03 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 280/4411/24
(суддя Максименко Л.Я., м. Запоріжжя)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі №280/4411/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 15 травня 2024 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, згідно з яким, з урахуванням уточнень просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 02.01.2023 № 084050013354 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її навчання з 01.09.1978 по 28.02.1982, період її роботи з 01.04.1982 по 12.07.2006, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.01.2023 року.
Позов обґрунтовано тим, що позивач набула право на призначення пенсії за віком, проте відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період навчання та деякі періоди роботи, що стало наслідком прийняття протиправного рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року позов задоволено частково.
Суд, визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 02.01.2023 № 084050013354 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.04.1982 по 12.07.2006 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.04.1982 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26 грудня 2022 року про призначення пенсії.
У задоволенні іншої частини позову - відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, а тому періоди з 01.04.1982 по 12.07.2006 року підлягає зарахування до страхового стажу позивача, як наслідок рішення № 084050013354 прийняте без зарахування цього періоду є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому не підлягає зарахування до страхового стажу позивача період її навчання, оскільки ім'я « ОСОБА_2 » вказане у дипломі про навчання та довідці дійсно не відповідає імені позивачки згідно з паспортом та свідоцтва про народження.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що період навчання позивача не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача зважаючи на те, що рішення про встановлення факту належності позивачу диплома до заяви про призначення пенсії не долучалося, що не було враховано судом першої інстанції. Зазначає скаржник і про те, що зарахування страхового стажу за даними трудової книжки можливе лише за період до набрання чинності Законом №1058 (до 01.01.2024), а пізніше цієї дати - виключно за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 02.01.2023 року № 084050013354 відмовлено позивачу у призначені пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Вказано, зокрема: вік заявника 60 років 11 місяців, необхідний страховий стаж встановлений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років, страховий стаж особи становить 7 років 1 місяць 13 днів (а.с.26).
Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Згідно із частинами 1, 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно з ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Слід зазначити, що до 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з приписами ст. 62 Закону № 1788-ХІІ (які кореспондуються зі змістом ст. 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993.
Відповідно до п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з вимогами п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.4.7 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірному рішенні відповідач посилається на відсутність необхідного страхового стажу у позивача. Зазначає, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , тому що на титульній сторінці виправлено рік народження, до страхового стажу не зараховано навчання з 01.09.1978 по 28.02.1982, оскільки в дипломі зазначено ім'я ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним, та навчання з 03.09.1990 по 03.01.1991, оскільки воно перетинається з роботою. Вказано також, що до страхового стажу період роботи з 1998 року зараховано за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до положень Інструкції по порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, яка затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, трудова книжка заповнюється адміністрацією підприємства.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, чинної в період заповнення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.11 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58, чинної з 29.07.1993, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2 Інструкції №58 встановлено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем “кваліфікований робітник», “молодший спеціаліст», “бакалавр», “спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
З наведених норм права вбачається, що трудова книжка заповнюється роботодавцем і на працівника не покладено обов'язок перевірки правильності її заповнення. Працівник не може нести відповідальність за правильність записів у його трудовій книжці.
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17.
Відповідно пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301 (далі - Постанова №301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Зважаючи на те, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки період її роботи з 01.04.1982 року по 12.07.2006 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 06.04.1982 року.
Щодо доводів відповідача про те, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_1 , у зв'язку з відсутністю даних в системі персоніфікованого обліку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відсутність даних в системі персоніфікованого обліку про сплату страхових внесків, що є обов'язком платника єдиного внеску, через несплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, не може бути підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи, про що зроблено висновок Верховним Судом у постановах від 1 березня 2021 року у справі № 423/757/17, від 31 березня 2021 року у справі № 242/5696/16-а, від 17 листопада 2021 року у справі №242/5635/16-а, який у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України має враховуватися судами при вирішенні аналогічних справ.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі №280/4411/24 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 03 грудня 2024 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов