Справа № 420/30241/24
02 грудня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 13.08.2024 р. про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві поновити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , нараховувати та виплачувати її з дня звернення за її поновленням, а саме з 14.07.2023 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в 2008 році позивачу призначено пенсію по інвалідності в м.Керч АР Крим, після анексії півострову пенсію не отримувала. 14.07.2023 р. позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії, який відмовив у поновленні пенсії. За результатами оскарження, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 р. у справі № 420/27191/23 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо поновлення позивачу пенсії по інвалідності, та зобов'язано повторно розглянути заяву від 14.07.2023 р. й прийняти відповідне рішення. 13.08.2024 р. відповідач виконав рішення суду шляхом прийняття рішення про відмову у поновленні виплати пенсії, оскільки заява про поновлення подана засобами поштового зв'язку. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, а тому звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 30.09.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
14.10.2024 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України після звернення внутрішньо переміщеної особи у встановленому порядку, та у разі підтвердження відповідним територіальним органом соціального захисту населення інформації про реєстрацію такої особи в ЄІБДВПО або про її відмову (не залежно від способу подання особою відповідної заяви до органів соціального захисту населення) від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у зв'язку з реєстрацією місця проживання на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. При розгляді заяви від 14.07.2023 р. встановлено, що ОСОБА_1 не виконано вимоги пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, а саме: заяву щодо поновлення пенсії та додані до неї копії документів надано до органів Пенсійного фонду України не особисто, а засобами поштового зв'язку, тому відсутні підстави для поновлення виплати пенсії. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 відмовлено в поновленні пенсії до вищезазначеної заяви.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, ОСОБА_1 02.03.1989 р. є інвалідом третьої групи, що підтверджується довідкою до акта оглдяу МСЕК серїї КР-12 № 038021.
В 2008 році позивачу призначено пенсію по інвалідності в м.Керч Автономної Республіки Крим, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_1 .
Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3009-20889 від 27.08.2018 р. позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_1 .
14.07.2023 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м Києві із заявою щодо поновлення виплати пенсії по інвалідності.
Листом від 02.08.2023 р. Головне управління Пенсійного фонду України в м Києві повідомило позивачу на його заяву про те, що оскільки мешканцям тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м.Севастополь, на відміну від мешканців окупаційних утворень на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, виплата пенсій здійснюється відповідними установами російської федерації, то для запобігання подвійного призначення та виплати пенсій згідно із законодавством України та міжнародним законодавством, органи Пенсійного фонду України до впровадження воєнного стану на території України надсилали до російської федерації запити щодо дати припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання заявника з витребуванням пенсійних справ, які необхідні для визначення умов набуття права на пенсію та обчислення її розміру. У зв'язку з воєнним станом в Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації з цією країною призупинено листування, тому у органів Пенсійного фонду України не має можливості направляти запити до органів Пенсійного фонду Російської Федерації, Головне управління призначить позивачу пенсію згідно із законодавством України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 р. у справі № 420/27191/23, яке набрало законної сили 23.07.2024 р., визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо поновлення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.07.2023 р. щодо поновлення виплати пенсії та прийняти відповідне рішення.
На виконання вище вказаного рішення, відповідач 13.08.2024 р. повторно розглянув заяву позивача від 14.07.2023 р. щодо поновлення виплати пенсії та рішенням № 20570/03-16 відмовив у поновлення виплати пенсії по інвалідності, оскільки заяву щодо поновлення пенсії та додані до неї копії документів надано до органів Пенсійного фонду України не особисто, а засобами поштового зв'язку.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.1). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі, - Закон № 1058-IV).
Згідно ст.1 Закону №1788-XII, зокрема, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону №1058-IV, пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку, чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідно виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною 1 ст.49 Закону № 1058-VI передбачені випадки, коли виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, а саме:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (ч.2 ст.49 Закону №1058-IV).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. №22-1 затверджено Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1), п.4.2 якого визначено, що заява на призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр). Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до п.4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За правилами п.1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Пенсійний фонд, який затвердив Порядок, допускає можливість надсилання заяви про призначення пенсії поштою.
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.
Як вбачається з оскаржуваного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві відмовлено позивачу у поновлені виплати пенсії через те, що остання звернулася із відповідною заявою засобами поштового зв'язку, тоді як п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 відповідна заява має бути подана заявником особисто.
Суд зазначає, що приписи абз.1 п.1.1 Порядку № 22-1 встановлюють для позивача обов'язок надати відповідну заяву про поновлення виплати пенсії до територіального органу ПФУ, при цьому спосіб подання такої заяви вказаною нормою не визначений, що свідчить про те, що така заява може бути подана пенсіонером у будь-який визначений законом спосіб: особисто, через представника, засобами поштового зв'язку, через веб-портал, засобами Порталу Дія електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг.
Верховний Суд у справі № 757/12134/14-а (постанова від 20.02.2018 р.) дійшов висновку про можливість подання заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, та дійшов висновку, що у Порядку № 22-1 відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
В подальшому такі висновки підтримано Верховним Судом у справах № 229/4165/17 (постанова від 21.12.2020 р.), № 489/473/17 (постанова від 09.06.2021 р.).
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 13.08.2024 р. за № 20570/03-16 про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії по інвалідності нараховувати та виплачувати з дати звернення, суд враховує наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачеві у призначенні (поновленні) пенсії за віком лише через те, що оскільки заяву щодо поновлення пенсії та додані до неї копії документів надано до органів Пенсійного фонду України не особисто, а засобами поштового зв'язку, натомість судом встановлено, що приписи абз.1 п.1.1 Порядку № 22-1 свідчать про те, що така заява може бути подана пенсіонером засобами поштового зв'язку, таким чином, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме поновлення нарахування та виплати пенсії по інвалідності з дати звернення до відповідача.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплати пенсії по інвалідності, починаючи з 14.07.2023 р.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивач сплатила 968,96 грн. судового збору, які мають бути стягнуті з відповідача на її користь.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368) від 13.08.2024 р. № 20570/03-16 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) у поновленні пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) нарахування та виплату пенсії по інвалідності, починаючи з 14.07.2023 р.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко