 14.12.2015 року № 142 передбачене граничне спеціальне звання - капітан поліції.
Тобто, переведення позивача відбулось в рамках рівнозначних посад.
Що стосується згоди поліцейського на переміщення на рівнозначну посаду, то серед підстав для переміщення поліцейських на рівнозначні посади пункт 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII безпосередньо виділяє лише одну підставу для такого переміщення, яка враховує побажання поліцейського, а саме: переміщення за ініціативою поліцейського.
Згода поліцейського є необхідною також при переміщенні його по службі у зв'язку зі скороченням штатів (частина друга статті 68 Закону №580-VIII).
В усіх інших випадках підставою переміщення визначено певні обставини або рішення певних органів, настання (прийняття) яких не залежать від волі поліцейського, в тому числі переміщення для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.
При цьому пункт 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII передбачає єдине правило щодо можливості переміщення поліцейських на рівнозначні посади в інтересах служби, не відокремлюючи випадки такого переміщення в межах однієї місцевості (населеного пункту) чи в іншу місцевість.
Слід зазначити, що у підпункті «б» пункту 42 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення), закріплено аналогічне правило про те, що переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на рівнозначні посади провадиться у разі службової необхідності, проведення планової заміни в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, а також для доцільнішого використання з урахуванням їх ділових і особистих якостей, стану здоров'я, віку та підготовки за новою спеціальністю.
У вказаному пункті Положення йдеться також про те, що рішення про переміщення по службі осіб середнього, старшого або вищого начальницького складу приймається відповідним начальником з урахуванням думки їх прямих начальників і колективу працівників.
Крім того, за змістом підпункту «ж» пункту 40 Положення при призначенні на посади рядового і начальницького складу враховується, зокрема те, що переміщення по службі в іншу місцевість у межах республіки осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли встановленого пунктами 5 і 7 цього Положення віку, визнані здатними до військової служби або здатними до нестройової служби в мирний час, але потребують за станом свого здоров'я чи здоров'я членів їх сімей зміни місця служби (проживання), провадиться за рішенням відповідного начальника на підставі висновку військово-лікарської комісії.
Отже, спеціальне законодавство, не вимагає згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення в інтересах служби на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість.
Відповідно до статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Водночас частиною першою статті 32 КЗпП України установлено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Усталеною є практика Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Однак відсутність у Законі №580-VIII та Положенні норми про обов'язковість згоди поліцейського на переміщення в іншу місцевість на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, вказує не про неврегульованість цих правовідносин нормами спеціального законодавства, як помилково зазначили суди попередніх інстанцій, а про їхнє вирішення у спосіб, відмінний від правового регулювання трудових відносин відповідно до норм трудового законодавства.
Такі висновки суду не відповідають практиці Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах.
Відповідно до положень частини першої статті 36 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» завданням Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Процесуальним механізмом, що забезпечує реалізацію покладених на Верховний Суд завдань, є процедура відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
У постанові від 09 вересня 2020 року у справі №260/91/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові [Великої Палати] Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Водночас внесені до Закону №580-VIII зміни згідно із Законом від 15.03.2022 року №2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану», який набрав чинності з 01 травня 2022 року, підтверджують висновки суду, зроблені у цій справі.
Відповідно до частини другої статті 65 Закону №580-VIII (у редакції Закону від 15.03.2022 №2123-IX) посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.
За приписами абзацу другого частини восьмої статті 65 Закону №580-VIII (у редакції Закону від 15.03.2022 №2123-IX) поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Крім того, Законом від 15.03.2022 №2123-IX частину першу статті 60 Закону №580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, що мало місце в судовій практиці.
Колегія суддів, вважає правильним висновок суду першої інстанції оскільки після 01 травня 2022 року законодавчо врегульовані спірні питання щодо переміщення поліцейських по службі, то відсутні обґрунтовані підстави й доцільність відступати від висновку щодо застосування відповідних норм Закону №580-VIII у попередній редакції, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, та формулювати інший висновок щодо застосування цих норм, які після вказаної дати не підлягатимуть застосуванню в судовій практиці до правовідносин, аналогічних тим, які виникли в цій справі.
Аналогічну за своїм змістом позицію займає Верховний Суд у постанові від 25.05.2023 року у справі № 620/3663/19.
З огляду на вказані вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки та незгоди з доказами.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року в адміністративній справі №160/20221/23 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року в адміністративній справі №160/20221/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко